Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей - Пангелов Б.П. - Поведінка туристів в укриттях

Іноді виникають непередбачувані ситуації, пов'язані із труднощами, які виникають у поході (погодні умови, лроблеми на маршруті тощо). Це змушує організувати незаплановану зупинку навіть за відсутності намету. У такому випадку необхідно вміти влаштовувати найпростіші укриття.

Ночівлі без намету влітку

За потреби зупинитись на непередбачений привал або ночівлю і швидко розбити бівак доводиться користуватися лише підручними матеріалами, що заміняють звичайний намет. Уночі на цьому біваку (особливо у прохолодну погоду) організовують змінне чергування. До обов'язків чергових входять підтримування вогню, просушування речей, кип'ятіння води, контролювання того, щоб усі туристи були добре вкриті.

Улітку найпростішим укриттям, що замінює намети, є шматок капрону, тонкого брезенту, поліетиленової плівки, з яких можна швидко зробити надійний тент. Залежно від кількості туристів у групі і розміщення опори він може бути односкатним або двоскатним, натягуватись низько чи високо над землею. Цей тент також використовують для захисту вогнища від дощу і вітру. За відсутності матеріалу для нього туристи вкриваються гілками густої ялини або сосни, розташовуються у заглибленні скелі тощо.

Ночівля без намету взимку

Взимку, якщо немає намету для захисту від холоду і вітру, на біваку можна зробити заслін. Із цією метою між деревами встановлюють горизонтальну жердину або натягують опорну мотузку, на яку спирається каркас із товстих гілок, переплетений тонкими. Щоб тепло краще виділялося від вогнища, внутрішню поверхню заслону покривають поліетиленовою плівкою, а ложе роблять дещо нахиленим у бік вогню. Опорою для ніг і засобом запобігання їх перегріванню є прикріплена кілками біля нижнього краю ложа поперечна колода. Ззовні заслін присипають снігом (див. Додатки, рис. 59, 60, 61, 62, 68). Якщо гілок не вистачає, заслін будують із лиж і лижних палиць, які вертикально втикають у сніг, а відтак закріплюють на них поліетиленову плівку. Краще, якщо є підготовлений тент.

Замість заслону можна спорудити імпровізований намет із поліетиленової плівки. її перекидають через мотузку, яку натягують на висоті приблизно 1 м між двома деревами так, щоб утворився двоскатний дах. Із торців плівку загортають полотнищами одна на одну і всі краї надійно присипають снігом.

Надійне укриття можна також вирити біля підніжжя дерева, якщо є великі густі ялини або інші хвойні дерева і високий сніговий покрив. Зверху яму перекривають плівкою. У такому разі розкладати вогонь поряд із кроною дерев не можна: він пошкодить дерево, а сніг із гілок може впасти і загасити вогнище (див. Додатки, рис. 59).

Іноді туристи організовують ночівлю за так званим мисливським способом. За 2-3 години до сну розпалюють жарке багаття і добре прогрівають землю. Відтак вогнище переносять і щільно лягають на просохлий теплий ґрунт, підкладаючи на нього рюкзаки та інше м'яке спорядження.

Снігові печери (ями) є єдиним укриттям для туристів під час вимушеної зимової ночівлі без намету в степовій місцевості. Зручним місцем для їх спорудження є ділянки зі щільним і товстим сніговим покривом: замети, схили ярів тощо. Необхідно викопати будь-якими підручними засобами яму, а відтак, улаштувавшись у ній, щільно закрити вхідний отвір.

Там, де сніговий покрив особливо міцний, а товщина снігу незначна і не дає змоги вирити глибоку яму (наприклад, на льоду великих водоймищ, сонячних і навітряних малосніжних схилах), для укриття споруджують снігову хатину - "іглу": пилками-ножівками нарізають снігові блоки і вкладають рядами у вигляді напівсфери. За відсутності навичок роботи зі снігом стелю будують із лиж і лижних палок, покривають поліетиленовою плівкою і обкладають сніговими пластинами. Для кращого збереження тепла кубатура ям, печер і хатин має бути мінімальною (див. Додатки, рис. 60).

Якщо спорудити "іглу" не можна через відсутність снігу, а товщина снігового покриву і характер рельєфу унеможливлюють викопування печери або ями, можна побудувати тимчасове снігове укриття типу землянки (див. Додатки, рис. 61).

Для побудування укриття із сухого сипучого снігу рекомендується по периметру майбутніх стін увіткнути лижні палки, кілки, міцні гілки на відстані 20-30 см одна від одної, за допомогою лавинних лопаток і відер накидати ззовні, а також ізсередини сніг, утворивши нахилені стіни. Зверху їх слід перекласти лижами та накрити поліетиленовою плівкою. Для кращої теплоізоляції плівку необхідно стелити у два шари, проклавши між ними декілька легких гілляк для утворення повітряної камери. Вхід (лаз) в укриття також закрити подвійною плівкою. Під час відлиги стіни укриття будують із великих куль снігу.

Укриття можна зробити швидко, якщо заздалегідь узяти в похід металеве кільце із 13 пластин із прорізами для лижних носів. Ці кільця є верхньою опорою 12 лиж, які утворюють каркас туристського "чуму". На лижі чіпляють поліетиленову плівку, з боків і згори притискають снігові блоки. Під час транспортування кільця складають як мірний метр (див. Додатки, рис. 62).

Поведінка туристів в укриттях

Перебуваючи в укриттях, слід надіти на себе весь теплий одяг, на дно укриття покласти решту речей, максимально ізолювавши себе від снігу. Штормівку (якщо вона суха) рекомендується заправити у штани, капюшон надіти на голову. Для збереження тепла рукава її можна втягнути всередину, а руки витягти з рукавів і притулити до тіла. Взуття не потрібно знімати з ніг, а лише розшнурувати його і заховати ноги (краще по 2 особи) у рюкзак, який злегка затягують під колінами і кладуть на гілки, хмиз тощо.

Розташовуючись на вимушену ночівлю, не варто шкодувати час і сили на його облаштування. Спати слід компактною групою, тісно притулившись один до одного. Для зігрівання і попередження заклякнення тіла, що перебуває у незручному положенні, необхідно почергово напружувати різні групи м'язів, рухати плечима, стегнами, ступнями, пальцями рук і ніг. Потрібно періодично вживати цукор, жири, а якщо є змога - гарячі напої. В умовах ночівель обов'язково призначати чергового, який спостерігає за станом своїх товаришів.

У критичній ситуації турист повинен подбати про індивідуальне укриття. За наявності твердого шару снігу з нього за допомогою ножівки і лопати можна швидко спорудити снігову печеру. Щілини між блоками слід заліпити снігом ззовні і зсередини, вхід закрити сніговою цеглиною (див. Додатки, рис. 6В).

Пухкий і глибокий сніг, низька температура і сильний вітер не дадуть змоги туристу зігрітись інтенсивною працею, тоді необхідно закопатись глибше у сніг, накинувши на голову штормівку, і щільніше загорнутись у будь-який одяг, спорядження. Рекомендується притиснути коліна до грудей, постійно ворушити ногами і руками, не спати. Перед тим як залізти в снігову печеру або заритись у сніг, слід на помітному місці залишити для своїх товаришів або пошукової групи яскравий, здалеку помітний знак - сигнал.

Зняття туристського табору

Збирання групи туристів починається зі складання рюкзаків. Узимку або під час дощу їх складають у наметі, за ясної ї теплої погоди з нього забирають усі речі, а потім відкривають вхід і фіранку, щоб намет провітрювався і висихав. Якщо палатка за морозну ніч вкрилась інеєм або промокла від дощу, її просушують біля багаття.

Нетранспортабельні кілки і стійки витягують із землі та укладають разом із залишками біля вогнища. Табірні споруди (заслони, лави, столи) не ламають, оскільки вони можуть знадобитись іншим туристам. Залишки непотрібних харчів складають в окремому місці для звірів. Інше сміття збирають із табірного майданчика і спалюють у багатті, відтак заливають його водою або засипають землею, снігом, закладають дереном.

Перед тим як залишити привал, керівник шикує групу і перевіряє наявність усіх учасників туристського походу, речей, порядок, який після себе залишили туристи (погашене багаття, прибране місце ночівлі або днювання).

Правильне облаштування бівака є важливим етапом проведення туристсько-краєзнавчої подорожі. Не менш відповідальним є зняття туристського табору, яке завершується оглядом території, що здійснює керівник або його заступник. Основним завданням керівника на цьому етапі є виховання в туристів звички залишати місця бівака і привалу чистими, тобто сприяти їх екологічному вихованню.