Географія - Олійник Я.Б. - 39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

39.1. Поняття про світове господарство та етапи його формування

Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств, в основі якої—міжнародний поділ праці, різні економічні і політичні відносини. Світове господарство охоплює всі країни, звідси його неоднорідність і внутрішня суперечливість. Об'єктивною основою розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб сформувалася спеціалізація, потрібні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати переваги (наприклад, багаті природні ресурси) перед іншими країнами у виробництві відповідної продукції; по-друге, мають бути країни, які потребують цієї продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу мають бути вигідні країн і-виробнику.

Процес створення світового господарства розпочався на мануфактурній стадії розвитку капіталізму (XVI—XVIII ст.), завершився на рубежі XIX—XX ст. внаслідок розвитку в країнах Європи великої машинної індустрії, для якої потрібно багато сировини, а продовольства — для швидкозростаючого міського населення. Умовою формування світового господарства був бурхливий розвиток транспорту, широких міжконтинентальних зв'язків, світового ринку. Виникнення колоніальної системи сприяло перетворенню економіки колоніальних країн в аграрно-сировинні придатки капіталістичних держав.

Ряд науковців визначає такі етапи формування світового господарства: 1) етап зародження світового господарства в XVI ст. на основі виникнення світового ринку і розвитку економічних відносин; 2) етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту; 3) етап переважаючого розвитку "в ширину" (перша половина XX ст.) і "в глибину" (друга половина XX ст.). Для цього етапу характерними є становлення нового виробництва, в якому домінують постіндустріальні ознаки розвитку, транснаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміни в Структурі світової торгівлі, зростання виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технології тощо), інформатизація і телекомунікація суспільства.

Ступінь входження будь-якої країни до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил.

Тому індустріально розвинені країни посідають провідне місце в сучасному міжнародному поділі праці, зокрема з випуску "облагородженої", дорогої продукції — машин, обладнання, товарів тривалого користування тощо. Що стосується багатьох молодих країн Азії, Африки і Латинської Америки, то їхня роль у міжнародному поділі прані підвищується здебільшого завдяки ресурсопостачанню промислово розвинутим країнам. їхня сировинна спеціалізація, що склалася в колоніальну епоху, зберігається й досі.

За сучасних умов економічна замкнутість країн не лише нераціональна (оскільки позбавляє відокремлені держави переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації), а практично й неможлива. Тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, до підвищення ролі зовнішніх факторів у економічному розвитку окремих країн стала загальною.

Звідси випливає, що поняття світового господарства не можна зводити до простої суми національних економік. Його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперацій, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних зв'язків, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини — це система господарських відносин між різними країнами світу. Найважливішими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Вданій системі всі її елементи тісно пов'язані, взаємно переплетені і впливають один на одного. Таким чином, міжнародні економічні відносини сприяють взаємодії національних економік, які входять у світове господарство, і тим самим забезпечують його цілісність.

39.2. Чинники і принципи розміщення виробництва

Локалізація виробництва визначається певними чинниками, тобто сукупністю умов і ресурсів, їхніх параметрів і характеристик. їх урахування забезпечує найбільш раціональний вибір місця розташування господарського об'єкта, групи об'єктів, галузі або конкретної територіальної структури господарства країни, економічного району і територіально-виробничого комплексу і, зрештою, дає найкращі економічні результати. Є такі групи чинників розміщення виробництва:

• природно-ресурсні — кількісні запаси та якісний склад природних ресурсів, гірничо-геологічні та інші умови їх видобування і використання. Кліматичні, гідрогеологічні тощо;

• екологічні—раціональне природокористування, охорона довкілля, забезпечення населенню здорових умов для життєдіяльності, збалансованість господарської діяльності з природою;

• соціально-демографічні і трудових ресурсів—демографічна ситуація, забезпеченість трудовими ресурсами і ступінь розвитку ринку праці, стан соціальної інфраструктури, професійно-освітній рівень населення, рівень його життя тощо;

• економічні — економіко-географічне і транспортне положення, вартість капітальних і поточних витрат, строки будівництва, ефективність виробництва, територіальні зв'язки, трудомісткість, енергоємність, водоємність, транспортабельність продукції і т. д.;

• наукомісткі — забезпеченість потреб виробництва науковим обслуговуванням і науковими розробками. Цей чинник визначає географію наукомістких галузей, що знаходяться в наукових центрах, біля провідних університетів, які готують кадри і здійснюють наукові дослідження;

• споживчий — зорієнтованість на споживача, особливо товарів широкого вжитку і послуг,

• територіальної концентрації виробництва — рівень зосередженості виробництва на території, що впливає на ефективність виробництва, можливості впровадження інновацій і досягнень НТР, використання загальної інфраструктури, можливість кооперування підприємств, зв'язки з наукою. Але перенасиченість виробництвами і перевищення розумних меж концентрації населення спричиняє погіршення екологічної ситуації, транспортних умов, труднощі водопостачання тощо.

Стурбованість викликають проблеми мало-контрольованого зростання Мехіко, Сан-Паулу, Москви, міст Донбасу, де територіальна концентрація виробництва і населення дуже висока. Ось чому зусилля урядів багатьох країн спрямовані на стримування розширення міст і промислових зон.

Принципи розміщення виробництва — це основні, вихідні наукові положення, якими керується держава в своїй економічній політиці. Основними принципами розміщення виробництва є:

1) забезпечення ефективних територіальних пропорцій у розміщенні виробництва і раціонального територіального поділу праці;

2) комплексний розвиток економічних районів;

3) вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку окремих регіонів;

4) наближення виробництва до джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і районів споживання;

5) розміщення виробництва з урахуванням національної безпеки та оборонних потреб держави;

6) розміщення виробництва з урахуванням міжнародного поділу праці і процесів глобалізації;

7) розміщення продуктивних сил з урахуванням забезпечення охорони довкілля і екологізації виробництва;

8) забезпечення екологічної безпеки населення в разі технічних аварій, катастроф і стихійного лиха.

39.3. Світове господарство в період НТР, основні риси НТР

Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними взаємозв'язками в господарський організм глобального масштабу.

Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом (НТП). На відміну від науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) — це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання процесів наукової та технічної революцій.

Сучасне світове господарство зазнає впливу науково-технічної революції, початок якої відносять приблизно до середини XX ст. Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Сучасна наука — це індустрія відкриттів, потужний стимул розвитку техніки. Виникли системи "наука — виробництво" і "освіта — наука — виробництво".

Другою важливою особливістю сучасної НТР єдокорінні зміни в технічній базі виробництва. Мова йде про широке застосування ЕОМ, появу нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної).

Змінюється технологія виробництва. Широко використовуються речовини з наперед заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка тощо. Зазнає змін структура виробництва, що виявляється в зростанні частки високотехнологічних і наукоємних галузей у їх загальній структурі.

Зростання продуктивності праці під впливом НТП сприяє посиленню ролі інфраструктурної сфери господарства (торгівлі, транспорту, зв'язку). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука — техніка — виробництво". З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття "наукомісткі виробництва", або "виробництва високих технологій". До них належать галузі індустрії, що визначаються високими витратами на наукові дослідження при опануванні нових видів продукції. Використання досягнень НТП визначає вихід економіки з кризи. В індустріальній економіці 3/4 приросту ВНП забезпечується за рахунок найновітніших технологій.

Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва.

Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. переважав один центр світового господарства — Європа. Потім утворився другий центр — США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР, Японія. Після Другої світової війни сформувалися такі центри, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. У кінці XX ст. на світову арену вийшли країни першої хвилі (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і другої хвилі (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На Європу припадає 28,5 % світового валового внутрішнього продукту, Північну Америку—26 %, Японію —10 %. Таким чином, на рубежі століть географічна модель світового господарства набули поліцентричного (багатоцентрового) характеру.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

1) небувалий швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним виробництвом, так і з іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася на одну з провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Це стало можливим завдяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення у сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Тепер цілком очевидно, що для передових країн науковий потенціал і високоосвічені кадри — це значно цінніші економічні ресурси, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку — це капіталовкладення в майбутнє;

2) всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру, впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які використовуються для виготовлення кузовів автомобілів або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу;

3) корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб — освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир—у нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з мережами ЕОМ електронного зв'язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукомісткої продукції в цілому. На сьогодні понад 90 % обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Науково-технічна революція впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася лід впливом чинників, які діяли наприкінці XIX — у першій половині XX ст., доповнюється такими новими рисами:

1) відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідну роль тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо);

2) основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші види економічної активності, стали території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукомістких виробництв нині типове для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. У США — це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня Великобританії до Північної Італії; в Японії – зона мегалополісу Хоккайдо; в Росії — регіони Москви, Санкт-Петербурга; в Україні — Донбас, Придніпров'я. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади та наукомісткі промислові підприємства. Вони вже створюються в Японії та інших країнах;

3) сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності й населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого — загострює екологічні й соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають і інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати й екологічний фактор — законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

39.4. Вплив НТР на галузеву структуру та розміщення виробництва

НТР сприяла значній структурній модернізації світового господарства, зміні співвідношення найважливіших сфер економіки. Так, частка сільського господарства в структурі світового матеріального виробництва зменшилася з 21 % в 1950 р. до 8 % в 1990 р. У структурі світової промисловості під впливом НТР поступово зменшується частка видобувних і зростає роль обробних галузей. Якщо в 70-х роках співвідношення між ними складало 13:87, то на початку 90-х років — 8:92. Це пояснюється зниженням матеріаломісткості виробництва і зростаючою заміною мінеральної сировини штучною; частка промисловості в розвинутих країнах знижується, а в країнах, що розвиваються, — зростає. Характерно, що випереджальними темпами розвиваються наукомісткі галузі економіки.

Про тенденції структурної модернізації економіки передових країн свідчать зміни у виробництві США. Структурна перебудова господарства під впливом НТР в американському суспільстві супроводжується неухильним посиленням ролі нематеріальних елементів виробничих ресурсів — наукових знань, інформації, кваліфікації, які активно доповнювали й опосередковували елементи матеріальні (сировинні, енергетичні, техніко-технологічні). Неухильно знижується частка базових галузей матеріального виробництва — сільського й лісового господарства, видобувної та обробної промисловості. Галузі так званої важкої промисловості значною мірою втрачають свою роль фундаменту індустріальної економіки, "локомотива" її зростання. До цього слід додати, що визначальною характеристикою техніко-технологічного переснащення господарства США (й не лише цієї країни) є дедалі чіткіша ресурсозберігальна спрямованість. Це означає, що загальне підвищення ефективності господарства забезпечується переважно посиленням економії всіх видів ресурсів (трудових, капітальних, сировинних, енергетичних, фінансових).

Під впливом НТР у структурі господарства відбуваються істотні зміни. У високорозвинутих країнах зростає роль високотехнічних і наукомістких виробництв. Посилюється спеціалізація країн, що розвиваються, на ресурсо- і трудомістких галузях промисловості (нафтопереробна, хімічна, металургійна, легка). Важливого значення набуває екологічний фактор, завдяки якому здійснюється перенесення в країни, що розвиваються, так званих "брудних виробництв" (нафтохімії, чорної та кольорової металургії).

Важливими факторами структурної модернізації стають центри науки і висококваліфіковані кадри. Зараз будь-якій передовій країні потрібні не просто трудові ресурси, а освічені, висококваліфіковані люди, здатні управляти сучасною технікою. Різниця в кваліфікації й вартості робочої сили впливає на розміщення виробництва. "Перші поверхи" обробної промисловості дедалі більше перемішуються в країни "третього світу" для того, щоб використати дешеву робочу силу. Напівкваліфікований робітник в Індії одержує 1—2 дол. за день, тоді як у США за ту саму роботу сплачується 66 дол.

Новий етап науково-технічної революції, що розгорнувся в другій половині XX ст., призвів до глибокої структурної кризи в усіх країнах, насамперед розвинутих. Це не звичайна циклічна криза, а стадіальна, тобто криза, пов'язана з переходом до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає в переході від періоду індустріалізації до постіндустріальної епохи.

У рамках єдиної глобальної економічної системи країни й регіони перебувають на різних стадіях розвитку: постіндустріальній, індустріальній і доіндустріальній. Саме різностадійність визначає закономірності просторової організації глобальної системи. Постіндустріальний розвиток істотно ускладнився б без переміщення багатьох видобувних і переробних виробництв у країни й регіони з дешевшою працею, особливо в країни нової індустріалізації.

Розрив основних соціально-економічних показників між країнами Півночі та Півдня ще й досі сягає 10—15 і навіть 100 разів. Це супроводжується й дуже істотними відмінностями в ресурсоспоживанні та рівні виробництва.

Галузево-територіальна структура економічно розвинутих країн зазнає впливу HTR Уній істотно зростає значення наукоємних галузей у структурі промислового виробництва при зменшенні ролі традиційних галузей, посилюється концентрація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), а також координаційно-управлінських функцій.

На територіальну структуру господарства (ТСГ) впливають нові структури, що формуються в центрах НДДКР та інформації, тобто безпосередні носії НТР. Зміни ТСГ відбуваються також завдяки впровадженню, матеріальному втіленню результатів НТР. Зростаюча роль наукомістких галузей сприяє переміщенню промислового виробництва до центрів НДДКР, до центрів підготовки й зосередження кваліфікованих кадрів. Вплив НТР та ТСГ полягає насамперед у вдосконаленні та здешевленні інфраструктури, в її ущільненні й поліпшенні забезпеченості нею території. Відтак складаються вигідні умови для прогресу промисловості в більшості районів цих країн, у тому числі складних для освоєння, зникає необхідність жорсткої прив'язки матеріаломістких та енергомістких виробництв до центрів добування відповідних видів сировини та палива, а також виробництва дешевої енергії. Все це сприяє дальшому ущільненню й удосконаленню ТСГ розвинених країн, господарському освоєнню нових територій.

Характер структурних і просторових зрушень у господарстві розвинених країн наприкінці XX ст. був далеко не однозначний. Один із радикальних напрямів зрушень, властивий усім країнам, визначався орієнтацією на дешеву працю. Головним результатом цього руху став прискорений розвиток і висунення на перший план країн з великими ресурсами дешевої робочої сили. В країнах з дешевшою робочою силою концентрувалися масові види продукції, що вимагали в основному праці середньої та низької кваліфікації. До таких галузей належать легка промисловість, виробництво побутових електроприладів, масових видів конторських машин, сільськогосподарських і дорожчих машин, масової електроніки.

Важлива тенденція в територіально-галузевій структурі світового господарства — де підвищення територіальної ефективності і розміщенні промисловості, що виражається в подальшій концентрації індустрії в оптимальних пунктах, передусім у морських портах, які стали своєрідними сировинними базами розвинутих країн. Посилилась орієнтація виробництва на висококваліфіковану робочу силу, що виявилося в переміщенні промисловості до районів із найсприятливішою екологічною ситуацією. В Західній Європі — це райони, прилеглі до Альп, у США — Каліфорнія, південь гірських штатів, Флорида. Рівночасно в окремих країнах із відносно невисоким рівнем розвитку (Італія, Іспанія, Греція та інші) триває орієнтація на дешеву робочу силу, що стимулює прискорення економічного зростання цих країн. Це потягне за собою подальше збільшення ролі Іспанії в Європі. Помітне певне зниження темпів зростання промисловості в Японії, підвищення економічного потенціалу тих частин Північноамериканського континенту, де є можливість використовувати дешеву робочу силу (примексиканський південь США, Пуерто-Ріко та ін.).

Наприкінці XX ст. створюються міждержавні, навіть міжконтинентальні, системи розміщення, представлені транснаціональними корпораціями (ТНК). Елементи такої системи закладалися давно, починаючи з 60-х років,але тільки тепер, із подальшою інтернаціоналізацією світогосподарського життя, набули значних масштабів. На нинішньому етапі розвитку техніки потужності окремих агрегатів давно переросли національні, а іноді й континентальні кордони, й потреби оптимального u використання вимагають створення міждержавної — транснаціональної — системи розміщення виробництва. У процесі розвитку техніки й, головне, конкурентної боротьби розширяється номенклатура виробів. Це спонукає створювати чимраз більше спеціалізованих заводів, що працюють на всю Західну Європу або на весь світ у цілому.

Глобалізація світового господарства дедалі масштабніше включає в нього відсталі країни та їхній активний соціально-економічний простір.