Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей - Пангелов Б.П. - Шлях руху на різній місцевості

Вибір шляху пересування у пішому поході визначається рельєфом, рослинністю і наявністю стежок.

Відкриті простори лугів, необроблених полів, а також невеликі переліски, сосняки та інші легкопрохідні ділянки слід долати по азимуту або орієнтуючись на добре видимий дальній місцевий предмет (окремо розташоване дерево, горб, будівлю тощо). Густі ліси з підліском, пересічений рельєф, чагарники краще переходити по стежках, навіть тих, що йдуть убік від необхідного напрямку. Якщо маршрут пролягає густим лісом, де немає стежок, для пересування слід обирати шлях уздовж річок. Особливо це доцільно у болотяній місцевості, де найсухіші ґрунти утворюють вузькою смугою вздовж водотоків.

У лісистому середньогірї для пересування звичайно обирають пологі гребені, оскільки там простіше орієнтуватись, складніше заблукати і легше йти, ніж внизу, у темних урвищах.

Виходячи на відкриті ділянки трав'янистих схилів, гірських лугів, осипів, у пересуванні слід надавати перевагу випуклим формам рельєфу. Там менший ризик каменепадів, оповзнів і дають кращий огляд навколишньої місцевості.

Подолання крутих схилів. Для успішного пересування крутими схилами необхідно мати взуття на рифленій, неслизькій підошві, а також оволодіти такими прийомами ходьби:

1. Під час підйомів черевик рекомендується ставити на всю підошву, а не на носок. Водночас слід намагатися зберегти горизонтальне положення ступні, користуючись кожним міцно закріпленим каменем, незначною випуклістю схилу, на які наступають каблуком черевика.

2. Чим крутіший схил, тим більше треба розводити носки ніг. Під час затяжного підйому рекомендується підніматися "серпантином", почергово то правим, то лівим боком до схилу.

3. При пересуванні по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступню розташованої вище ноги треба ставити на всю підошву поперек схилу, а іншої - розвертати носком на певний кут донизу.

4. По хорошій стежці і з легким рюкзаком підготовлені туристи можуть спускатися бігом. При цьому ноги, майже не згинаючи, далеко викидають вперед, а корпус - назад. На крутих ділянках спускаються на напівзігнутих ногах.

Подолання лісових заростей, завалів. По лісових заростях, густому чагарнику або високому жорсткому травостою пересуваються компактною групою з інтервалом, що гарантує безпеку. Кожен повинен уважно стежити за тим, хто йде попереду, і повторювати його рухи. Потрібно притримувати гілки, які перегороджують стежку або нависають над нею, щоб вони не вдарили того, хто йде позаду. Для захисту від гілок одяг повинен бути з довгими рукавами (бажано штормовий костюм). Одну руку виставляють уперед, щоб уберегти від них обличчя і очі. Для того щоб обійти дерева, які впали на стежку, слід не перестрибувати, а обережно перелазити, переповзати через перешкоди. Необхідно пам'ятати, що стовбури під-гнилих дерев нестійкі і часто покриті слизькою гнилою корою.

На рюкзаку та одягу не рекомендується мати предмети, за які можна зачепитися: підвішені до рюкзака відра або казанок, сокира, що стирчить Із кишені. Навіть лижна вовняна шапочка з помпоном чіплятиметься за рослинність і затримуватиме рух туриста.

Подолання заболочених ділянок. Заболочені ділянки на маршруті долають по замощених стежках-гатках. Якщо їх немає, то на безпечному болоті (про це необхідно завчасно розпитати місцевих мешканців) туристи переміщаються, крокуючи або перестрибуючи з купини на купину. У кожного в руках повинна бути жердина, яка слугує опорою, зондом для вимірювання глибини і засобом самострахування під час падіння. Під час переходу сплавини інтервал між туристами збільшується до 5-8 м.

Для зменшення тиску ступні туриста на болотистий ґрунт можна користуватись плетеними "лижами", підв'язуючи до взуття шматки фанери, що легко знімаються.

Подолання водних перешкод. У поході водні перешкоди туристи долають різними способами, зокрема, це залежить від наявності мостів, кладок та індивідуального спорядження туристів.

1. Переправа по кладках. Водні перешкоди у нескладних піших походах долають по готових мостах і кладках. Якщо вони не мають перил і нестійкі, то першим їх переходить досвідчений турист. Він випробовує переправу і організовує страховку іншим членам групи за допомогою жердин або руки. Для кращого збереження рівноваги під час переходу кладки кожному слід мати довгу палицю.

Найважче втриматись на колоді, якщо вона коливається у горизонтальній площині. Декількома присіданнями із натиском ці коливання можна припинити або перевести у вертикальну площину, що спричиняє менше незручностей для туристів. Іноді поряд із колодою на висоті плеча натягують перила з мотузки або тримають жердину.

2. Переправа вбрід. її здійснюють у такі способи:

а) переправа вбрід без мотузки. Способи переправи вбрід через річку з відносно спокійною течією різні: можна переправлятися одному з жердиною, якою упираються назустріч течії; удвох, ставши обличчям одне до одного і поклавши витягнуті руки на плечі товариша; групою із 8-6 осіб (таджицький спосіб) стати стіною так, щоб найсильніші і найвищі туристи стояли з боків або у колі, обійнявши один одного за плечі.

Місце переправи вибирають після попередньої розвідки на ширшій і мілкішій ділянці ріки. Якщо з води видно велике каміння, потрібно йти трохи нижче від нього за течією, де ударна сила потоку ослаблена. Переходити річку вбрід завжди слід у взутті, щоб ступні були максимально захищені від ушкоджень;

б) переправа вбрід за допомогою мотузки. її здійснюють на бурхливих, стрімких ріках. Першим водний потік переходить найбільш фізично міцний і досвідчений турист. Його завдання - перенести на протилежний берег кінець основної мотузки, який прикріплюють до нього вузлом "булінь". Щоб турист міг вільно пливти, якщо потік зіб'є його з ніг, "булінь" зав'язують не на грудях, а на спині. Крім того, до туриста карабіном пристібають допоміжну мотузку, другий кінець якої двоє страхувальників тримають у руках, стоячи на березі нижче за течією. Подавати мотузки вслід тому, хто переправляється, слід акуратно, щоб не заважати його руху і щоб мотузка не поринала у воду.

Надійнішим способом подолання водної перешкоди є той, який поєднує елементи переправи "стіною" із страхувальною мотузкою. Цю переправу здійснюють два фізично сильних учасники групи. Перший, який іде вище за течією, збоку під пахвою закріплює на ковзному карабіні основну мотузку. Другий також застрахований на випадок падіння основною мотузкою, але її не навантажують і використовують як допоміжну, протягуючи під кутом 40-50° до першої, нижче за течією. За такого способу переправи мотузка, прикріплена до першого туриста, весь час занурена у воду, і її використовують як додаткову верхню точку опори. Мотузку подають двоє туристів, які страхують самі себе.

Перенесений кінець мотузки надійно кріплять на березі до дерева, скелі, основи міцного куща або штучних опор із кілків, кам'яних турів тощо. Відтак, використовуючи поліспас і додаткові мотузки (репшнури) зі "схоплюючими" вузлами, основну мотузку туго натягують над поверхнею води.

Прикріпившись до таких перил за допомогою грудної обв'язки і карабіна (відстань від грудей до основної мотузки повинна бути коротшою за довжину рук), туристи по черзі переходять ріку. Рухатись потрібно боком, перебираючи руками мотузку, обличчям до течії. Тіло для кращого опору тиску води слід відхилити назад. У разі якщо турист зірвався, його витягують на берег допоміжними мотузками (вперед або назад). Оскільки така переправа зазвичай триває довго, на березі рекомендується розпалити вогнище для обігріву і просушування речей.

Переправлятися вплав можна лише через річку зі спокійною течією, і тому, хто вміє добре плавати. Зручним місцем для переправи слугують глибокі ділянки з пологим руслом. Розраховуючи на знесення за течією, туристи пливуть під кутом до руху течії. Не слід намагатися перепливти перешкоду, обравши найкоротшу пряму. Речі рекомендується скласти на легкий пліт і штовхати його по воді поперед себе.

У деяких випадках перший турист переправляється вплав із страхувальною мотузкою. Відтак її використовують для перетягування плоту і допомоги іншим учасникам групи, які можуть страхуватися, притримуючись на воді за будь-який предмет, що не тоне: колоду, дошку, в'язку хмизу або надійно упакований матеріал, що не промокає, міцно перев'язаний рюкзак тощо.

Отже, у процесі підготовки піших туристсько-краєзнавчих подорожей залежно від складу групи (контингенту, рівня підготовленості) необхідно заздалегідь планувати темп і швидкість руху на маршруті, способи подолання природних перешкод, найбільш оптимальний режим і розпорядок похідного дня.