Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей - Пангелов Б.П. - 4.1. Особливості піших туристсько-краєзнавчих подорожей

Успішне проведення походів залежить від уміння туристів правильно розподіляти свій час і сили, вибирати найраціональніший темп і порядок руху групи, володіти способами пересування по різноманітних місцевостях і прийомами подолання перешкод. Організація походів із різних видів туризму має свої особливості, врахування яких є обов'язковою умовою ефективної подорожі.

4.1. Особливості піших туристсько-краєзнавчих подорожей

Піші туристсько-краєзнавчі подорожі проводяться найчастіше. Вони є доступними для різного вікового контингенту, з різним ступенем підготовленості.

Режим і розпорядок похідного дня туриста

Необхідну ритмічність у чергуванні навантажень і відпочинку повинен забезпечувати режим похідного дня.

Режим переходів звичайно складається із 40-50 хв. руху і 10 хв. відпочинку на малих привалах.

Незважаючи на те що режим руху залежить від району подорожі, сезону та інших чинників, на першу половину дня звичайно припадає до 2/3 денного переходу, на що витрачається 3-5 ходових годин. Рекомендується раніше виходити на маршрут і раніше зупинятись на ночівлю. У середині дня туристам необхідні тривалий відпочинок і гарячий обід. У холодну або дощову погоду під час обіднього привалу можна поїсти нашвидкуруч, випивши гарячого чаю із термосу.

Під час подорожі необхідно дотримуватись приблизного розпорядку дня, оскільки це дисциплінуватиме туристів, привчатиме їх до порядку:

7.00-8.00 - підйом, зарядка, вмивання, купання, прибирання місця ночівлі;

8.00-8.30 - сніданок, підготовка до переходу;

8.30-12.30 - перехід по маршруту;

12.30-16.00 - великий привал (обід, відпочинок, суспільно корисна праця, ігри на місцевості);

16.00-18.00 - перехід по маршруту;

18.00-20.00 - підготовка до ночівлі, вечеря;

20.00-23.00 - вільний час;

23.00-7.00 - сон.

Темп руху

Він зазвичай залежить від умов місцевості та погоди, дає змогу проходити 3,5-4,5 км за годину. У групі туристів-початківців керівник походу повинен задавати темп, орієнтуючись на найслабшого. Якщо група неоднорідна за своїм складом, слід намагатись вирівняти сили туристів різним завантаженням рюкзаків, а також залученням краще підготовлених учасників до розвідки подальших умов просування або вибору місця привалу.

Одним із основних засобів збереження сил туристів і підвищення їх працездатності є ритмічність руху. На хорошій дорозі ритмічність полягає в постійному пришвидшенні руху, а в умовах пересіченої місцевості - в однаковій кількості кроків за однакові проміжки часу. Для збереження ритмічності роботи організму на легких спусках крок туриста збільшується; на важких ділянках і підйомах - скорочується. При цьому звичайна швидкість руху пішоходів на спусках буде зростати до 5-6 км/год. і спадати на підйомах до 1,2- 2 км/год.

Змінювати ритм необхідно плавно, поступово збільшуючи швидкість на початку руху і зменшуючи її за З-5 хв. до кінця переходу. У разі непередбачених раптових зупинок бажано 1-2 хв. походити на місці у визначеному темпі, щоб поступово зняти навантаження з серця і органів дихання.

Порядок руху

Туристи рухаються колоною по одному. Попереду йде той, хто направляє, він вибирає шлях і стежить за своєчасними зупинками на привали. Останнім у колоні призначають досвідченого туриста. До його обов'язків належить допомагати тим, хто відстає, і нікого не залишати за собою. При відставанні будь-кого з команди він умовним сигналом сповіщає про необхідність позапланової зупинки або зниження швидкості. Інші учасники групи на простих ділянках маршруту можуть довільно обирати своє місце в колоні. На складних відрізках шляху слабких учасників рекомендовано розташовувати безпосередньо за тим, хто направляє, через одного з сильнішими туристами, які можуть надати необхідну допомогу товаришам.

Під час пересування по маршруту туристи не повинні перебувати між собою поза межею зорового або голосового зв'язку, а на складних ділянках дистанція між ними не перебільшувати 10 м. Місце керівника у похідній групі має забезпечувати зручність управління нею та безпеку пересування. Керівнику можна рекомендувати йти за тим, хто направляє, час від часу допомагати йому знаходити дорогу і підказувати правильні рішення.

На складних і небезпечних ділянках (переправа, болото, осип) керівник сам перевіряє їх прохідність і, страхуючи туристів, не йде вперед, доки вся група не вийде на легку ділянку. Так само він повинен діяти під час купання туристів у незнайомому водоймищі, посадки на транспорт тощо.