Географія - Олійник Я.Б. - 55. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

55.1. Значення комплексу

Хімічний комплекс охоплює хімічну й нафтохімічну, а також мікробіологічну промисловість.

Хімічна промисловість перетворює в цінні промислові продукти практично необмежену сировину (хімічні ресурси; мінеральну сировину — вапняки, гіпси; паливо — нафту, газ і вугілля; деревину; воду; повітря; сільськогосподарську сировину). З розвитком науково-технічного прогресу використовуються нові види сировини (наприклад, одержання аміаку на базі газу). Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну сировину дешевою та поширеною (харчові продукти—деревною сировиною), комплексно використовувати сировину, утилізувати виробничі відходи тієї самої сировини.

Використання різноманітної сировини територіально майже не обмежує хімічну промисловість. Вона характеризується значно більшою свободою розміщення підприємств, ніж інші галузі, маючи можливості маневрувати у виборі найекономічнішого виду сировини для певного виробництва.

Споживачі продукції хімічної промисловості — машинобудування (пластмаси), текстильна промисловість (волокна, фарби), сільське господарство (мінеральні добрива,

отрутохімікати), транспорт (моторне паливо, мастила, синтетичне паливо), будівництво (клейка плівка, пластик).

Постачаючи господарству сировину й матеріали, переробляючи відходи інших виробництв, хімічна промисловість потребує енергії, устаткування, транспорту. Вона безпосередньо пов'язана з усіма галузями і впливає на їх розвиток і розміщення.

Нафтохімічна промисловість об'єднує підприємства, які на основі хімічної переробки сировини нафтового й газового походження виготовляють різні види нафтохімічних продуктів (синтетичний каучук, сажу, гумоазбестові вироби тощо).

Мікробіологічна промисловість виробляє кормові дріжджі, амінокислоти й ферментні препарати, кормові антибіотики, бактеріальні добрива та мікробіологічні засоби захисту рослин і тварин.

55.2. Структура хімічної промисловості

Хімічна промисловість складається з кількох галузей: 1) гірничохімічної; 2) основної хімії; 3) хімії органічного синтезу; 4) хімії полімерів; 5) переробки полімерних матеріалів; 6) інших (товари побутової хімії, лакофарбова тощо).

Гірничохімічна промисловість об'єднує підприємства з видобування гірничохімічної сировини для одержання переважно продуктів основної хімії — мінеральних добрив, соди та її продуктів, природної сірки. До основних видів гірничохімічної сировини належать калійні солі, кам'яна сіль, карбонатна сировина, фосфатна сировина, сірка самородна, сірчаний колчедан.

Основна хімія виробляє мінеральні добрива, солі, кислоти. її підмурок — промисловість мінеральних добрив, із розвитком якої пов'язана інтенсифікація сільського господарства. Вона охоплює азотно-тукову, фосфатно-тукову і калійну промисловість. Сировиною для виробництва азотних добрив є: кокс, коксовий газ, природний газ, відходи нафтопереробки. Фосфатні добрива виробляють на базі апатитів і фосфоритів, калійні — калійних солей. Сировиною для виробництва сірчаної кислоти є сірчаний колчедан, самородна сірка й гіпси, газові відходи кольорової та чорної металургії, нафтопереробки.

Хімія органічного синтезу виробляє вуглеводневу сировину й напівфабрикати. Це насамперед мономери на базі нафтохімії (етилен, пропілен), коксохімії (бензол, фенол) і напівпродуктів — синтетичних полімерів (поліетилен, полістирол).

Промисловість полімерів на основі вуглеводневої сировини та напівфабрикатів виробляє полімерні матеріали — синтетичні смоли і пластичні маси, хімічні волокна і синтетичний каучук.

Переробка полімерних матеріалів дає змогу виготовляти гумотехнічні вироби, шини, вироби із пластичних мас.

55.3. Принципи та особливості розміщення окремих галузей

На розміщення окремих галузей хімічної промисловості впливають різні принципи. Вона належить до сировиномістких галузей. В окремих виробництвах частка сировини в собівартості готової продукції становить 40—90 %. В одних випадках це пов'язано з цінністю сировини, в інших — із високими нормами витрат.

Важливою особливістю хімічної промисловості є активне використання води не тільки для допоміжних виробництв, а й як сировини. Хімічна промисловість потребує значної кількості палива та енергії.

Особливий інтерес становлять райони, де нафтові й газові ресурси поєднуються з гідроенергією, або райони масового видобутку дешевого вугілля, якщо їхньою територією проходять магістральні нафто- й газопроводи.

Споживчий фактор найбільше впливає на основну хімію. Орієнтація на райони споживання характерна передовсім для виробництва мінеральних добрив (за винятком калійних) і сірчаної кислоти.

За особливостями розміщення хімічна промисловість поділяється на галузі: сировинної орієнтації (гірничохімічні виробництва, а також виробництва, що використовують нетранспортабельну сировину — сірчані та коксові гази; характеризуються високими нормами її витрат — виробництво кальцинованої соди); паливно-енергетичної орієнтації (виробництва з високими показниками енергоспоживання — синтетичний каучук, хімічні волокна, деякі види пластмас і синтетичних смол); споживчої орієнтації (галузі, що виробляють мало-транспортабельну продукцію — автомобільні шини, або характеризуються низькими нормами витрат сировини — сірчана кислота з колчедану і сірки, фосфорні добрива з фосфору).

Промисловість полімерних матеріалів орієнтується переважно на нафтогазову сировину (попутні нафтові та природні гази, газоподібні та рідкі вуглеводи нафтопереробки).

Пластмаси й синтетичні смоли одержують на базі вугілля, супутніх нафтових газів і вуглеводів нафто переробки, частково — з деревної сировини. Початкові стадії технологічного процесу прив'язані до джерел сировини, а подальша переробка орієнтована на місця споживання готової продукції.

Основні центри виробництва хімічних волокон поширені в районах зосередження текстильної промисловості чи в безпосередній близькості до них.

Виробництво сірчаної кислоти тяжіє до районів споживання готової продукції. Головний споживач сірчаної кислоти—фосфатно-тукова промисловість, тому центри виробництва сірчаної кислоти й фосфорних добрив в основному збігаються.