Географія - Олійник Я.Б. - 9.3. Африка

Географічне положення. Від географічного положення залежать природні умови будь-якого материка. Якщо материк знаходиться близько від екватора, то на ньому — жаркий клімат, річки, що не замерзають, теплолюбні рослини і тварини. На територіях, близьких до полюсів, навпаки, клімат суворий, рослинність бідна або її зовсім немає, як-от в Антарктиді чи на островах Арктики.

На природу материка впливають та кож океани, що омивають його береги, протяжність материка із заходу на схід (чим вона більша, тим менший вплив океанів усередині материка) та сусідство з іншими материками.

Африка — єдиний материк, який майже посередині перетинається екватором; отже, вона лежить у Північній і Південній півкулях. Б крайні точки (на півночі мис Ель-Аб'яд, на півдні — мис Голковий) знаходяться приблизно на однакових широтах.

Більша части на території Африки розміщена між двома тропіками, тобто в жаркому тепловому поясі. Лише північною та південною окраїнами Африка заходить у помірні пояси.

Початковий меридіан пролягає на заході Африки. Північна частина материка на кілька тисяч кілометрів простяглась із заходу на схід. Віддаль від мису Альмаді (на заході) до мису Хафун (на сході) дорівнює 7500 км (визначте координати цих крайніх точок). На південь материк звужується. Отже, більша частина його площі лежить на північ від екватора.

Африка — другий за розміром материк після Євразії. Його площа разом з островами становить 30,3 млн.км². Біля берегів Африки мало островів, найбільший серед них — Мадагаскар.

Африку омивають Атлантичний океан із Середземним морем та Індійський океан з Червоним морем. Від Європи Африка відокремлюється неглибокою і вузькою Гібралтарською протокою і Середземним морем. На північному сході вузький Суецький перешийок сполучає її з Євразією. Через цей перешийок у XIX ст. прокладено судноплавний канал, який називається Суецьким.

Червоне море, що омиває материк із північного сходу, — найтепліше й найсолоніше з усіх морів Світового океану. Висока солоність води пояснюється інтенсивним випаровуванням за тропічного пустельного клімату.

У морі біля узбереж багато різних коралів (безхребетних тварин, що живуть у морях жаркого поясу на невеликій глибині нерухомими колоніями), які дуже швидко розмножуються в теплій воді.

У водах, що омивають Африку, багато риби (сардин, тунця, акул), трапляються дельфіни.

На природні умови прибережних частин Африки сильно впливають океанічні течії. На заході вздовж материка струмують холодні течії, спрямовані з високих широт Атлантичного океану в бік екватора, де їх переділяє тепла течія, що пливе з заходу на схід уздовж екватора. Південно-східне узбережжя материка знаходиться під впливом теплої течії, а півострів Сомалі — холодної.

Морські шляхи з Африки в західну й південну частини Євразії короткі та зручні. Від інших материків Африка відокремлена великими океанами. Значна подібність рослинності й тваринного світу Північної Африки, Південної Європи та Південної Азії пояснюється їх близькістю, це позначилося й на складі населення Північної Африки, його культурі, мові.

Вважають, що слово "Африка" походить від назви берберського племені афригії, яке жило на півночі материка. Згодом назва поширилася на весь материк.

Обриси берегів. Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками слабо-розчленована. Є тільки одна велика затока — Гвінейська і лише один великий півострів — Сомалі, що врізається в Індійський океан.

З історії досліджень Африки

З давніх-давен Африка привертала увагу народів Південної Європи та Південно-Західної Азії. Фінікійці та греки добре знали її північне узбережжя. Одначе проникати у внутрішні області Африки з півночі європейцям заважали пустелі, а з моря на сході й заході — важкодоступні береги майже без бухт і заток. До того ж сильні морські прибої перешкоджали суднам підпливати до берега. Тому внутрішні частини Африки довго лишалися для європейців невідомими. У XV ст. португальські моряки, прагнучи знайти морський шлях до Індії, про багатства якої розповідалися легенди, дослідили західне узбережжя Африки і навіть досягли південного краю материка. У 1498 р. португальський мореплавець Васко да Гама, обігнувши Південну Африку, вперше перетнув Індійський океан і досяг берегів Індостану. Так Васко да Гама відкрив морський шлях до Індії та визначив обриси материка на півдні.

З XVI ст. європейські работоргівці почали вивозити з Африки рабів до Америки. Вони знали лише окремі місця на західному узбережжі — відомі всім невільницькі ринки, де можна було за спирт, скляне намисто й різні дрібнички купити рабів.

Внутрішні частини Африки європейці почали досліджувати тільки наприкінці XVIII ст., коли країнам Європи, які швидко розвивалися, стали потрібні землі, де можна було б добувати дешеву промислову сировину й вигідно збувати готові товари. У середині XIX ст. кілька подорожей у глиб материка здійснив англійський дослідник Девід Лівінгстон. Він перетнув Південну Африку із заходу на схід, дослідив річку Замбезі й відкрив на ній великий водоспад, назвавши його водоспадом Вікторія; описав верхню течію річки Конго (Заїр), озеро Ньяса та інші озера. Йому дуже кортіло знайти виток Нілу — найбільшої річки Африки. Одначе смерть не дозволила Лівінгстонові здійснити цей задум. Дослідження материка дали багато нового й цікавого науці про невідомі на той час його частини. Лівінгстон гуманно ставився до корінних жителів Африки та був одним з небагатьох мандрівників, які заслужили приязнь африканського населення.

Значний внесок у вивчення природи й життя народів Африки зробили російські дослідники. Вони ставили собі мету вивчити далекі країни й зібрані наукові матеріали зробити здобутком усього людства. Серед російських дослідників особливе місце належить Василю Васильовичу Юнкеру. Він мандрував Центральною та Східною Африкою, зібрав цікаві відомості про природу й життя населення цих частин материка. Проводив топографічні роботи, гідрологічні й метеорологічні спостереження.

Чимало для вивчення природи Африки та її населення зробили радянські вчені, подаючи допомогу молодим африканським державам.

Рельєф. В Африці переважають рівнини з висотами від 200до 1000 м. Низовин тут мало, і розташовані вони біля узбереж океанів і морів. Гори знаходяться на крайній півночі та на півдні материка. Найбільше підняті Східна Й Південна Африка. Береги материка зазвичай високі та урвисті. Материкова обмілина облямовує суходіл вузькою смугою, за якою починається материковий схил.

Особливості рельєфу материка визначаються насамперед тим, що в основі його лежить найдавніша Африкансько-Аравійська платформа. Тільки на північному заході та крайньому півдні до цієї платформи прилягають складчасті зони, що утворилися згодом.

У далеку давнину більша частина Африки, як гадають учені, входила до складу величезного материка Гондвана в Південній півкулі. Згодом цей материк під впливом внутрішніх процесів Землі розколовся на окремі брили, після чого одні з них опустилися в океан, а ті, що вбереглися від занурення, почали розходитись у різні боки. Однією з таких брил і є материк Африка. Розломи зумовили прямолінійність берегів. Краї материка неодноразово піднімалися, тому береги урвисті. Основа Африки складається з кристалічних, надзвичайно щільних порід — гранітів, гнейсів та ін. Вони виступають на поверхню в давніх горах і на високих плоскогір'ях.

Гороутворення на найдавнішій частині материка закінчилося 1000—500 млн.років тому. Надалі жорсткий остов материка вже не зазнавав складчастості. Колись гористий рельєф під дією зовнішніх процесів Землі змінювався. Гори руйнувались, і на їхньому місці виникали величезні хвилясті рівнини, над якими лише де-не-де підносилися кристалічні масиви. Знижені ділянки заповнювалися морями, в яких нагромаджувалися морські відклади. Африкансько-Аравійська платформа згодом зазнавала піднять і опускань. Рухи, що відбувалися, супроводжувалися розломами, утворенням горстів, грабенів, виверженнями вулканів. З особливою силою це проявилось у Східній Африці. Більша частина Африки — величезні плоскогір'я різної висоти, що круто уриваються. Низькі ділянки відповідають прогинам платформи. Вони знаходяться у внутрішніх частинах материка та утворюють великі улоговини (наприклад Калахарі, Конго, Чад та ін.).

Північна й західна частини материка нижчі від південної та східної. Тут більше, ніж в інших частинах Африки, низовин і великих улоговин, значні площі вкриті осадовими породами. Крім континентальних відкладів, широко розвинуті морські, бо значна частина Північної та Західної Африки протягом тривалого часу була залита морем. Давні кристалічні породи підступають близько до поверхні лише в деяких місцях.

На півночі Африки лежить складчаста область — Атлаські гори. їхні північні хребти — єдина область нової складчастості Африки — утворились одночасно з Альпами, Гімалаями.

Східна й Південна Африка — найвищі частини материка. Тут знаходяться головно складчасто-брилові та брилові гори, нерідко на поверхню виступають давні кристалічні породи. Вздовж східних окраїн Африки відбувалися підняття й найбільші на суходолі розломи земної кори. Смуга Великих Східно-африканських розломів тягнеться на 6000 км уздовж Червоного моря, через Ефіопське нагір'я та Східно-африканське плоскогір'я. У багатьох западинах — вузькі та глибокі озера. Розломи в земній корі супроводжувалися також вулканічною діяльністю, виливом лав, що розтікалися на величезні простори. І тепер на Східно-африканському плоскогір'ї чимало згаслих і діючих вулканів, вершини яких нерідко вкриті багаторічними снігами. Серед них найбільший згаслий вулкан Кіліманджаро (5895 м) — найвища вершина Африки.

Ефіопське нагір'я складається з високих плато — підвищених рівнин, утворених осадовими й вулканічними породами горизонтального залягання та обмежених уступами.

У південно-східній частині материка знаходяться Драконові гори. З боку Індійського океану вони утворюють круті східчасті схили, справляючи враження гірського хребта.

Корисні копалини. В Африці багато різноманітних корисних копалин. Розміщення їх пояснюється будовою земної кори та умовами утворення гірських порід. Так, завдяки переважанню магматичних порід Африка особливо багата на рудні корисні копалини. Вони доступні для розроблення в тих частинах материка, де магматичні породи близько підступають до поверхні Землі, насамперед у Південній та Східній Африці.

Попри те, що корисні копалини Африки ще не досить вивчені, на материку знайдено значні запаси руд чорних (залізних, хромових) і кольорових металів (мідних, цинкових, олов'яних), а також уранових руд, золота, дорогоцінного каміння. На золото, а також на алмази особливо багата Південна Африка. Там же — родовища уранових руд.

З осадовими породами пов'язані родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, різних солей, бурого залізняку, марганцевих руд тощо. Викопне вугілля, наприклад, утворилося з решток рослин у прибережних частинах водних басейнів, які існували на Землі в найдавніші часи, а нафта є результатом нагромадження органічних речовин у морських відкладах. На півночі материка й на узбережжі Гвінейської затоки відкрито родовища нафти і газу.

Залізні руди осадового походження є в Атлаських горах, на узбережжі Атлантичного океану. В Атлаських горах є також фосфорити, що використовуються як добриво для полів. На узбережжі Гвінейської затоки залягають боксити, з яких виплавляють алюміній. У Південній Африці — великі родовища кам'яного вугілля.

Значна частина корисних копалин, що їх видобувають в Африці, вивозиться до країн Європи і США.

Клімат. Африка — найжаркіший материк Землі, бо більша частина її лежить між тропіками, де Сонце впродовж усього року стоїть високо над горизонтом, а двічі на рік у будь-якій точці воно буває в зеніті. В Африці немає холодних, звичних для нас зим. Навіть на північній та південній окраїнах материка, що заходять у субтропічні пояси, середня температура зимових місяців (січня, липня) не опускається нижче +10, +12 °С. У западині Конго й на узбережжі Гвінейської затоки температура протягом року тримається близько +25 °С. Помітна зміна температур за сезонами спостерігається в тропічних і ще більше — в субтропічних поясах. Холодний високогірний клімат панує на вершинах Кіліманджаро, Кенії та ін.

Оскільки екватор перетинає Африку майже посередині, то коли на північ від екватора літо, на південь від нього — зима, і навпаки — коли в Північній півкулі зима, у Південній — літо.

Опади на території Африки розподіляються дуже нерівномірно. В середньому за рік поблизу екватора їх буває від 1000 до 2000 мм та більше, а на значній частині Сахари — менш як 50 мм, і дощі там випадають рідко. Є області, де дощові й посушливі періоди чергуються.

На розподіл опадів, як уже зазначалося, впливають температури, пояси атмосферного тиску й панівні вітри. В екваторіальній частині

Африки багато опадів, бо тут переважає висхідний рух повітря. Особливо інтенсивний висхідний рух повітря викликає тут, як і в екваторіальній області всієї земної кулі, збіг повітряних течій — пасатів Північної та Південної півкуль. Майже вся північна й південна частини лежать у поясах високого тиску, тому опадів там дуже мало. На території Африки формуються два типи основних повітряних мас: екваторіальний і тропічний, лише на крайній півночі та на крайньому півдні материка протягом зимового півріччя панують помірні повітряні маси. їх приносять західні вітри.

На більшій частині Африки переважні вітри — пасати. Оскільки на північ і північний схід від Африки розпросторився величезний масив суходолу (Євразія), а південна частина лежить між океанами, то дія пасатів на материку в різних півкулях неоднакова. У північній частині пасати дмуть над суходолом і несуть сухе тропічне повітря, яке, рухаючись до екватора, ще більше нагрівається, висушується і не дає опадів. Тому в районах дії пасатів у Північній Африці дощі майже не випадають.

У Південній Африці пасати дмуть з Індійського океану, а тому несуть вологіше повітря, ніж пасати, які дмуть над суходолом. Позаяк у цьому поясі все-таки низхідні потоки повітря, то зазвичай буває ясна погода без дощів, але менш суха, ніж у північній частині материка. Коли південно-східні пасати натрапляють на своєму шляху на гори Мадагаскару і Драконові гори, то на їхніх східних схилах випадають рясні дощі. Це пояснюється тим, що повітря, піднімаючись гірськими схилами, охолоджується і стає насиченим. Зі сходу на захід кількість опадів у Південній Африці меншає.

Роль океанічних течій у розподілі температур і опадів. Холодні течії Атлантичного океану біля північно-західних і південно-західних берегів Африки знижують температуру повітря у прибережній частині материка і посилюють сухість клімату. Вони охолоджують нижні шари повітря в прибережній частині, а холодне повітря, як відомо, стає важчим, щільнішим і не може підніматися, утворювати хмари й давати опади. Все це призводить до того, що на західних берегах Африки дощів майже не буває. Тут із поверхні океану випаровується багато вологи. Тому, коли температура знижується, утворюється густий туман і випадає велика роса — майже єдине джерело зволоження.

Теплі течії біля берегів Південно-Східної Африки, навпаки, підвищують температуру повітря в зимові місяці, сприяють насиченню вологою та утворенню опадів.

Вплив рельєфу на клімат Африки дуже значний. Високі вершини гір навіть поблизу екватора вкриті багаторічними снігами. У горах острова Мадагаскар, на Ефіопському нагір'ї, в інших місцях буває багато опадів. Кількість опадів на південно-західних схилах гори Камерун досягає майже 10 ООО мм на рік (найвологіше місце в Африці). Вологу приносять південно-західні вітри з Атлантичного океану.

Отже, на формування клімату Африки, як і будь-якої території земної кулі, впливають такі чинники: географічна широта, циркуляція атмосфери, близькість океанів і морів, океанічні течії, рельєф.

Кліматичні пояси Африки. Внаслідок того, що екватор перетинає Африку майже посередині, кліматичні пояси, за винятком екваторіального, повторюються на її території двічі.

Екваторіальний пояс. Він охоплює частину басейну річки Конго (Заїр) між 5° пн. ш. і 2° пд. ш. та узбережжя Гвінейської затоки до 7— 8° пн. ш. У цьому поясі цілорічно переважають екваторіальні повітряні маси, тут жарко й волого.

Зазвичай вранці буває ясно. Вдень, за сильного нагрівання поверхні землі сонцем, повітря, насичене вологою, рине вгору. Утворюються купчасті хмари. Після полудня починається злива, часто її супроводжує дуже сильна гроза. Надвечір знову настає ясна погода. І так буває майже щодня протягом року. В цьому поясі одна пора року—літо. Сезонні коливання середньомісячних температур і опадів незначні. Такий клімат називають екваторіальним.

Субекваторіальні пояси Північної та Південної півкуль. Ці пояси оточують екваторіальний пояс і сягають 15—20" широти на північ і на південь від екватора. Тут цілорічно висока температура, але помітні сезонні коливання. Субекваторіальний клімат відрізняється від екваторіального меншою кількістю опадів і, головно, нерівномірністю випадання їх за сезонами року.

Дощі випадають у літній період кожної півкулі А зимовий період сухий. Отже, тут чітко вирізняються два сезони року: вологий і сухий. Залежно від кількості опадів субекваторіальний клімат буває більш або менш вологіші.

Сезонність у випаданні опадів позначається на рослинності й тваринному світі. Ріст дерев і трав у сухий період року уповільнюється, а іноді припиняється зовсім.

Тропічні пояси. Ці пояси розташовані ні північ і на південь від субекваторіальних. (Визначте за картою їхнє географічне положення.) У цих широтах цілорічно переважають сухі повітряні маси і дмуть пасати.

Найсухіше в Північній Африці, де протяжність материка із заходу на схід дуже велика і позначається вплив Євразії. Пасати несуть сухе й гаряче повітря. Тому тут лежить найжаркіша й найсухіша область не тільки Африки, а й усієї земної кулі — пустеля Сахара. Літо в Сахарі надзвичайно жарке, майже безхмарне. Сонце нагріває поверхню каміння і піску до +70 °С, температура повітря становить +40 °С та більше.

На півночі Африки зафіксовано найвищу температуру повітря на земній кулі (+58 °С). Уночі поверхня землі Й повітря швидко охолоджується. Отже, коливання добових температур дуже великі, іноді вони перевищують+40 °С.

Людина, яка потрапила в Сахару, вдень знемагає від спеки, а вночі тремтить від холоду Повітря в Сахарі насичене гарячим пилом, тому небо набуває білястого відтінку. Влітку часто виникає дуже сильний вітер — самум, який несе хмари піску. Такий клімат, як у Сахарі, називають тропічним пустельним.

У Південній Африці тропічний пустельний клімат поширений на меншій площі. Опадів тут більше, ніж у Сахарі, бо зі сходу материк омивається теплою течією і південно-східні пасати дмуть з Індійського океану. Крім того, в цій частині материк має малу протяжність із заходу на схід. Проте на узбережжі Атлантичного океану дощі випадають дуже рідко. Тут знаходиться пустеля Наміб.

Багато опадів буває протягом усього року в східній частині тропічного поясу — на східних схилах Драконових гір, на сході острова Мадагаскар. Там тропічний вологий клімат.

Отже, в тропічному поясі Африки два типи клімату: тропічний пустельний і тропічний вологий.

Субтропічні пояси. Крайня північ і крайній південь Африки лежать у субтропічних поясах. Клімат тут перехідний від тропічного до помірного. Сонячного тепла порівняно з тропічним поясом значно менше. Сезонні коливання температур помітні: літо жарке (+27, +28 °С), зима порівняно тепла (+10 °С). На півночі й на південному заході Африки літо дуже сухе, зима волога, оскільки західні вітри в цей період року приносять з океану вологі повітряні маси помірних широт. Такий клімат називають середземноморським, бо він поширений на узбережжі Середземного моря Африки та Євразії.

На південному сході Африки дощі випадають цілий рік, а найбільше — влітку. Волога надходить сюди з Індійського океану з літнім мусоном (пригадайте, що таке мусон), і дощі випадають на східних схилах гір. Цей клімат називають субтропічним вологим.

Внутрішні води. Річки та озера. Загальна характеристика. Найгустіша річкова мережа Африки — в екваторіальному і субекваторіальному кліматичних поясах. Дуже мало річок у пустелях. Великі річки, що течуть ними, починаються у вологих областях. У пустелях трапляються сухі русла річок — ваді, які зрідка тільки після великих дощів виповнюються водою.

Майже всі річки Африки мають дощове живлення. Вони розливаються в сезон дощів. В областях із середземноморським кліматом розливи бувають узимку, в субекваторіальних поясах — улітку, а взимку річки міліють. В екваторіальній області річки повноводні протягом усього року.

Територію, води з якої стікають у той або інший океан, називають басейном цього океану. Площа басейну Атлантичного океану значно більша, ніж площа басейну річок Індійського океану. Це пояснюється будовою материка — поверхня Африки піднята переважно у східній частині.

Пливучи плоскогір'ями і прорізаючи тверді кристалічні породи, річки утворюють численні пороги та водоспади.

Близько 1/3 території материка не має стоку в океан, тобто належить до басейнів внутрішнього стоку.

Річки басейну Атлантичного океану. Ніл — найдовша річка у світі (6671 км). Він починається на Східно-Африканському плоскогір'ї, тече крізь озеро Вікторію. У верхній течії Ніл утворює пороги й водоспади. Рівниною річка пливе повільно й спокійно, розгалужуючись на численні рукави і протоки в широкій заболоченій долині. Нижче вона дістає назву Білий Ніл. Біля міста Хартума Білий Ніл приймає води Голубого Нілу, який стікає з Ефіопського нагір'я. Голубий Ніл приносить багато намулу, що осідає на полях під час розливу. Після злиття Білого й Голубого Нілу річка вдвічі ширшає, і називають її Нілом. Впадаючи в Середземне морс, вона утворює велику дельту, на місці якої кілька десятків тисяч років тому була затока Середземного моря.

Режим Нілу дуже складний, бо ця річка проминає різні кліматичні пояси. В екваторіальній частині басейну Нілу дощів випадає багато; крім того, високий і сталий рівень річки у верхів'ях регулюється озерами. А втім, на рівнині багато води Білого Нілу втрачається через випаровування. Тому в живленні Ніл у чільне місце належить Голубому Нілові: він приносить улітку, тобто в період дощів на Ефіопському нагір'ї, дуже багато води, й цим зумовлена повінь. Вона поступово поширюється вниз річкою, і в нижній течії Ніл розливається наприкінці літа і на початку осені. У зимові й весняні місяці рівень води в річці різко знижується.

Конго (Заїр) — найбільш повноводна і друга за довжиною річка Африки (4320 км). Багатоводністю та площею басейну Конго поступається лише Амазонці. Річка вдвох місцях перетинає екватор і повноводна впродовж усього року. Конго (Заїр) тече уступами плоскогір'їв, тому тут багато порогів і водоспадів. Судноплавство можливе лише на окремих ділянках. Річка не утворює дельти, її каламутні води широким потоком виносяться далеко в Атлантичний океан.

У Гвінейську затоку впадає багатоводний Нігер. Це третя за довжиною і за площею басейну річка Африки. Як і на інших річках, на Нігері багато порогів і водоспадів.

Річки басейну Індійського океану. Замбезі — найбільша з річок Африки, що течуть в Індійський океан (2660 км). У верхній течії вона несе свої води по рівній місцевості і тому судноплавна. Нижче річку перепиняє безліч порогів і водоспадів. Русло її то розширюється, то звужується в глибоких ущелинах.

На Замбезі знаходиться один із найбільших у світі водоспадів — Вікторія. Тут річка широким потоком (1800 м) падає з висоти 120 м у вузьку ущелину, що перетинає її русло. Гуркіт і ревіння водоспаду чути на багато кілометрів навколо. Вода, падаючи, здіймає на сотні метрів угору величезні стовпи дрібних бризок.

Озера зосереджені переважно в середній частині Африки. Багато з них (Танганьїка, Ньяса та ін.) лежать по лінії Великих Східно-Африканських розломів, тому улоговини їх мають витягнуту форму. Ці озера, як правило, оточені високими й крутими горами. У них велика глибина і значна довжина. Так, озеро Танганьїка за ширини 50—80 км тягнеться в довжину на 650 км. Це найдовше прісноводне озеро світу. За глибиною (1435 м) Танганьїка поступається тільки Байкалові. Навколишні гори підносяться на 2000 м.

Озеро Вікторія — найбільше в Африці за площею водного дзеркала. Його улоговина знаходиться не в розломі, а в пологому прогині платформи. Тому це озеро недуже глибоке (середня глибина 40 м, найбільша 80 м); береги Його пологі й розчленовані. Ураганні вітри, що ними часто супроводжуються тропічні грози, спричиняють на озері дуже сильні шторми.

На південь від пустелі Сахари в субекваторіальному поясі знаходиться мілководне (глибиною 4—7 м) озеро Чад. Площа Його, залежно від опадів і розливу річок, що в нього впадають, різко змінюється, збільшуючись у дощовий період іноді майже вдвічі. Береги озера дуже заболочені. Озеро Чад безстічне, вода в ньому слабо солона.

На Ефіопському нагір'ї є озера, улоговини яких утворилися внаслідок підкачування річкових долин і глибоких знижень лавовими потоками під час виверження вулканів. Так виникло озеро Тама, з якого витікає Голубий Ніл.

Природні зони. Обабіч екватора (4—5° пн. ш. і пд. ш.), у басейні річки Конго (Заїр) і вздовж Гвінейської затоки на північ від екватора—зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів.

Зона лежить у поясі екваторіального клімату. Знаходження сонця в зеніті або біля нього протягом року зумовлює постійне й рівномірне нагрівання повітря. Середня місячна температура +25, +27 °С. Опадів тут багато: 1500— 2000 мм, а в горах — 3000 мм та більше. Дощі випадають рівномірно протягом усього року, дещо більше їх навесні та восени.

Ґрунти екваторіальних лісів формуються за умов жаркого й вологого клімату. Материнські породи тут, як і на інших територіях у низьких широтах земної кулі, багаті на сполуки заліза, а тому мають червоний колір. Ґрунти, що утворюються на цих породах, набувають також червонуватого відтінку. Оскільки ґрунти вологих екваторіальних лісів багаті на залізо та алюміній, їх називають червоно-жовтими фералітними.

Жаркий клімат, велика кількість вологи, а також багаті на живильні речовини ґрунти сприяють розвиткові густої вічнозеленої деревної рослинності. Екваторіальні ліси ростуть кількома ярусами. Світлолюбні дерева тягнуться до сонця та утворюють верхній ярус заввишки 35—50 м. Стовбури дерев нагадують колони і тільки вгорі мають розлогу густу крону. Під цими велетнями кількома ярусами ростуть нижчі й менш вибагливі до світла дерева.

В екваторіальному лісі навіть удень сутінно, сонячне світло ледве пробивається крізь густе листя. Тут багато епіфпів — рослин, що оселяються на стовбурах і гілках дерев (мохів, лишайників, папороті, квіткових рослин). Листя високих дерев жорстке й щільне, з лискучою, ніби лакованою, поверхнею, що оберігає його від надмірного випаровування та опіків від палючого сонця, від ударів дощових струменів під час великих злив. У рослин нижніх ярусів листя, навпаки, тонке й ніжне. Для високих дерев характерне дошкоподібне коріння, що виростає в нижній частині стовбура і є додатковою опорою.

Дерева в екваторіальному лісі скидають листя не відразу, а поступово. Тому екваторіальні ліси вічнозелені. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Самих тільки дерев близько 1000 видів! Верхній ярус утворюють фікуси, пальми, сейба та ін. У низьких ярусах ростуть банани, деревоподібні папороті, ліберійське кавове дерево, ліани (виткі рослини, іноді з дерев'янистим стеблом). У лісах, які виникли на місці вирубок і згарищ, ліани густо обвивають стовбури дерев. Ніби канати чи змії, піднімаються аж до верховіття і звідти звисають гірляндами, роблячи лісову хащу місцями непрохідною.

Чагарники і трав'яний покрив в екваторіальному лісі розвинуті слабко, опалі гілки та листя швидко розкладаються.

Екваторіальний ліс—батьківщина багатьох цінних рослин. Наприклад, найпоширеніша й дуже цінна пальма — олійна, з її плодів виробляють пальмову олію. Деревина багатьох дерев використовується для виготовлення дорогих меблів і у великій кількості вивозиться за межі материка, наприклад, ебенового дерева, чорного або темно-зеленого кольору, червоного дерева та залізного дерева, що дуже тверда.

Тваринний світ вологих екваторіальних лісів дуже багатий і різноманітний. Багато тварин живуть на деревах. Крім птахів, гризунів і комах, численними є мавпи — мартишки, шимпанзе, які живляться плодами, молодими пагонами, комахами, яйцями птахів.

У наземному ярусі водяться китицевухі свині, дрібні копитні (африканські оленці та ін.). На узліссях та на берегах водойм трапляються карликові бегемоти (заввишки до 80 см) і родичка жирафа — окапі. Великий хижак екваторіальних лісів — леопард.

До тварин наземного ярусу належать найбільші людиноподібні мавпи — горили. їх майже винищено, і збереглися вони тільки в глухих, важкодоступних для людини місцях.

У всіх ярусах поширені різні мурахи. Деякі, так звані кочові, мурахи рухаються довгими колонами, винищуючи на своєму шляху все живе.

На деревах, а головним чином у ґрунті, селяться комахи терміти, які живляться рослинними рештками. У пухкому ґрунті та в лісовій підстилці водяться змії, землерийки, різні ящірки.

Майже всі тварини ведуть прихований спосіб життя, тому, коли потрапляєш у ліс, тваринний світ здається нечисленним.

Внаслідок вирубування цінних дерев, а також дуже поширеної системи підсічно-вогневого землеробства (коли ділянку лісу вирубають, тут же спалюють дерева, а потім висаджують сільськогосподарські культури) збіднюється видовий склад тваринного світу і рослинності, значно скорочуються площі лісів. Винищення лісів своєю чергою швидко призводить до збіднення ґрунтів на поживні речовини.

На окраїнах вологі екваторіальні ліси поступово переходять у перемінно-вологі ліси, а потім у саван и та рідколісся. У саванах переважає трав'яний покрив, серед якого розкидані поодинці або невеликими групами невисокі дерева й чагарники жаркого поясу. Заміщення екваторіальних лісів саванами й рідколіссям пояснюється зменшенням річної кількості опадів і наявністю сухого періоду року, тривалість якого збільшується з віддаленням від екватора.

Савани поширені на півночі до 16—18° пн. ш., а на півдні переходять за Південний тропік. В Африці савани охоплюють величезні простори (до 40 % площі материка).

Сезонність випадання опадів позначається й на процесах ґрунтоутворення. У період дощів (літній) розкладаються органічні речовини і промиваються ґрунти. В сухий (зимовий) період через нестачу вологи життєдіяльність мікроорганізмів уповільнюється, і рослинний опад багатого трав'яного покриву розкладається неповністю. Тому в ґрунті нагромаджується перегній. У сухіших місцях утворюються червонувато-бурі ґрунти опустелених саван, а ближче до вологих екваторіальних лісів — червоні фералітні ґрунти високотравних саван.

Загальний вигляд саван змінюється за порами року. В посушливий період трави вигорають, майже всі дерева скидають листя, і савана набуває жовтого забарвлення. Спека висушує все. Та як тільки починаються дощі, з надзвичайною швидкістю виростають соковиті трави, дерева вкриваються листям. За 5—б днів тут відбуваються такі зміни, як у помірному поясі за півтора-два місяці. Там, де довго йдуть дощі, ростуть густі й високі (іноді до 5 м) трави.

На безкрайньому трав'янистому просторі височать величезні баобаби з розложистим гіллям. З кори цих дерев виробляють волокно, з якого виготовляють мотузки і грубі тканини. Тривалість життя баобабів А—5 тис. років.

З інших дерев у савані поширені зонтичні акації, які мають щільну зонтикоподібну крону, мімози та деякі види пальм. У най посушливіших районах савани трапляються алое, молочаї (деревоподібні рослини з м'ясистими стеблами, позбавленими листя і вкритими колючками). В Ефіопії молочаї досягають у висоту 8 м.

Чимало рослин пристосувалися до сухого періоду року: у них жорстке, дуже опушене листя, товста кора.

Савани багаті на рослинну їжу, тому там багато великих травоїдних тварин: різноманітні антилопи, зебри (африканські дикі коні), а також жирафи, які завдяки довгій шиї можуть поїдати листя з високих дерев. Водяться в савані й інші великі травоїдні тварини — слони, буйволи, носороги, значною мірою винищені людиною. На берегах річок і озер трапляються бегемоти.

Травоїдними тваринами живляться хижаки. Серед них найсильніший і найгрізніший — лев, який часто нападає і на свійських тварин, гепарди, шакали, гієни. Жах для багатьох тварин і людини — крокодили. Найбільші з них — нільські, завдовжки до 5—6 м.

У саванах Африки багато різноманітних птахів. Це й дуже маленька гарна нектарка, і найбільший птах на Землі — африканський страус. Із хижих вирізняється виглядом і звичками птах-секретар з довгими, як у журавля, ногами. Він полює на дрібних гризунів і плазунів, особливо на змій. Птах наздоганяє змію і вбиває її ударами ніг.

Справжнє привілля для птахів — у заростях папірусу та очерету на узбережжі озер і річок. Там водяться великі птахи — фламінго, ібіси, лелеки, марабу. Марабу трапляються тільки в Африці.

Надзвичайно багато в Африці термітів, їхні міцні споруди — термітники — часто підносяться над травою. Великої шкоди завдає муха цеце. Укуси її смертельні для великої рогатої худоби і коней. У людини вони викликають сонну хворобу, від якої раніше щороку вмирали десятки тисяч людей. Тепер проти сонної хвороби роблять щеплення.

Колись савани Африки обіймали меншу площу. Більша частина їх виникла на місці винищених людиною лісів.

Тропічні пустелі й напівпустелі. В Африці савани й рідколісся в Північній та Південній півкулях поступово переходять у тропічні напівпустелі й пустелі. Цей перехід пояснюється надзвичайною сухістю тропічного повітря та зменшенням опадів. Найбільшу площу пустелі захопили в Північній Африці. Особливості природи пустель розгляньмо на прикладі Сахари.

Річна сума опадів у Сахарі майже скрізь менша 50 мм. У внутрішніх частинах пустелі дощів не буває кілька років поспіль. Хмари—рідкісне явище, тому сонячне проміння особливо сильно нагріває земну поверхню. Влітку спека вдень досягає +40 °С у затінку.

Великі добові й значні річні амплітуди температур спричинюють сильне фізичне вивітрювання, під впливом якого гірські породи розтріскуються й руйнуються, перетворюючись на купи каміння, щебеню й піску. В Сахарі величезні площі обіймають кам'янисті пустелі — рівні простори, вкриті камінням. З кам'янистими пустелями чергуються глинясті й піщані, де громадяться дюни та бархани.

У пустелях через бідність рослинного покриву в грунті дуже мало органічних речовин. Тут утворюються пустельні тропічні грунти. В них дуже мало перегною, але в глинястих пустелях є мінеральні солі, необхідні для життя рослин. Через відсутність дощів солі з ґрунту не вимиваються. За штучного зрошення на таких грунтах можна вирощувати добрі врожаї. Великі площі кам'янистих і піщаних пустель не мають ґрунтового покриву.

Рослинність Сахари надзвичайно бідна, а подекуди, особливо в центральній частині, її немає зовсім. Де-не-де ростуть окремі кущики трав і колючі чагарники. У рослин пустель дуже розвинута коренева система, якою вони збирають воду з великих глибин і з широких просторів (наприклад, верблюжа колючка). У багатьох рослин, щоби зменшити випаровування, листя дуже маленьке, а іноді замість нього виростають колючки. Деякі рослини з'являються тільки після дощу і дуже швидко ростуть, цвітуть і плодоносять, а потім засихають. У кам'янистій пустелі поширені лишайники, на засолених грунтах — курай і полин.

Біля джерел і в долинах річок, де грунтові води підступають близько до поверхні, розвивається багата рослинність. Такі місця називаються оазисами (оазами). Навколо великих оазисів виросли селища і навіть міста. Дуже поширена рослина оазисів—фінікова пальма.

Тварини Сахари пристосовані до пустельного клімату. Так, антилопи в пошуках води й корму здатні долати велик