Географія - Олійник Я.Б. - 8.2. Зональні риси географічної оболонки

8.1. Поняття про географічну оболонку

Географічна оболонка — цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Межі її нечіткі, тому вчені визначають їх по-різному. За верхню межу беруть озоновий екран на висоті 25—30 км, нижню — в межах літосфери на глибині в кілька сотень метрів, іноді до 4—5 км чи по дну океану. До її складу входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка становить складну динамічну систему, для якої характерні наявність речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному, окисне середовище і жива речовина, складна міграція речовини за участю вол, кисню та живих організмів, концентрація сонячної енергії та багатство різноманітних видів вільної енергії.

Географічна оболонка охоплює всю планету, тому її вважають планетарним комплексом. Саме тут тісно стикаються, взаємопроникають усі оболонки і фокусується життя. У географічній оболонці живе людське суспільство, їй властивий ряд специфічних особливостей. Вона відзначається великим різноманіттям складу і видів енергії. Географічна оболонка неоднорідна не лише у вертикальному, а й у горизонтальному напрямах. Вона диференціюється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини поверхні Землі. Диференціація її на природні комплекси зумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її частини і неоднорідністю земної поверхні.

8.2. Зональні риси географічної оболонки

Географічна оболонка має ряд закономірностей. Найважливіші з них: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зональність і висотна поясність. Цілісність — це єдність географічної оболонки, зумовлена взаємозв'язаністю складових її компонентів. Зміна одного з компонентів неодмінно спричиняє зміну інших. Так, вирубування лісу призводить до цілого ланцюга природних змін: зникають лісові рослини і тварини — руйнуються і змиваються грунти — знижується рівень грунтових вод — міліють річки. Цілісність досягається кругообігом речовини та енергії (циркуляція атмосфери, система морських течій, кругообіг води, біологічний кругообіг). Вони забезпечують повторюваність процесів і явиш, сприяють взаємозв'язкам між природними компонентами.

Внаслідок обертання Землі навколо своєї осі і Сонця, нерівномірного нагрівання земної поверхні всі процеси і явища в географічній оболонці повторюються через певний проміжок часу. Так виникає ритмічність — закономірна повторюваність у часі природних явищ і процесів. Розрізняють добові й сезонні ритми, наприклад, зміни дня і ночі, пір року, припливи і відпливи тощо. Є ритми, що повторюються через певний проміжок часу: вікон коливання клімату і рівня води в озерах тощо.

Зональність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямі від екватора до полюсів. Вона зумовлена неоднаковою кількістю тепла у зв'язку з кулястістю Землі. До зональних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Географічні пояси — найбільші зональні комплекси, що простягаються у широтному напрямі (екваторіальний, субекваторіальний, тропічний і т. д.). Кожен географічний пояс поділяється на менші за розмірами комплекси природні зони (степів, пустель, напівпустель, лісів).

Висотна поясність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підняттям у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона зумовлена зміною клімату з висотою: зниженням температури (на0,6 °С на кожні 100 м підйому) і до певної висоти (до 2-3 км) збільшенням опадів. Висотна поясність має ту саму послідовність, як і на рівнині під час руху від екватора до полюсів. Проте природні пояси в горах змінюються значно швидше, ніж природні зони на рівнинах. Крім того, в горах є особливий пояс субальпійських і альпійських луків, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів, які починаються з аналога тієї горизонтальної зони, в межах якої розміщені гори, залежить від висоти гір та й місцезнаходження.