Географія - Олійник Я.Б. - 6.18. Льодовики

Болота — надмірно зволожені ділянки суші зі своєрідною болотною рослинністю і шаром торфу не менше 0,3 м. Надмірно зволожені землі, на яких менше торфу або й зовсім немає, називаються заболоченими. Болота формуються при заростанні водойм або при застої води в лісах, на луках та ін. Вони можуть виникати як у заглибинах рельєфу, так і на водоймах. Розвитку боліт сприяє рівнинний і слабо розчленований рельєф, надмірне зволоження, водонепроникність ґрунтів, близьке розміщення ґрунтових вод, а також багаторічна мерзлота. Болота утворюються в різних кліматичних умовах, але найбільш характерні вони для лісової зони помірного поясу і тундри.

За способом живлення і рослинністю болота поділяються на низинні, верхові й перехідні.

Низинні болота утворюються на місці колишніх озер, у долинах рік і в зниженнях, які постійно або тимчасово затоплюються водою. Живляться вони переважно ґрунтовими водами, багатими на мінеральні солі; в рослинному покриві переважають зелені мохи, різні осоки і злаки. На старіших болотах з'являються береза, вільха, верба (потужність торфу 1—1,5 м).

Верхові болота формуються на плоских вододілах; займають значні простори лісової зони помірного поясу; живляться в основному атмосферними опадами. На верхових болотах ростуть сфагнові мохи, а також лушиця, багульник, журавлина, кассандра та ін. З деревних порід зустрічаються сосна і береза, інколи кедр і модрина; дерева дуже пригнічені і низькорослі. Торф'яний шар досягає 6—10 м і більше.

Перехідні болота за живленням і рослинністю змішані. У них атмосферне і грунтове живлення. На перехідних болотах зустрічаються і осока, й очерет, і зарості беріз, багато торф'яних мохів та ін.

Болота безперервно змінюються. Низинні болота від нагромадження рослинних залишків і торфу змінюються перехідними, а потім — верховими. Верхові болота заростають лучною або лісовою рослинністю.

Болота мають практичне значення. Торф використовується як паливо, органічне добриво, для одержання різних хімічних речовин. На паливо найбільше використовується торф верхових, на добриво—низинних боліт. Після осушення болота перетворюються у високоврожайні поля і луки.

6.18. Льодовики

Льодовики — це рухомі природні нагромадження льоду на земній поверхні. Вони утворюються в результаті нагромадження і перетворення твердих атмосферних опадів, головним чином снігу, вище снігової лінії. Снігова лінія, або межа — це висота, на якій річний прихід і витрати твердих опадів однакові, тобто за рік снігу випадає стільки, скільки його тане. Нижче цієї межі снігу протягом року випадає менше, ніж може танути, і тому він не може нагромаджуватися. Вище — через набагато нижчі температури випадання снігу перевищує його танення, і таким чином нагромаджується вічний сніг. Снігова межа в полярних районах сягає до рівня океану, в тропічних піднімається до 5000—6000 м, в екваторіальних дещо знижується.

У льодовику розрізняють область живлення та область стоку (язик льодовика). В області живлення нагромаджується сніг і утворюється лід. В області стоку відбувається його танення і розвантаження механічним шляхом (відриви, обвали, сповзання в море та ін.). Становище нижнього шару льодовика визначається співвідношенням приходу і витрат речовини в ньому, тому край льодовика змішується, льодовик наступає і відступає.

Льодовики рухаються повільно, у гірських країнах із швидкістю від 20 до 80 см за добу або 100—300 м за рік. У льодових покривах Гренландії та Антарктиди льоди рухаються ще повільніше — від 3 до 30 см за добу.

Льодовики поділяються на материкові й гірські. Материкові льодовики займають 98,5 % площі сучасного зледеніння і вкривають сушу незалежно від рельєфу. Вони мають плоско-випуклу форму поверхні, у вигляді куполів або щитів, тому називаються льодовими щитами. Прикладами материкових льодовиків є льодові щити Антарктиди і Гренландії.

Материкові льодовики втрачають лід головним чином, коли обламуються його краї. Вони часто опускаються в море й утворюють льодові гори, або айсберги, які небезпечні для мореплавства.

Гірські льодовики відрізняються від материкових набагато меншими розмірами і різноманітністю форм. Форма льодовика визначається рельєфом. Найбільше долинних гірських льодовиків.

На Землі льодовики займають до І6, і млн.км², що становить 11 % суходолу. Найбільша площа зледеніння припадає на полярні широти.

Льодовики — це великі ресурси прісних вод. У них міститься набагато більше води, ніж у ріках та озерах, разом узятих.