Географія - Олійник Я.Б. - 9.6. Антарктида

Антарктика і Антарктида. Антарктика охоплює материк Антарктиду з прилеглими до нього островами та південні частини трьох океанів приблизно до 50—60° пд. ш. Слово "Антарктика" в перекладі з давньогрецької означає "протилежна півночі", себто та, що лежить проти північної полярної області земної кулі — Арктики. Центральне положення в Антарктиці має материк Антарктида площею 14,0 млн.км². За винятком півострова Антарктичний, вона майже повністю лежить у межах Південного полярного кола. Неглибоко в суходіл врізаються моря, великі простори яких вкриті шельфовими льодовиками. Ці льодовики є продовженням материкового льодового панцира, вони вкривають моря приблизно до межі материкової обмілини.

Береги Антарктиди — в основному прямовисні льодяні урвища заввишки кілька десятків метрів.

Відкриття Антарктиди. Перші дослідження Антарктиду відкрили значно пізніше від інших материків. Думка проте, що є невідома південна земля, була висловлена дуже давно. Численні спроби європейських мореплавців проникнути в південні широти не мали успіху.

У другій половині XVIII ст. на пошуки південного материка двічі вирушали експедиції, що їх очолював Джеймс Кук. Кілька років Кук плавав у південних широтах, досить близько підходив до берегів Антарктиди, але пробитися крізь кригу до материка так і не зміг. Кук поставив під сумнів існування південного материка, "який якщо й може бути виявлений, то лише поблизу полюса, в місцях, неприступних для плавання...".

Авторитет Кука був таким високим, що впродовж довгих років ніхто не наважувався заперечувати його висновки, а відтак будь-які спроби плавання до південного материка було надовго припинено.

Лише в 1819—1821 pp. російська експедиція на суднах "Восток" і "Мирний" під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П.Лазарева обпливла невідомий материк, п'ять разів наближалася до його берегів і відкрила у водах Антарктики чимало островів. 28 січня 1820 p., коли експедиція вперше підпливла до берегів Антарктиди, прийнято вважати датою її відкриття.

На початку XX ст. до Антарктиди вирушало чимало експедицій. Серед них експедиції до Південного полюса, що їх очолювали англієць Роберт Скотті норвежець Руаль Амундсен.

Вихідними пунктами для штурму Південного полюса обидва дослідники обрали льодяний бар'єр моря Росса. Перший рік вони присвятили підготуванню до експедиції: поповнювали запаси продовольства, вивчали місцевість і намагались якомога далі за своїм майбутнім маршрутом влаштувати склали продовольства та пального. Влітку Південної півкулі 1911 р. почався штурм полюса. Обидві експедиції вийшли майже одночасно.

Амундсен із чотирма товаришами вирушив із великим запасом продовольства та необхідним спорядженням. Чотири собачі запряги легко просувалися вперед. 14 грудня 1911 р. Амундсен і його товариші були на Південному пол юсі. Дорога назад була знайомою, і учасники походу через 99 днів повернулися на батьківщину.

Інакше склалася доля експедиції Скотта. На відміну від Амундсена, Скотт підготував для походу до полюса моторні сани, 10 коней і лише один собачий запряг. Моторні сани невдовзі зламалися, коні виявилися непридатними для такого походу. Скотт пішов до полюса з чотирма товаришами на лижах. Важко навантажені сани вони тягнули самі, повільно просуваючись до мети.

Яким же було їхнє розчарування, коли 16 січня 1912 p., досягнувши полюса, вони побачили норвезький прапор і залишений Амундсеном намет! Дорога назад була трагічною. Весь час експедицію супроводжувати снігові хуртовини, бракувало їжі й палива. Двоє учасників загинули.

Антарктида є материком міжнародного співробітництва. Нині тут, де зосереджені величезні природні багатства, працює понад 40 наукових станцій 17 держав. Крім того, Антарктида — це "кухня погоди" і "холодильник" усієї нашої планети. Тому для України важливо брати участь у дослідженнях цього материка.

Перший українець потрапив до Антарктиди ще у складі експедиції Р. Скотта на початку XX ст. Українські вчені брали участь у всіх антарктичних експедиціях колишнього СРСР. Перша з них розпочала роботу 1955 р. У1959 р. Україна, як повноправний член ООН, приєдналася до Міжнародного договору про Антарктиду. Необхідність координації зусиль різних науково-дослідних організацій з вивчення "шостого" материка привела до створення Центру антарктичних досліджень (ЦАД)та Міжвідомчого антарктичного комітету (МАК). У вересні 1994 р. наша держава стала членом Міжнародного наукового комітету антарктичних досліджень.

Влітку 1995 р. Великобританія передала Україні антарктичну станцію "Фарадей". 6 лютого 1996 р.

над станцією було піднято державний прапор України. Першу українську антарктичну станцію названо ім'ям першого Президента Української академії наук Володимира Вернадського. Вона знаходиться на острові Геліндез поблизу Антарктичного півострова.

Першу антарктичну експедицію полярників на станції "Володимир Вернадський" очолив учений-фізик із Київського університету імені Тараса Шевченка Геннадій Малиновський. Вона працювала в Антарктиді більше року. На початку 1997 р. на станцію прибув новий склад полярників.

На українській антарктичній станції постійно розширюється програма з вивчення довкілля. Вчені досліджують озоновий шар, проводять метеорологічні, геофізичні, геологічні роботи, екологічне знімання та експертизу довкілля поблизу станцій. Велике значення має вивчення мінеральних ресурсів, флори і фауни району, виявлення стратегічних ресурсів криля, риби тощо.

Природа Антарктиди. Льодовиковий покрив і рельєф. Останнім часом вчені встановили, що в основі Антарктиди лежить Антарктична платформа. Майже вся Антарктида вкрита потужним льодовиковим панциром, середня товщина якого близько 2000 м, а максимальна перевищує 4000 м. Якщо вважати поверхнею материка льодовиковий покрив, можна сказати, що Антарктида — найвищий материк земної кулі.

Льодовиковий покрив Антарктиди нагадує купол, трохи піднесений у центрі та знижений до країв. Лід ніби розтікається з центральної частини купола до морів. Якби лід Антарктиди розкласти рівним шаром на поверхні земної кулі, то наша планета вкрилася б шаром льоду товщиною 40 м, а якби цей лід розтопити, то рівень Світового океану піднявся б на 60 м. У льодовиковому покриві Антарктиди 90 % об'єму всіх прісних поверхневих вод.

Дослідження Антарктиди показали, що під величезним тягарем льодовикового покриву ложе льодовика дуже прогнулося, і значна частина його (близько 1/3) розташована нижче від рівня моря. Окремі прогини лежать на 2,5 км нижче від рівня моря. Водночас під льодовиковим панциром виявлено пасма гір, які сягають висоти 3000—4000 м над рівнем моря. Переконливим доказом цього є профіль поверхні Антарктиди, складений радянськими полярниками підчас експедиції санно-гусеничного поїзда маршрутами Мирний — Полюс Недоступності, Мирний — Південний полюс.

Подекуди, частіше на заході Антарктиди, гірські породи виступають на поверхню. Тут,то ховаючись під льодом, то випростуючись, простяглися гори, які в далекому минулому через Антарктичний півострів були зв'язані з Андами Південної Америки. Біли краю материка, на одному з прибережних островів моря Росса, височить діючий вулкан Еребус — свідок активних горотворних процесів у цьому районі.

Корисні копалини в Антарктиді вивчені мало, але вже й тепер відомо, що в її надрах є кам'яне вугілля, залізна руда, золото, алмази і кольорові метали.

Клімат. Антарктида — найхолодніший материк Землі. Особливо суворим є клімат внутрішніх областей Антарктиди. Середня добова температура навіть улітку не піднімається вище -30 °С, а взимку вона буває нижча за -70 °С. Радянські полярники на станції Восток зареєстрували найнижчу температуру на Землі (-88,3 °С). Ось чому станцію Восток називають полюсом холоду Землі. За такої низької температури метал стає крихким і від удару розколюється, наче скло, а гас густіє, і його можна різати. Від сильних морозів у людей тріскалась емаль на зубах, були випадки обморожування легень і рогівки очей. Для роботи на повітрі доводилося користуватися спеціальним одягом.

Крім географічного положення, низькі температури зумовлюються "білим покривалом" материка. Льодовиковий покрив Антарктиди відбиває майже 90 % сонячного тепла (для всієї Землі — 40 %), і тому поверхня її навіть улітку, коли сонце не заходить за горизонт, не прогрівається. У внутрішніх областях Антарктиди внаслідок переохолодження повітря і низхідних повітряних потоків виникає високий атмосферний тиск. Тут формуються антарктичні повітряні маси, що відзначаються дуже низькими температурами і малою вологістю.

На узбережжі температура повітря влітку підвищується до 0 °С, а взимку тримаються помірні морози.

Клімат океанічної частини Антарктики формується влітку під впливом повітряних мас, що надходять з помірних широт, а взимку — антарктичних з Антарктиди. Зимові температури тут бувають трохи нижчі від 0 °С, а літні рідко перевищують+10 °С. Це—пояс субантарктичного клімату. Постійні вітри часто переходять у шторми.

Через велику різницю температур і атмосферного тиску над внутрішніми областями Антарктиди й над океанами, що омивають материк, у прибережній смузі завширшки 600-800 км дмуть постійні вітри з материка. Їх називають стоковими. Біля берега вони посилюються й часом досягають ураганної сили. Ці вітри здувають із материка в океан величезну кількість снігу.

Взимку моря вкриваються суцільною кригою. Влітку край суцільної криги відступає майже до берега.

Материковий лід, що сповзає у воду, обламується та утворює величезні айсберги. Вітер виносить айсберги далеко в океан.

Рослинність і тваринний світ. Більша частина Антарктиди позбавлена рослинного покриву і тваринного світу. Це зона антарктичної пустелі. Лише в прибережних районах материка і на островах ростуть мохи, лишайники та нижчі водорості. Тільки влітку де-не-де поблизу берегів, на підвищених місцях поверхня землі, завдяки вітрам, встигає трохи прогрітись і звільнитися від снігу. Такі ділянки називають оазисами. Оазиси в Антарктиді — це сухі Й холодні кам'яні пустелі.

Води Антарктики багаті на планктон, шо являє собою сукупність дрібних рослинних і тваринних організмів. Планктон — джерело живлення для китів, тюленів, риб і птахів. Життя всіх тварин Антарктики зв'язане з океаном, Тут водиться кілька видів китоподібних, і серед них найбільші тварини нашої планети — сині кити, а також кашалоти, косатки.

Дуже поширені ластоногі — кілька видів тюленів, серед них плямисті тюлені—морські леопарди, найбільші — морські слони, названі так за наріст на морді, що нагадує слонячий хобот.

Із птахів типові мешканці Антарктики -пінгвіни. Вони не літають, зате чудово плавають; живляться рибою, молюсками і рачками. В Антарктиді водиться 17 видів пінгвінів, найпоширеніший з них — невеликий пінгвін Аделі. Особливо гарний імператорський пінгвін масою близько 50 кг і заввишки понад 1 м. Своє потомство пінгвіни виводять у сувору зиму. Вони не роблять гнізд, а яйця тримають у лапах, притискуючи до теплого пуху черева. З метою збереження пінгвінів полювання на них заборонено. У літні місяці на берегах Антарктиди гніздяться буревісники, чайки-поморники, баклани.

Антарктида не належить жодній державі, там немає постійного населення. За погодженням країн територія материка може бути використана лише в мирних цілях.