Туристичне краєзнавство - Петранівський В.Л. - 5.2. Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини

Доктор історичних наук Орест Мацюк розробив таку класифікацію оборонних споруд України:

— давньоруські укріплені городи;

— міста-фортеці;

— замки;

— оборонні монастирі;

— церкви, костели, синагоги;

— військові укріплення;

— сторожові вежі;

— оборонні дзвіниці.

О. В. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за придатністю цих пам'яток для розміщення в них функціональних груп приміщень закладів відпочинку й туризму [12]. На основі аналізу історичної цінності замків І монастирів, особливостей їх розташування, характеристики навколишнього ландшафту, технічного стану, особливостей об'ємно-просторових та архітектурно-планувальних рішень, характеристики сучасного використання, а також економічної доцільності пристосування цих пам'яток до сучасних реалій усі оборонні споруди нашої держави необхідно розподілити на чотири охоронно-функціональні класи (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України (за О. Лесиком, зі змінами й доповненнями)

О. Лесик до класу А відносить такі пам'ятки архітектури:

— заповідники в Києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку, Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Судаку;

— музеї в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Острога, Меджибожа, Чинадієво, Золочева, Києва, Теребовлі, Хотина; Братський і Видубецький монастирі в Києві, Воанесенський монастир у Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові, Кармелітський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві, монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві, Домініканський, монастирі Кармелітський, Онуфріївський, кларисок, бернардинців у Львові, монастирі василіян у Червонограді, Жовкві, Введенський монастир у Ніжині, Троїцький монастир у Кам'янці-Подільському, Єлецький монастир у Чернігові.

До класу Б віднесено замки і монастирі, придатні для використання під;

— готелі: замки в Свіржі, Бережанах, Жовкві, Старому Селі, Олиці, Клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці, Львові, Луцьку, Сокалі, Ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних приміщень Мгарського та Мовчанського монастирів;

— відпочинкові пансіонати: замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі; частина приміщень монастирів у Гусятині, Гвіздці, Дубні, Городку, Хрещатику, Слов'яногірську, Микулинцях, Барі, Зимному, Плісницькому;

— турбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах, Летичеві, Панівцях, монастир у Золочені, монастир домініканців у Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці;

— туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблунівці, Сидорові, Микулинцях, Ізяславі, Старокостянтинові, монастир шариток у Луцьку, Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у Кам'янці-Подільському.

До класу В віднесено замки і монастирі, які частково можна використовувати для розташування туристичних закладів:

— замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі-Подільській, Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі, Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку, Львові, монастирі бернардинців у Львові, Луцьку, Бережанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові, монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монастирі у Жовкві, Львові;

— пам'ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази відпочинку: замки в Кам'янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, Білому Камені, Корці, Підзамочку, Королевому, Невицькому, Володимирі-Волинському, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському, Судаку, Феодосії, Валаклаві, Каменському, Севастополі, монастирі домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам'ятки, що використовуються під історико архітектурні заповідники, різні музеї, навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих, культосвітні установи, а також діючі монастирські комплекси.

Під історико-архітектурні заповідники та музеї варто використовувати найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими пам'ятками історії та культури, мальовничими навколишніми ландшафтами. Названі архітектурно-територіальні комплекси відводять під національні історико-культурні заповідники. В окремих пам'ятках архітектури цих заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина території та архітектурної спадщини може бути відведена під заклади анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, нічліжного й гастрономічного призначення.

Проекти подібного "туристичного відродження" історичних замків краю нині активно реалізуються на Львівщині (в рамках міжнародного туристичного маршруту "Золоте кільце Львівщини"). Пріоритетними інвестиційними об'єктами в краї зараз є комплекси Золочівського, Підгорецького й Свіржського замків.

Пам'ятки архітектури, біля яких можна будувати турбази, готелі, відпочинкові пансіонати — це замки і монастирі, що використовуються з іншою метою, але знаходяться в рекреаційно привабливих ландшафтах і, таким чином, здатні виступати як "ядра" організації сучасних територіальних рекреаційних систем.

Запропонована класифікація замків й інших оборонних споруд України за ознаками їх можливого використання під установи відпочинку і туризму передбачає комплексну участь усіх пам'яток історії та культури з іншими цінними факторами розвитку туризму (лісові, водні, кліматичні ресурси).

Якщо замки класів Б та В безпосередньо можна використовувати під туристичні заклади, то всі інші пам'ятки є суто пізнавально-екскурсійними туристичними об'єктами.

Велика кількість різноманітних пам'яток матеріальної культури України, численні мальовничі природні ландшафти та інші цінні чинники для розвитку туризму виступають об'єктивною передумовою для розробки мережі різноманітних за змістом і тривалістю туристичних маршрутів. Наприклад: серія розроблених туристичних маршрутів "Пам'ятками історії та культури України" здатна охопити всю територію України, поєднуючи екскурсійні "намиста" історико-культурної спадщини Галичини, Волині, Поділля, Буковини, Карпат і Закарпаття, Придніпров'я, Північного Лівобережжя, Слобожанщини і Криму.

Усі наявні в Україні об'єкти історико-культурної спадщини перебувають під охороною держави. Діє спеціальний Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 р. № 1805-ІП, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.

У ст. 1 цього Закону України затверджені такі офіційні краєзнавчі терміни:

— культурна спадщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

— об'єкт культурної спадщини — місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

— пам'ятка — об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

- охорона культурної спадщини — комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

А в ст. 2 Закону подано таку офіційну класифікацію об'єктів національної культурної спадщини (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Чинна в Україні державна класифікація об'єктів національної історико-культурної спадщини

Закон України "Про охорону культурної спадщини" подає таке тлумачення офіційно вживаних туристично-краєзнавчих понять:

— споруди (витвори) — твори архітектури та інженерного мистецтва разом із природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

— комплекси (ансамблі) — топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтами;

— визначні місця — топографічно визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

— археологічні об'єкти — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів; могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;

— історичні об'єкти — будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

— об'єкти монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

— об'єкти архітектури та містобудування — історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;

— об'єкти садово-паркового мистецтва — поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

— ландшафтні об'єкти — природні території, які мають історичну цінність.

В Україні створена Державна система охорони пам'яток історії і культури. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Крім того, в Україні діє цілий ряд різноманітних громадських організацій і товариств, асоціацій, об'єднань, що займаються питаннями охорони культурної спадщини.

Серед громадських об'єднань провідну роль у нашій державі відіграє Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Установчий з'їзд Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбувся в грудні 1966 р., наступного року був затверджений його Статут. Першим головою товариства було обрано К. К. Дубину. З 1967 р. по 1988 р. товариство очолював академік АН УРСР П. Т. Тронько. Лише за перший рік існування кількість членів товариства досягла понад 2 млн осіб.

Головним завданням діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури стало залучення широкої громадськості до виявлення, охорони, дослідження і пропаганди пам'яток історії та культури.

За своєю структурою, призначенням, формами і методами роботи Товариство є організацією краєзнавчого профілю з широко розгалуженою мережею місцевих підрозділів. Чільне місце у його діяльності посідає виявлення, фіксація, облік і дослідження всіх типологічних груп рухомих і нерухомих пам'яток історії та культури, сприяння науковій розробці проблем пам'яткознавства, екології і культури, вивчення причинно-наслідкових зв'язків людини з місцевим культурним середовищем. Науково-дослідну роботу товариство здійснює на громадських засадах через свої науково-методичні ради, секції і комісії, які об'єднують учених, краєзнавців, діячів культури, спеціалістів різних галузей знань.