Туристичне краєзнавство - Петранівський В.Л. - 5.3. Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Україна — країна, що в усі часи перебувала між різними політично-етнокультурними ойкуменами: Заходом і Сходом, Північчю й Півднем. Такий "буферний" статус вимагав від державців та чільників українських земель невпинно дбати про оборону рідного краю від численних загарбників. Так століття за століттям поставали на українській землі величні замки, могутні фортеці та оборонні чернечі обителі. Туристично-краєзнавчій характеристиці найвидатніших з них присвячено цей підрозділ.

Усі збережені пам'ятки архітектури і містобудування України зараз перебувають під охороною й на обліку держави. Коротка кадастрова інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі національного культурного надбання.

Найбільше фортифікаційних споруд, з огляду на особливості історико-реґіонального розвитку, збереглося на заході України. Саме в цьому реґіоні найбільшого розквіту досягла Давньоруська держава (доба Данила Галицького, якому вдалося об'єднати землі від Карпат до Дніпра) й найдовше протрималася давньоукраїнська державність. А згодом, саме тут на місці давньоруських твердинь польські завойовники вибудовували свої перші кам'яні замки, аби утримати новозахоплені руські краї у покорі.

Фортифікації західного регіону країни доволі детально висвітлені у краєзнавчій літературі [2; 4; 8; 19; 22; 25; 31]. Тож зупинимося на огляді лише тих з них, які нині активно відвідують туристи.

Туристично й музейно найбільш загосподарьованими є замки Львівщини: Олеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський. Тому їх доцільніше розглянути у наступному підрозділі, де мова йтиме про сучасне туристичне відродження пам'яток оборонного зодчества України.

Що ж до замків Львівщини, які не ввійшли в маршрут масового туризму "Золота підкова Львівщини", їх стан доволі занедбаний. Мова йде про давньоруську фортецю Тустань, Бродівський та Добромильський замки.

У с. Урич знаходяться залишки давньоруської наскельної фортеці Тустань (IX—XV ст.) — без перебільшення унікальної у давньоруському зодчестві пам'ятки оборонної архітектури. Тустань була адміністративним центром волості, де в часи Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського князівств брали мито за провіз солі. Гарнізони скельного замку Тустань і ряду інших укріплень охороняли дороги, що виходили на головний шлях до Верецького перевалу (давня назва — "Руський шлях"). Перша писемна згадка про місто-фортецю Тустань є в Галицько-Волинському літописі 1266 р.

Понад 20 років Тустань досліджувала Карпатська архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом М. Ф. Рожка. Ще в 1978 р. ним розроблено проект реконструкції наскельної фортеці Тустань. Але реалізувати цей проект, на жаль, досі не вдалося (однак, пошуки інвестора не припиняються). З 1984 р. наскельно-оборонний комплекс міста-фортеці Тустань оголошено історико-архітектурним заповідником. В Уричі відкрито місцевий краєзнавчий музей.

Вродівський замок бастіонного типу XVII ст. зведений за кращими взірцями голландської та італійської систем оборонних споруд у 1630—1635 рр. під керівництвом талановитого архітектора Андре дель Аква і французького військового інженера Гійома де Боплана.

П'ятикутну в плані територію замку оточував глибокий рів. Укріплення складалися з п'яти бастіонів і куртин із 76 казематами в товщі земляних валів. У XVIII ст. Станіслав Потоцький перебудував замок на пізньобароковий палац-резиденцію з парадним в'їздом з боку міста. У 1772 р. австрійський уряд дав розпорядження знищити замок. Тоді були зруйновані два бастіони з боку міста, окремі каземати, вхідна брама і башта.

Нині туристи мають змогу оглянути систему земляних валів з казематами й оборонні бастіони замку, а також замкове подвір'я з казармами.

На території Бродівського замку зберігся бароковий палац С. Потоцького — простора двоповерхова цегляна будівля з бічними ризалітами, що тягнеться вздовж північної куртини замку. І замок, і палац досі перебувають у вкрай занедбаному стані, хоча архітектурні особливості цих об'єктів оптимально відповідають для організації на базі фортифікацій мальовничого замку-готелю з лицарським рестораном та пивними льохами.

Місто Добромиль на березі Вирви виникло ще в добу Галицько-Волинської держави. У 1450 р. львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. У 1566 р. король Сигизмунд Август надав Добромилю магдебурзьке право. Тоді ж на місці дерев'яного розпочато спорудження родового кам'яного замку, а саме місто було обнесено високими валами й частоколом.

Замок Гербуртів знаходиться за 4 км на північний схід від міста на високій і крутій горі Сліпій (556 м над рівнем моря) і в плані має овальну форму (стіни йдуть по контуру вершини

гори). До нашого часу збереглися восьмигранна надбрамна башта зі стрільницями і прямокутними віконними отворами, а також два фрагменти оборонних стін завтовшки до 2 м, рови і фундаменти трьох інших башт.

Повністю відбудувати цей замок технічно нескладно. Підкарпатське положення твердині оптимально відповідає цілям організації тут готельно-відпочинкового комплексу з можливістю організації кінно-туристичних походів у Карпати.

Замки Волині сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими реґіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340—1452 рр.), Любомильський (XV—XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.

Луцький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому березі р. Стир для захисту літописного града Лучеська, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1085 р.

Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі князь близько 999—1000 рр. заклав у Луцьку могутню фортецю. Ця фортеця зуміла витримати облоги військ польського короля Болеслава Сміливого, Андрія Боголюбського, галицького князя Володимира Володаревича, Ярослава Осмомисла. Однак у середині XIII ст. на вимогу монгольського хана лучани були змушені зруйнувати це укріплення.

Будівництво кам'яної фортеці на місці давньоруських дерев'яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340—1380 рр.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400—1452 рр.). За його правління у 1429 р. в Луцькому замку відбувається з'їзд наймогутніших монархів Європи (у тому числі римського імператора Сигизмунда), на якому обговорювалися питання колективної безпеки від масштабної турецької експансії на терени Європи.

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В'їзна, або Вежа Любарта, Стирова, або Вежа Свидригайла, та Владича, з'єднані мурами з бійницями. Спочатку замок мав стиль романо-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу (рис. 5.3). У центрі замкових укріплень стояв величний кафедральний собор Іоанна Богослова — усипальниця

Рис. 5.3. Замок Любарта Гедиміновича у Луцьку

князя Любарта та інших волинських князів — збудований у другій половині ХП ст. волинським князем Ярославом Ізяславовичем.

Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після праці археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески з зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи.

Неподалік замку Любарта знаходиться башта князів Чарторийських — залишок Низького замку Луцька (знаходився на місці католицького собору Святих Петра і Павла, вибудованого у 1616—1640 рр. за проектом італійського архітектора Джакомо Бріані).

Надзвичайно багату фортифікаційну спадщину має невелика Рівненська область — східний форпост історичної Волині. Тут з періоду середньовіччя зберглися такі пам'ятки оборонного зодчества, як замки князів Острозьких в Острозі (XIV— XVI ст.) і Дубно (1550 р.), замок-моноліт князів Чарторийських (середина XV ст.) у Клевані; руїни замків у селах Новомалин (XIV—XV ст.), Корець (замок князів Корецьких, XV—XVII ст. та оборонний Свято-Троїцький монастир), Гайкури (замок династії Вишневецьких, XV—XVII ст.), Губків (XV—XVII ст.), Стенань (XV—XVI ст.), а також палац XVI—XVII ст. у Дубно, палац Отецьких (1789 р.) у Великих Межирічах та Троїцький монастир-фортеця (XV—XVI ст.) і брама міських мурів (XVI ст.) у Межирічі Острозького району.

Острозький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала для захисту літописного граду Острога, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1100 р.

Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі близько 1000 р. за велінням князя в Острозі заклали дерев'яну фортецю. Вона була сплюндрована татарською навалою у 1241 р., та вже в першій половині наступного століття перший історично відомий князь з династії Острозьких — Данило (помер близько 1386 р.) — відновлює на Замковій горі (висота 20 м) зруйновані фортифікації. Перша документальна згадка про Острозький замок датована 1386 р. Нащадками князя Данила замок неодноразово перебудовувався й відігравав роль головної резиденції князів Острозьких у XIV— XVI ст.

Найбільше до розбудови замку за кращими західноєвропейськими канонами долучився син Данила — Федір Острозький — славетний лицар України, який брав участь з власним полком у епохальній Грюнвальдській битві 1410 р. та неодноразово ходив у походи з чеським вождем Яном Гусом проти агресивних лицарів Тевтонського ордену. Наступник — Василь Федорович Острозький (Василь Красний) розбудував мережу кам'яних замків роду Острозьких у Дубно й усіх інших значних містах Волині — князівських володінь династії.

Найбільший же розквіт Острозького замку, а також усієї Волині та Київщини припадає на період правління Костянтина Острозького (1526—1608 рр.) — володимирського старости, київського воєводи, коронного сенатора Речі Посполитої.

Після переломної події Лівонської війни — перемоги в битві під Оршею армії царя Івана Грозного — Костянтин Острозький отримав за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського й зумів створити автономну православну руську державу в державі Речі Посполитої. Його володіння простягалися від Білої Церкви на сході до Турово-Пінська на півночі. Відтак, у середині XVI ст. князівська столиця Острог стала одним з найбільших міст України, національним центром ремесла, торгівлі й етнокультурного українського відродження.

Саме з особистістю Костянтина Острозького пов'язаний розквіт ренесансної української культури, науки, освіти й книгодрукування та діяльність Острозької академії — вищого освітнього закладу України на рівні кращих університетів Західної Європи. При академії першодрукарем Іваном Федоровим організована перша українська друкарня, з якої вийшли у світ такі безцінні видання, як "Азбука" та Острозька Біблія (1581 р.).

Острозький замок повністю не зберігся, його сучасний архітектурний ансамбль формують чотири муровані споруди Замкової гори: Мурована башта (XIV—XVII ст.), Кругла башта (XVI ст.), Богоявленський собор та Надбрамна дзвіниця (1905 р.). Крім того, з міських укріплень залишилися Луцька башта (XV—XVI ст.) і Татарська башта (XV—XVI ст.) (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Найдавніша Мурована й Кругла башти Острозького замку

Найстаріша Мурована башта — це типовий лицарський донжон (головна сторожова башта в західноєвропейських середньовічних замках) — укріплене житло феодала, де зберігалися його скарби, зброя та припаси. Для цих цілей під баштою знаходяться просторі підземелля та колодязь. З 1913 р. у Мурованій башті розмістилася експозиція Острозького краєзнавчого музею. Нині тут діє Музей рукописної книги та стародруків.

Богоявленський собор Острозького замку — це типовий зразок хрестовокупольного собору доби Київської Русі. Собор з дотриманням давніх канонів збудував князь Василь Красний, імовірно на місці старішого давньоруського храму. Цей собор був складовою частиною оборонних споруд Острога — його північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2,8 м та з'єднано з лінією фортечних стін. У її нижній частині є бійниці, а у верхній — уступ для вартових. Давньоруський стиль храму два століття дратував католицьких господарів краю, через що собор прийшов у цілковите запустіння, однак упродовж 1886—1891 рр. його було відбудовано.

Луцька й Татарська башти слугували укріпленнями в'їзних воріт у середньовічний Острог. Унікальність їх полягає в тому, що збудовано ці фортифікації за канонами давньоримської архітектури — за прообразом гробниці Цецилії Метелли (кінець І ст. до н. е.) в Римі.

Замок князів Острозьких-Любомирських у Дубно — одна з найнеприступніших твердинь Волинського краю. Його збудовано в 1492 р. князем Костянтином Острозьким на місці старого давньоруського укріплення. На початку XVII ст. каштелян краківський, князь Януш Острозький перебудував замок у стилі пізнього ренесансу. Після згасання династії Острозьких замком володіли князі Заславські, Сангушки, Любомирські, Баратинські. І кожен новий власник додавав замку нові архітектурно-стилістичні елементи (рис. 5.5).

Ця оборона споруда упродовж століть ніким не була взята приступом. Замок зумів витримати облоги кримських татар, козаків Максима Кривоноса (1648 р.), російських військ Шереметьєва (1660 р.). На початку XVII ст. після Люблінської унії Дубно стає одним з центрів поширення католицизму на православній Волині. Місцеві православні церкви перетворювалися на уніатські греко-католицькі, посеред Дубно "виросли" укріплені католицькі монастирі бернардинів і кармеліток. Примусове

Рис. 5.5. Замок князів Острозьких-Любомирських у Дубно

покатоличення-ополячення українців породжувало стихійний опір й численні антипольські повстання. Тож саме під стінами Дубненського замку розігралася драма козацького ватажка Тараса Бульби (з його крилатою фразою "Я тебе породив — я тебе і вб'ю", адресованою синові, який зрікся рідної віри), що описана в однойменній повісті М. Гоголя. Дослідники припускають, що художньо оброблена М. Гоголем місцева легенда про Тараса Бульбу оповідає про події запеклої облоги Дубно козацькими загонами Максима Кривоноса у 1648 р.

Замок у Дубно складається з оборонного рову, двох бастіонів зі сторожовими баштами та казематами французького інженера Вобана. Підземними ходами замок з'єднаний з давніми спорудами міста та долиною Ікви. Всередині замку на цоколі давніших фортифікацій розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких (XVI—XVIII ст.), а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських (XVIII ст.) під високим черепичним дахом (авторства мальтійського архітектора Генрика Іттара). Інтер'єри палацу Любомирських прикрашені ліпним оздобленням італійського архітектора Доменіко Мерліні. Збереглися ліпні герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі та витончений барельєфний фриз північної зали, що зображує пристрасний танок юних вакханок з гірляндами виноградної лози.

Сьогодні замок у Дубно поступово відбудовується і реставрується. На його території діють музеї, виставки. Ця рідкісна за красою фортифікаційна споруда по праву може вважатися визначною пам'яткою не тільки Рівненщини, а й усієї України.

Новомалинський замок Рівненщини "виріс" на давньоруських фундаментах після того, як у 1392 р. володарем навколишніх земель став литовсько-руський князь Свидригайло. Ця фортифікація знаходиться всього за 10 км від древнього Острога.

У XV ст. й XVII ст. замок перебудовується, а в XVII—ХУЛІ ст. поряд розбудовується палац магнатів Малинських і Сосновських. До нашого часу з цих споруд залишилися лише художньо атракційні руїни. З п'яти замкових башт частково збереглися лише дві. Третя в XVII ст. перероблена під каплицю.

Вражаюча фортифікаційна атракція знаходиться біля Тараканова Дубенського району обіч траси "Київ — Рівне — Львів". Це могутня споруда Тараканівського форту (кінець XIX ст.) збудована австрійськими військовими інженерами для оборони східного кордону з Російською імперією напереродні Першої світової війни. Форт повністю зберігся й, за умови залучення незначних інвестицій, здатний перетворитися на першокласний туристичний готель з елементами анімації й тематичним музеєм, розташований якраз при найжвавішій туристичній автостраді України.

Окреме місце у замковому "намисті" України посідають замки Закарпаття. З огляду на тривалу історичну відірваність цього краю від решти території України й перебування під гнітом угорських феодалів, у Закарпатті збереглися класичні феодальні замки західноєвропейського типу: Мукачівський ("Пала-нок"), Ужгородський, Невицький, Середнянський, Чинадіївський, Виноградівський ("Канків"), Королевський ("Нялаб"), Боржавський тощо.

Туристичною "візитівкою" Закарпаття є славнозвісний замок "Паланок" XIV—XVI ст. Експерти одностайно визнають його наймальовничішим замком Карпатського регіону і другим (після Кам'янця-Подільського) за туристичною атракциністю замком України.

Мукачівський замок ("Паланок") - один із найбільших оборонних комплексів Східної Європи, що повністю зберігся до наших днів. У Цій "перлині" середньовічної архітектури поєднані різні стилі оборонного зодчества (рис 5.6).

Мукачеве — це одне з найдавніших історичних міст України. Заснували його в VII—VIII ст. могутні білі хорвати. У X ст. град увійшов до складу Київської Русі. Після смерті Володимира Великого з феодальним розпадом Київської Русі Закарпаття загарбав угорський король Іштван.

Дерев'яний слов'янський град існував на Замковій горі (висота гори — 68 м) ще до утворення Київської Русі. А перші письмові відомості про кам'яний замок "Паланок" стосуються XI ст., коли король Угорщини Ласло І Святий дав вказівку укріпити дерев'яну Мукачівську фортецю кам'яними стінами від набігів кочівників. Подальша історія замку насичена багатьма історичними подіями та легендарними історичними діячами.

У 1241 р. Мукачеве сплюндрувала орда хана Батия. У 1281 р. за князя Лева Даниловича Закарпаття на 40 років повернулося до складу Галицької Русі, відтак знову потрапило під угорське панування. У 1321 р. на запрошення короля Карла Роберта італійські будівничі здійснили повну реконструкцію фортеці давньоруського типу, надавши її архітектурі рис класичного середньовічного західноєвропейського замку.

У 1393 р. після ліквідації литовським Великим князем Вітовтом незалежного Подільського князівства король Угорщини подарував місто своєму дядькові — могутньому князеві Подільської України Федорові Коріатовичу.

З Кам'янця-Подільського Федір Коріатович переніс свою резиденцію у Мукачеве, з князем у край прибули десятки руських бояр та тисячі подільських селян-переселенців. Ф. Коріатович перевіз у фортецю з Кам'янця-Подільського 60 діжок гарматного пороху 1164 гармати, укріпив підступи до замку глибоким ровом та валом з дубовим частоколом - паланком. Від цього

Рис. 5.6. Мукачівський замок

походить народна назва Мукачівської твердині — замок "Паланок". Назва "Паланок" збереглася до наших днів. Але, оскільки в українського князя не було живих синів-нащадків, після його смерті багате місто стало джерелом чвар між сусідніми володарями.

З огляду на стратегічне значення замку, за наказом Ласло II він перейшов у спадок королів Угорщини як резиденція угорських королевичів-престолонаступників. У 1635 р. фортецю викупив трансильванський князь Д'єрдь І Ракоці. Князі династії Ракоці перетворили замок на столицю свого князівства і володіли ним до 1711 р. Після придушення визвольної війни угорського народу з 1711 р. замок перейшов до австрійського уряду. І лише в 1896 р. замок припинив виконувати функції військового об'єкта та перетворився на історико-архітектурну окрасу краю.

Замок "Паланок" розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 14 тис м2. Замок складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. Найстаріший — Верхній замок (XIV—XVI ст.), — знаходиться на вершині гори. Середній замок (XVII ст.) — на терасі на 6 м нижче і Нижній замок (теж XVII ст.) — ще на 10 м нижче від Середнього. На початку XVIII ст. на четвертій терасі ще на 10 м нижче була збудована башта для охорони воріт, а також дорога до замку по західному схилу гори.

У південній частині двору Верхнього замку знаходиться криниця глибиною 85 м, воду з якої використовували до кінця XIX ст. Навколо замкової гори ще у XVI ст. був викопаний рів, який наповнювався водою річки Латориці.

У наші дні Мукачівський замок — це один з найбільших історичних музеїв України. Тут експонуються знаряддя кам'яного віку, мідно-бронзової доби, зброя та ужиткові речі від кельтських часів до пізнього середньовіччя тощо. Етнографічний відділ музею розповідає про культуру, побут й мистецтво мешканців Закарпаття. У картинній галереї музею поряд із полотнами видатних українських, угорських та польських художників представлена унікальна колекція закарпатських ікон XVI—XIX ст. У середньовічних дворищах та аркових галереях замку розміщено виставку сучасної скульптури.

До послуг туристів у замку відкритий художній салон-магазин, в якому можна придбати картину чи вироби декоративно-прикладного мистецтва. На бастіонах замку можна перепочити за горнятком кави, милуючись краєвидами долини Тиси та смарагдовими вершинами Вулканічних Карпат. Розробляється інвестиційний проект, що передбачає відведення частини замку під елітний готель і ресторан у середньовічному стилі, а також організацію розважальних лицарських шоу, в яких могли б приймати участь туристи.

Ужгородський замок XIII—XVIII ст. — це найстаріша з усіх фортець Закарпаття (рис. 5.7). Дерев'яне укріплення білих хорватів існувало на Замковій горі з раннього середньовіччя (з УП ст.) і руйнувалося аварськими та угорськими кочівниками. Наприкінці IX ст. фортеця, за легендами, стала резиденцією хорватського князя Лаборця, який вів важку боротьбу з угорськими кочівниками-завойовниками. У XI—XII ст. на місці дерев'яного зводиться кам'яний замок-дитинець. У 1322 р. цей замок був переданий італійському графу Філіпу Другету і зазнав перебудови за італійськими лицарськими канонами. Рід Другетів володів замком із 1322 по 1691рр. У 1691р. Ужгородський

Рис, 5.7. Ужгородський замок

замок перейшов у власність угорського феодала Міклоша Верчені, був ним значно розбудований і набув сучасного вигляду. Після придушення імператорською армією визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. розгромлений замок було перетворено у церковну гімназію.

Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами по кутах. На древність споруди вказують монолітна кладка стін, різьблені у камені карнізи, колони романського і готичного стилів. З трьох боків замок оточений сухим ровом, вирубаним у скелях, а з північно-східного — урвищем. До ХУЛІ ст. у замок можна було потрапити лише через підвісний міст. Дати, вибиті над в'їзними брамами замку — 1598,1653 — вказують на дати основних реконструкцій споруди, після яких він набув сучасного вигляду. Територію замку оточує стародавній парк площею 6 га, закладений ще графським родом Другетів.

Ужгородський замок має лабіринт підземних ходів, нині замурованих і занедбаних. Туристи мають змогу оглянути лише кам'яний 32-метровий колодязь у дворі замку, який, за переказами, переходить у горизонтальний лаз, що виводив у долину Ужа.

У наші дні на території Ужгородського замку розмістилася унікально багата експозиція Закарпатського обласного краєзнавчого музею, яка налічує понад 120 тис. експонатів і розповідає про яскраві сторінки історії цього краю та його мешканців.

Сьогодні у замку діє кузня, де майстри за "дідівськими" технологіями здатні виготовити туристу будь-яку кузнь (сувенір) на замовлення і навіть залучити його до її виготовлення. Аматори народних промислів сподіваються також відкрити свої майстерні під відкритим небом у дворі замку.

Існує міжнародний інвестиційний проект повного відродження замку як культурно-розважального туристичного комплексу. Проект передбачає відведення частини кімнат під "графські" готельні номери, відкриття в підземних казематах замку вишуканого ресторану, оформленого у лицарському стилі з оригінальною давньоруською й давньоугорською кухнями, а також відкриття "лицарського залу", в якому будь-який турист міг би приміряти на себе лицарські обладунки та випробувати власну вправність у стрільбі з лука й арбалета. Триває пошук інвестора.

Невицький замок XIII—XVII ст. знаходиться північніше Ужгорода вище по течії Ужа і закладений на стрімкій кручі (відносний перепад висот сягає 125 м) над долиною річки на стратегічних підступах до столичного міста Закарпатського краю (рис. 5.8). Невицький замок контролював прохід Ужанською долиною, якою йшов торговий шлях з Угорщини через Ужоцький перевал у Галицько-Волинську державу, Польщу"- Литву і Московію.

Рис. 5.8. Невицький замок

Твердиня займає унікальне положення — зі сторожових веж Невицького замку відкривається панорама словацької й української частин Вулканічних Карпат, Ужанська долина і навіть обшири Середньо-Дунайської низовини.

Уперше в писемних джерелах Невицький замок згадується на початку XIV ст. як родова феодальна вотчина, оперезана глибоким ровом та валом.

На витоках своєї історії Невицький замок пережив легендарні історичні події. Після смерті в 1301 р. останнього короля зі старої (ще кочівницької) династії Арпадів, в Угорщині розпочалася кривава боротьба за владу. Після тривалих збройних чвар з волі Папи Римського на угорському троні закріпився король Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських.

Слов'янське населення Закарпаття піднялося на визвольну боротьбу проти угорського поневолення й за приєднання Закарпаття до Галицької Русі, але сплюндрована татарами Галицька Русь не мала сил для відкритої боротьби з Угорським королівством. Та це не зламало волелюбний дух русинів Закарпаття. Масштабне повстання очолив ужанський жупан Петр Петенко, укріпленою резиденцією якого стала Невицька фортеця. Повстання тривало понад 10 років, але, врешті-решт, лицарська італійсько-угорська армія Карла-Роберта та кіннота половців придушили виступ закарпатців і захопили в 1321 р. Невицький замок.

Після придушення повстання (імовірно, у 1322 р.) Невицький замок (як і сусідній Ужгородський) з королівської ласки переходить до володінь роду графів Другетів. Філіп Другет перебудовує дерев'яно-земляне укріплення на класичний європейський кам'яний замок з урахуванням італійських фортифікаційних традицій. Справу Ф. Другета продовжила його вдова чи донька — історичний персонаж, який обріс легендами і в народній пам'яті отримав назву "Погана Діва".

Найбільшого руйнування Невицький замок зазнав у 1644 р. під час облоги трансильванським князем Д'ердем II Ракоці. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася місцевим населенням нечистим місцем, де витає дух-упир Поганої Діви.

У наші дні Невицький замок знаходиться в надзвичайно атракційному напівзруйнованому стані, однак з середини 1990-х рр. тут активно ведуться реконструкційні роботи археологів. Існує проект реставрації цього мальовничого замку (збудованого у класичному італійському стилі) й перетворення його на міжнародний туристичний готельно-розважальний комплекс.

Планується відтворити автентичний середньовічний замковий інтер'єр, обладнати у лицарському стилі ресторан зі старожитньою кухнею і вишуканими закарпатськими винними підвалами, відкрити музейну експозицію, манеж, кузню-зброярню та інші ремісничі майстерні, в яких сувеніри виготовлялися б на замовлення туристів прямо у них на очах. В основний готель замково-розважального комплексу для відвідувачів середнього класу, згідно з проектом, планується перетворити суміжну туристичну базу, єврореконструкція якої не потребує аж надто значних коштів. А навколишні гірські праліси з окремими промаркованими екостежками — це ідеальний природний полігон для історичних лицарських ігр і змагань з пейнтболу (окрема екостежка виводить навіть на закинутий гірський танкодром середини XX ст.).

Замок оточує ландшафтний парк Вагнера, що є самостійною ботанічною пам'яткою паркового мистецтва. За туристичною привабливістю й масовістю відвідування Невицький замок посідає друге місце серед замків Закарпаття (після замку "Паланок", що в Мукачеві).

Чинадіївський замок XV ст. збудований бароном Перені. Замок двоповерховий, п'ятикутний у плані, зі стрільницями та двома кутовими круглими триярусними баштами. Має два запущені підземні ходи, що виводять у долину Латориці. Тривалий час цей невеликий замок виконував функції в'язниці. Зараз має пізнавальне значення як об'єкт пізньосередньовічної фортифікаційної архітектури.

Мисливський палац графів Шенборнів у с. Карпати побудований у стилі німецького ренесансу в 1890 р. Архітектура цього палацу, без перебільшення, унікальна. Палац прикрашають численні вежі, кручені сходи, гострий дах зі шпилями. Будівля уособлює собою календар: кількість веж відповідає кількості місяців у році, кількість димарів — кількості тижнів у році, а кількість вікон та дверей — кількості днів у році. Палац розташований у мистецьки спроектованому ландшафтному парку XIX ст., де зібрана значна колекція карпатської та екзотичної дендрофлори, а в глибині є озеро і мальовничий розарій. Серед екзотів, які можна побачити у графському парку, є, наприклад, італійська гліцинія, сріблястий клен, канадська ялина, японська вишня, самшитове дерево, катальпа, сосна Веймута тощо.

Раритетною пам'яткою замкового "намиста" Ужгородщини є залишки середньовічного замку XII—XVIII ст. у с. Середнє, що знаходиться на півдорозі з Ужгорода в Мукачеве (рис. 5.9). Тут збереглася масивна башта-донжон, збудована лицарями могутнього ордену тамплієрів (храмовників). У середньовіччі магістри ордену були впливовою силою міжнародної політики в Європі, союзу з ними шукали монархи найбільших європейських країн. Європейські правителі та феодали настільки побоювалися храмовників, що в 1312 р. з ініціативи французького імператора Філіпа Красивого об'єднаними зусиллями виступили зі своїми арміями проти тамплієрів, захопили їх неприступні

Рис. 5.9. Середнянський замок-донжон лицарів-храмовників

замки, розграбували багатства ордену, а більшість його членів ув'язнили. Після цього орден розпався (один з магічних каменів-жертовників тамплієрів із загадковими рунами нині зберігається у дворі Золочівського замку на Львівщині). Середнянський замок тамплієрів здобули війська угорського короля, після цього укріплення було передано ним монахам ордену Святого Павла. Занепав Середнянський замок після буремних подій визвольної війни угорського народу у 1703—1711 рр.

На Виноградівщині збереглися атракційні руїни двох могутніх середньовічних замків "Канків" (заснований у 1307 р.) і "Нялаб" (заснований у 1315 р.). Заклав їх могутній угорський феодал Беке Боршо, якому відійшов цей край після угорського завоювання.

Замок "Канків" XI—XVI ст. знаходиться на скелястому виступі Чорної Гори над містом Виноградів. Під кам'яною кладкою замку археологи виявили сліди слов'янського городища початку X ст., яке існувало тут до захоплення краю угорцями. У 1399 р. угорський король Жігмунд І дарує фортецю барону П. Перені. Новий господар розбудовує кам'яну фортецю. У XV ст. рід Перені передає замок ченцям-францисканцям, які перетворюють його на монастир. Підчас релігійних воєн у 1566 р. загін королівських військ Австрійської імперії під командуванням генерала Текелеші штурмом оволодів фортецею і зруйнував її. Після цих подій замок уже не відновлювали.

Замок "Нялаб" XII—XVII ст. знаходиться біля села Королево, де бурхлива Тиса спускається з гір на широкі простори Дунайської рівнини. З доби Хорватського союзу тут існувало слов'янське городище. Після завоювання краю угорцями король Іштван V наказав на місці старого дерев'яного укріплення збудувати королівський мисливський палац. А невдовзі, для зміцнення підкарпатського (руського) кордону Великої Угорщини у другій половині XIII ст., король Бейла IV закладає тут кам'яний замок. У 1405 р. замок було передано роду баронів Перені. Після антигабсбурзької змови, в якій брав участь рід Перені, за наказом імператора Леопольда І замок було зруйновано (рис. 5.10).

Рис. 5.10. Королевський замок

Боржавський замок (у Берегівському районі) — одна з найдавніших твердинь краю. Хроніка Аноніма свідчить, що ще з VII—VIII ст. на місці сучасного села Вари, де зливаються бурхливі води річок Тиса і Боржава, стояв дерев'яний замок Боршо, в якому жили слов'яни — підлеглі болгарського князя Салана. У 903 р. після вторгнення кочівницької угорської орди хана Аспаруха ця фортеця після кровопролитної триденної облоги була зруйнована. Але невдовзі на місці дерев'яної фортеці угорськими королями була збудована кам'яна прикордонна фортеця. Вона зазнала сильного плюндрування під час тата-ро-монгольської навали на Західну Європу у 1242—1243 рр., й остаточно була зруйнована у 1566 р. під час одного з завойовницьких турецьких рейдів на Закарпаття.

Найбільша кількість замків нашої держави збереглася на теренах Передкарпаття й Західного Поділля — історичного рубежу багатовікової оборони українців і поляків Речі Посполитої від татарсько-турецької експансії.

У замковому "намисті" України Передкарпаття репрезентоване кількома оборонними твердинями на чолі з величною Хотинською фортецею.

Галицький замок (XIV—XVII ст.) — історичний осередок сучасного міста Галича — збудований у 1367 р. на місці укріплень старого руського форту на високій кручі над розлогою лукою Дністра. Лише за період 1590—1633 рр. на місто й замок було здійснено 29 татарських нападів. У 1621 р. татари спалили місто й зруйнували замок.

У 1627 р. за проектом італійського інженера Ф. Корассіні Галицький замок було відновлено й перебудовано з дерев'яного на кам'яний. Але вже в 1676 р. татарсько-турецька армада знову сплюндрувала цю твердиню. Та з огляду на його стратегічне значення, замок знову й знову відроджувався з руїн. У 1796 р., згідно з розпорядженням австрійської влади, замок розібрали майже вщент. Відбудова його розпочалася лише у 1990-ті рр.

Нині зі стін Галицького замку відкривається незабутня панорама дністровської долини з неозорими стрічками ланів Опілля та пралісами Підкарпаття. Після завершення реставраційної відбудови та відтворення інтер'єрів Галицький замок, без перебільшення, стане найвишуканішою пам'яткою середньовічної оборонної архітектури Івано-Франківської області.

Пнівський замок XVI—XVII ст. височить на пагорбі над Бистрицею-Надвірнянською у Пневі Івано-Франківської області поряд з Надвірною (власне, сучасне місто Надвірна виникло як підзамкове поселення (підзамче) дворових людей, які служили "на дворі" замку). Належав Пнівський замок магнатам румунського походження Куропатвам, які перебували на військовій службі у польських королів (рис. 5.11).

Рис. 5.11. Пнівський замок на Івано-Франківщині

До побудови Станіславської фортеці це була найміцніша твердиня Підкарпаття. Замок замикав собою вхід у гори на шляху до Угорщини. У XVI—XVII ст. він витримав численні облоги татар і турків, у 1589 р. був здобутий татарами, у 1621р. — опришками, у 1648 р. (під час визвольної війни українського народу) — загоном Семена Височана. Але заново був зміцнений і в 1676 р. зумів витримати нищівну облогу турецької армії, оснащеної наймодернішою важкою артилерією. Наприкінці XVI