Географія - Олійник Я.Б. - 48.8.1. Природні зони

48.8.1. Природні зони

Природна зона — територія земної поверхні, яка характеризується спільністю не лише температурних умов, а й зволоження, що зумовлює спільність біологічних компонентів ландшафтів (рослинності, ґрунтів та ін.). На рівнинах природні зони пролягають переважно в широтному (західно-східному) напрямку й заступають одна одну в меридіональному напрямку залежно віл географічної зональності. У горах спостерігається висотна зональність.

В арктичних пустелях за суворого клімату з низькими температурами переважають процеси фізичного вивітрювання. Біологічний кругообіг у таких умовах відбувається неквапом, органічні залишки розкладаються повільно. Там формуються ґрунти арктичних пустель. Водяться білі ведмеді, песці. На скелях поселяються полярні птахи.

Важлива особливість тундри — безлісся. Основне тло рослинності — мохи та лишайники. Вельми поширені багаторічні й вічнозелені низькорослі чагарники, а також низькорослі трави. Переважають тундрові глейові грунти. На окремих територіях завдяки близькому заляганню грунтових вод або через утруднений дренаж у пониженнях рельєфу утворюються болота з великою товщею торфу.

У тундрі й лісотундрі спеціалізація — оленярство. Воно поєднується з мисливством і рибальством. Для рослинництва умови тут майже непридатні.

У тайзі формуються підзолисті грунти. Поширені мерзлотно-тайгові, а в пониженнях рельєфу і за недостатнього дренажу — болотні ґрунти і глибокі торфові болота.

У тайзі рослинництво розвинене острівцями, в долинах річок. Більше значення має тваринництво. У південній частині тайги та в мішаних лісах (здебільшого дерново-підзолисті ґрунти) з посівами льону, сіяних трав і кормових культур пов'язане розведення молочної худоби. В зоні мішаних лісів вирощують картоплю. На відходах переробки молока й картоплі тримається свинарство. У посівній площі ведуть перед зернові культури. Кормових культур тут обмаль, тому молочне скотарство розвивається на природних пасовищах і сіножатях.

У лісостепу на півночі чорноземної смуги вирощують пшеницю, жито, овес. Із технічних культур найбільше — картоплі й конопель. Картопля поширена переважно на супіщаних грунтах, коноплі — на суглинистих.

Лісостеп має високу розораність; площа пасовищ невелика, через те в сівозміні з зерновими культурами вирощують кормові коренеплоди, зернобобові, картоплю. Багато кормових відходів дає технічна переробка картоплі й зерна. Це база для розведення великої рогатої худоби, свиней і птиці. У лісостепу культивують цукрові буряки і в сівозміні з ними—озиму пшеницю, кукурудзу. Важлива галузь — садівництво.

У степах формуються чорноземи й чорноземовидні, а також каштанові грунти. Тут переважають посіви пшениці й кукурудзи. Кукурудза є кормом у м'ясо-молочному скотарстві і для птиці. З технічних культур вирізняється соняшник.

У пустелях і напівпустелях поширені бурі та сіро-бурі пустельні грунти. Там розвиваються м'ясо-вовняне вівчарство, каракулівництво. Долини великих річок використовуються для поливного рослинництва. Природні умови сприятливі тут для бавовництва. Зернова культура на поливі — рис. В оазисах — шовківництво, виноградарство, садівництво та баштанництво.

У вологих субтропіках вирощують теплолюбні культури — чай, цитрусові, жовтий тютюн, ефіроолійні.

Отже, в кожній природній зоні спостерігається спеціалізація на окремих видах рослинництва і тваринництва.

48.8.2. Моря

Море — частина океану, що більш-менш відокремлена суходолом або підвищеннями підводного рельєфу і характеризується певним гідрологічним режимом. За рівнем відокремленості та особливостями гідрологічного режиму моря поділяються на три групи: внутрішні (серединні й замкнуті), окраїнні та міжострівні. Серединні моря інколи поділяють на внутріматерикові та міжматерикові.

Морські рослини, а надто тварини мають велике господарське значення — їх використовують для виготовлення продуктів харчування, корму для худоби, добрив, технічної сировини. Добування морських рослин (морська капуста, червоні водорості тощо), рибальство, звіробійний промисел у багатьох приморських країнах є основним джерелом існування жителів. Значна кількість людей зайнята добуванням перлів.

Велике значення в господарстві має звіробійний промисел — добування китів, тюленів, моржів.

Поширене також добування безхребетних морських тварин: молюсків, ракоподібних, голкошкірих, губок, червів, коралів.

З водоростей особливо велике значення мають фукусові, саргасові й ламінарієві (морська капуста та ін.). їх використовують як харчові продукти, корм для худоби, для вироблення добрив, як сировину для промисловості.

Моря віддавна використовувались як водні шляхи. З удосконаленням техніки гребні судна поступилися місцем парусним, парусні — паровим, дизельним і, нарешті, атомним. Поліпшуються умови судноплавства, збільшується дальність перевезень. Тепер морськими шляхами в різних напрямках оперізується вся земна куля. З побудовою великих каналів — Суецького (1869 p.), Кільського (1895 p.), Панамського (1914р.) набагато скоротилися морські шляхи і змінилися напрямки вантажопотоків.

Попри те, що будівництво портів, каналів, суден, поромів потребує значних капіталовкладень, морський транспорт найдешевший. Його раціональне використання стає засобом сполучення країн, зниження витрат виробництва.

З розвитком морського транспорту в приморських районах створюється своєрідне портове господарство (океанічний цикл), яке охоплює: водну частину (акваторію) — водні підходи, рейди, внутрішні басейни для стоянки суден та берегову частину (територію) — суходільні підходи (залізниці, автошляхи, міський транспорт), складські приміщення, гідротехнічні споруди (моли, хвилеломи), причальні споруди (пірси, набережні та ін.), вантажно-розвантажувальні пристрої та ін. У портових містах розвиваються галузі промисловості, що обслуговують судноплавство, переробляють імпортну сировину. Відповідно спеціалізується сільське господарство прилеглих районів.

На базі морів формуються зони економічного співробітництва. Так, на базі Чорного моря розвивається Чорноморський район економічного співробітництва (ЧРЕС). У 1990— 1992 pp. відбулися міжурядові зустрічі, на яких було створено субрегіональну економічну інтеграцію — Парламентську асамблею чорноморських держав. У роботі цієї організації беруть участь представники України, Росії, Греції, Туреччини, Албанії, Румунії, Болгарії, Азербайджану, Грузії, Молдови та Вірменії. Основне завдання чорноморської інтеграції — створення режиму вільного просування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації та спільного підприємництва.