Географія - Олійник Я.Б. - 11.4. Геоморфологічна будова й основні форми рельєфу

Розташування низовин, височин, гір України, їх простягання, висоти пов'язані з тектонічними районами, в чому ви могли переконатися, порівнюючи фізичну і тектонічну карти. Височини Подільська, Придніпровська, Донецька, Придніпровська низовина, гірські пасма Українських Карпат мають загальний напрямок простягання з північного заходу на південний схід подібно до тих тектонічних структур, до яких вони прив'язані. Ця ж закономірність простежується щодо напрямку та будови річкових долин: Дніпра в серединній течії, Дністра, Південного Бугу.

На процес накопичення осадів і поширення форм рельєфу істотно впливали неотектонічні рухи, тобто новітні рухи земної кори за неоген-четвертинного періоду. їхня сумарна амплітуда на платформній частині території становить 300—500 м, а в гірських краях -800—1200м. З районами активних тектонічних рухів пов'язані прояви сейсмічності в Карпатах, Причорномор'ї, Кримських горах. Найбільшою інтенсивністю сейсмічних явищ позначається Крим, де сила землетрусів становить 6—7 балів.

Згадані вище чинники (геологічні структури, неотектонічні рухи, а також давні Й сучасні кліматичні умови) зумовили виникнення різноманітних за походженням форм рельєфу на території України.

Тектогенні форми — це антиклінальні височини і синклінальні западини: з допомогою космічних літальних апаратів у них виявлено великі розломи (в Карпатах, Причорномор'ї, рівнинному Криму).

Вулканогенні форми поширені в Карпатах (Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет), на Закарпатській низовині (Берегівське горбогір'я), Кримських горах (Карадаг, Аюдаг та ін.). На Керченському півострові наявні діючі та недіючі грязьові вулкани з відносними висотами до 50 м.

Денудаційні форми утворилися в процесі руйнування гірських порід. В передгір'ях Кримських гір ними є Зовнішнє і Внутрішнє пасма, переділені долиною, що має ширину 4—5 км, на Подільській височині — товтровий бар'єр — вапнякові підняття і кряжі з широкими плоскими вершинами і крутими схилами.

Водно-ерозійні форми (яри, балки) вельми поширені в Україні. Це зумовлено вологістю клімату, наявністю покривних порід, що легко руйнуються тимчасовими потоками, річкових долин і схилів.

Гравітаційні форми (обвали, осипища, зсуви) характерні для Південного берега Криму, Українських Карпат, правобережних схилів долини Дніпра та інших річок.

Льодовикові кари і цирки у невеликій кількості збереглися в Карпатах. На заході Українського Полісся відомі ози, в Житомирському Поліссі — коми. Моренні рівнини й горби поширені на Поліській низовині.

Карстово-суфозійні форми — печери, шахти, карстові лійки, колодязі розвинуті в районах поширення крейдових і вапнякових тріщинуватих порід. (Які карстові печери вам відомі?)

Класичним прикладом суфозійних форм на півдні України є поди (степові блюдця).

Еолові форми — піщані горби, гряди поширені на Поліссі, в долинах річок і дельтах, в пониззі Дніпра — Олешківські піски, на морських косах. З господарською діяльністю пов'язано виникнення техногенних форм рельєфу: кар'єрів, териконів, гребель, терас на схилах курганів, валів та ін.

Гляціодислокації — порушення в заляганні гірських порід, які сталися під тиском льодовика, що рухався. Товщі порід, що зазнали деформацій, можуть бути переміщені та насунуті на інші породи або ж залишаються на місці їхнього поширення. Явища гляціодислокації поширені в крайових частинах льодовика, де його тиск був найбільшим. Зазначимо, що, на відміну від те ктон іч н их дислокацій, гляціодислокації досягають глибин не більше 150 м.

На Україні гляціодислокації пов'язані з Дніпровським зледенінням, де вони входять до складу крайових льодовикових утворень, а також із Окським зледенінням у Передкарпатті. Внаслідок тиску льодовиків утворилися своєрідні гляціо-структури (складки, насуви, луски), добре виражені в рельєфі. Утвореннями цього типу Є Канівські гори, Мошногірський кряж, такі куполоподібні підняття, як гори Пивиха, Калитва, Кленова, що знаходяться в Середньому Придніпров'ї. Цього ж походження горби й пасма спостерігаються на території Київської та Житомирської областей. У межах Волинської області гляціодислокації утворюють підвищення на поверхні височин.

Грязьові вулкани — конусоподібні утворення, з яких постійно або періодично викидаються на земну поверхню грязьові маси, горючі гази, тверді уламки.

В Україні грязьові вулкани є на Керченському півострові. Грязьові вулкани розташовані поодинці або групами. Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, періодично діючі та згаслі. Виверження постійно діючих грязьових вулканів відбувається спокійно. Розташовані вони в овальних улоговинах, на дні яких підносяться конуси з глинистої брекчії заввишки до 1,5—2,0 м і містяться грязьові озера, Періодично діючі грязьові вулкани викидають значні маси густої брекчії один раз за кілька або десятки років. Виверження відбувається протягом кількох діб і супроводжується вибухами, локальними землетрусами, іноді самозайманням газу. В сучасному рельєфі це конічні горби або похилі підвищення заввишки до 60 м. Усього на Керченському півострові відомо близько 50 грязьових вулканів, більш як половина з них — згаслі. З грязевулканічними структурами пов'язані родовища залізних руд, глини, їх використовують для виробництва керамзиту, вапняку. Грязі цих вулканів є лікувальним засобом.