Україна — країна музеїв. Національній історико-культурній спадщині нашої держави можуть позаздрити чимало країн світу, і навіть серед країн Європи Україна включена у першу десятку за кількістю й багатством музейних збірок.
Географічна мережа музеїв України доволі розгалужена. Практично кожний районний центр має свій краєзнавчий музей. А визначні музейні колекції зосереджені в музеях столиці й найбільших регіональних центрів держави. Виділяються й окремі ареали найбільшого згущення музеїв національного
значення — це Середнє Подніпров'я, Карпатський туристичний реґіон, АР Крим.
Нижче розглянемо географічну мережу визначних музеїв нашої країни, особливу увагу приділяючи музеям названих ареалів.
Кримський півострів — унікальний за полікультурною спадщиною геоетнофеномен України. В історії й культурі цього терену залишили свій слід десятки народів від таврів і скіфів до татарів і росіян. Нині з цією спадщиною гості сонячного півострова мають нагоду знайомитися в численних музеях краю.
Музейною "столицею" Криму є місто-герой Севастополь. Його спадщина знайомить з багатотисячолітньою історією півострова від появи його перших поселенців до подій Другої світової війни.
Пам'ятник світового значення — Національний історико-археологічний музей-заповідник "Херсонес" — розташований в історичному центрі Севастополя. Під охороною держави тут перебувають залишки одного з найбагатших давньогрецьких міст-держав — Херсонесе, що проіснував майже дві тисячі років з V ст. до н. е. до XIV ст.
У заповідник входять городище, середньовічні фортеці Каламіта і Чембало та історико-археологічний музей, фонди якого нараховують близько 200 тис. предметів. Серед експонатів багато унікальних: фрагменти фрескового розпису, зразки грецької мозаїки тощо. Особливий інтерес у відвідувачів викликають руїни міста античного й візантійського періодів з його вулицями, площами й окремими спорудами; колони базиліки, монетний двір, театр III—II ст. до н. е. — єдиний античний театр, знайдений на території нашої країни. У південно-східній частині міста добре збереглися ділянки оборонних стін, вежа Зенона, ворота (IV—III ст. до н. е.).
Посеред заповідника з руїни відроджено собор на честь великого князя київського Св. Володимира. Адже саме тут, у Херсонесі, у 988 р. князь Володимир прийняв християнство, і звідси вирушив, щоб охрестити Київську Русь.
Херсонеський музей заснований у 1892 р. стараннями видатного вченого К. К. Костюшко-Валюжанича. У 1978 р. рішенням українського уряду музей був перетворений у державний історико-археологічний заповідник, а в 1994 р. — у національний заповідник.
Севастопольська картинна галерея була створена в 1927 р., з 1965 р. це художній музей. Колекція музею нараховує понад 8 тис. творів образотворчого мистецтва. Західноєвропейське мистецтво представлене полотнами голландських, італійських, французьких і німецьких художників XVI—XIX ст. В експозиції класичного російського й українського мистецтва зібрані полотна А. Васнецова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, В. Орловського, В. Маковського тощо.
Музей героїчної оборони і звільнення Севастополя відкритий у 1960 р. у результаті об'єднання панорами "Оборона Севастополя 1854—1855 рр." і діорами "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року", що стали відділами музею. Пізніше були утворені й інші відділи. У фондах музею зберігається понад 80 тис. експонатів.
Севастопольська панорама — унікальне творіння батального живопису. Площа полотна — 1610 м2 (14 х 115 м). Панорама присвячена одному з найбільш значних епізодів оборони міста — відбиттю ворожого штурму бастіону Малахового кургану 6 липня 1855 р. Створив панораму французький художник Франц Рубо. А спеціальний будинок для панорами побудовано за проектом військового інженера О. І. Бнберга з участю архітектора В. А. Фельдмана.
Діорама "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року" знаходиться на Сапун-горі і розповідає про героїчну оборону міста радянськими воїнами 51-ї і Приморської армій, які грудьми прикрили відступ основних частин із знекровленого міста. Довжина полотна — 25 м, висота — 5,5 м.
На протилежному східному боці півострова розташоване місто, яке в античні часи століттями змагалося з Херсонесом за домінування у Північному Причорномор'ї, а нині суперничає з Севастополем за багатством музейної спадщини. Це Керч, що виросла на руїнах Пантікапея — античного поліса-столиці Боспорського царства (V ст. до н. е. — X ст.).
Історичний центр Керчі — державний історико-культурний заповідник й міжнародний туристичний центр — включає в себе музейну й антично-містобудівну спадщину. Сюди входять Історико-археологічний музей, Музей історії оборони Аджимушкайських каменоломень, Картинна галерея й Музей історії Ельтигенського десанту.
Керченський історико-археологічний музей — один з найстарших музеїв нашої країни. Він створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Його експонатами стали археологічні знахідки, отримані з початком археологічних розкопок античного Пантікапея у 1816 р. французом Полем Доброксом. На горі Мітридат для музею був побудований спеціальний будинок, що відтворював афінський храм Тезея (зруйнований під час Кримської війни при бомбардуванні міста англійськими кораблями).
При розкопці некрополів і надмогильних курганів столиці Боспорського царства, яка за розкішшю суперничала з Афінами й Олександрією Єгипетською, тут на початку XX ст. було знайдено безліч прекрасних художніх виробів з дорогоцінних металів, зокрема із золота. Усі вони були вивезені в Петербург і нині зберігаються в Ермітажі. А в Керченському музеї залишилися лише речі, які було складно перевозити. До того ж, решту найцінніших експонатів Музею старожитностей англійці, які захопили Керч, вивезли в Лондон, у Британський музей. Повернення цієї безцінної національної спадщини назад у Крим нині є доволі складною проблемою міжнародної політики нашої країни.
Зараз фонди Керченського історико-археологічного музею нараховують понад 130 тис. предметів. Серед них окремо виділимо без перебільшення унікальну в античній спадщині Європи колекцію лапідарних пам'ятників світового значення, що нараховує близько 2 тис кам'яних стел і надгробків.
Гора Мітридат — символ Керчі. Тут знаходяться руїни античного Пантікапея. На вершину гори ведуть Великі Мітридатові сходи, що нараховують понад 400 сходин. Гору названо на честь понтійського царя Мітридата VI Евпатора (132—63 рр. до н. е.), який вів завзяту багаторічну боротьбу з Римом, намагаючись розтрощити могутню імперію, але зрештою був розгромлений сам.
Переможений Мітридат довідався про змову, на чолі якої стояв його син Фарнак, і тут, на горі, у гордій самотності прийняв отруту, не бажаючи потрапити до рук римлян. Але отрута не подіяла, і тоді повалений цар наказав начальнику особистої охорони заколоти його. Відбулося це в 63 р. до н. е. Римський політик і письменник Цицерон, довідавшись про загибель Мітридата VI, назвав його "найвеличнішим з володарів, з якими Рим вів коли-небудь війни".
На весь світ прославили Керч кургани-поховання боспорських царів і скіфських вождів. Ці пам'ятки еквівалентні Долині пірамід древнього Єгипте. Найвеличнішим серед античних поховань є Царський курган, що знаходиться за 5 км від Керчі у с. Аршинцево. Усипальниця одного з боспорських царів, побудована в IV ст. до н. е., визнана шедевром античного зодчества. Висота кургану становить 18 м, периметр при основі — 250 м. Углиб кургану до підземного склепу, де знаходилася гробниця царя, веде кам'яний коридор-дромос (його первісна довжина становила 36 м, теперішня — 20 м). На думку археологів, тут було поховано наймогутнішого з боспорських царів — Левконаї (389—349 рр. до н. е.). Саме поховання було розграбоване ще в давнину (сарматами або готами). Нині тут експонуються пам'ятки античної епіграфіки, навічно викарбувані на кам'яних плитах, та колекція античних саркофагів (лапідарій).
Мелек-Чесменський курган за архітектурою схожий на Царський, але поступається йому за величиною. У ньому виявлене поховання знатного боспорця, що відноситься до IV чи Піст, до н. е.
Для туристів відкритий ще один всесвітньо відомий античний пам'ятник — склеп богині Деметри. Унікальну цінність становить, насамперед, розпис склепу з зображенням Деметри — грецької богині родючості й землеробства. На стінах склепу збереглися також зображення фігур Гермеса — заступника мандрівників, Плутона — володаря царства мертвих, німфи Каліпсо.
Неабияку художню цінність має мистецька спадщина Феодосії — міста, давнішого і за Пантікапей, і за Херсонес, яке заснували ще древні кіммерійці і таври (тоді воно називалося Ардабра) й у 529 р. до н. е. розбудували мілетські колоністи.
Феодосійська картинна галерея імені І. К.Айвазовського володіє найбільшою колекцією полотен видатного художника-мариніста. Вона експонується у будинку, який в 1845 р. І. Айвазовський побудував своїм коштом і подарував місту. Його заповіт написаний на меморіальній дошці: "Моє щире бажання, щоб будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма його картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в пам'ять про мене, Айвазовського, заповідаю місту Феодосії, моєму рідному місту". У фондах галереї є також полотна
М. А. Волошина, К. Б. Богаєвського, Л. Ф. Лагоріо, А. І. Куїнджі й інших художників.
Літературно-меморіальний музей А. С. Гріна відкрито в будинку, інтер'єр якого нагадує фантастичний корабель. Його експозиція знайомить з особистими речами, документами й рукописами письменника.
Державний музей дельтапланеризму і парапланеризму — унікальний у своєму роді музей, що знайомить з історією світового й російського повітроплавання і першими літальними апаратами XIX — початку XX ст.
На півдорозі морем із Севастополя до Керчі лежить курортна столиця Криму — Ялта. Вона не менш відома своїми музеями.
Ялтинський історичний музей знаходиться на пагорбі Дар-сан, куди з набережої веде канатна дорога. Тут розгорнута експозиція "Таврика — античність і середньовіччя", що знайомить із археологічними знахідками з розкопок перевалу Гурзуфська сідловина (в античну добу тут знаходився храм-скарбниця таврської богині Діви, якій таври приносили у пожертву все найкоштовніше з розбитих грецьких галер). Окрасою музею є нумізматична колекція античних і середньовічних монет, античне скло, срібні і бронзові статуетки богів грецького пантеону.
Музей природи Ялтинського гірсько-лісового заповідника на Грушевій галявині в околиці Ялти розповідає про біотичне багатство Кримських гір. А музей "Галявини Казок" знайомить із скульптурною колекцією персонажів світових казок.
Однак, найбільшою популярністю серед гостей півострова користуються палаци-музеї Південного берега Криму: Лівадійський, Масандрівський й Алупкинський.
Експонати Масандрівського палацу знайомлять з курортим побутом російського імпратора Олександра III.
Білокам'яний Лівадійський палац є літньою резиденцією останнього російського імператора Миколи II, він перебудований у 1910 р. архітектором М. Красновим на місці викупленого палацу українського магната Потоцького. Експозиція палацу знайомить з побутом імператора і його родини, а також розповідає про хід історичної Ялтинської конференції Сталіна, Рузвельта і Черчілля про повоєнне облаштування Європи й домовленість про створення Організації Об'єднаних Націй.
Алупкинський палац належав графу Воронцову — генерал-губернатору Новоросії (до її складу входив весь південь України, включаючи Крим) (рис. 8.15). Проект палацу виконав англійський архітектор Едуард Блор. Алупкинський палац побудова-
Рис. 8.15. Державний палацо-парковий музей-заповідник в Алупці. Фасад Воронцовського палацу
ний із блоків сіро-зеленого діабазу. Кожен його корпус нагадує визначену епоху в англійській архітектурі — від веж феодального замка XIV—XV ст. з їхніми оборонними стінами до вишуканого будинку головного корпусу, побудованого в єлизаветинському стилі. Тому у його відвідувачів створюється враження, наче палац будувався не в XIX ст., а протягом багатьох сторіч. Такого динамізму в часі, відбитого в архітектурі, більше ніде не існує у світовому зодчестві. Найрозкішніший південний фасад палацу нагадує портал мечеті Джамі Масджид у Делі, його прикрашають напис арабською мовою "Немає переможця, окрім Аллаха" та мармурові леви, привезені з Італії.
Усередині приміщення розгорнута музейна експозиція, що знайомить з англійськими меблями, бронзовими скульптурами і портретним живописом першої половини XIX ст. Працівники музею постаралися відтворити інтер'єри Ситцевої кімнати, Китайського кабінету, Блакитної вітальні, Парадної їдальні. Колекція західноєвропейського живопису XV—XVIII ст. знаходиться в більярдній. У Зимовому саду палацу серед зелені розміщені декоративні мармурові скульптури роботи видатних італійських і російських ваятелів.
Палац оточує Алупкинський парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 40 га, спроектований німецьким інженером-садівником Карлом Кебахом. У парку нараховується близько 200 екзотичних деревно-чагарникових видів, різновидів і садових форм. Тут акліматизовано безліч рослин з країн Середземномор'я, Північної і Південної Америки, Східної Азії. Тут завжди панують прохолода і тиша, що порушується лише дзюрчанням численних струмків і шумом невеликих водоспадів. У "Бахчисарайському дворику" парку, в альтанці, повитій гліцинією, можна побачити "Фонтан сліз" — копію славнозвісного Бахчисарайського фонтану. А на нижній терасі перед палацом знаходиться "Фонтан амурів" італійської роботи XVI ст., виконаний у вигляді барельєфа з дельфінами й амурами.
На південній окраїні Алупкинського парку на березі моря розташований "Чайний будиночок", побудований у стилі класицизму в 1834 р. архітектором Ф. Зльсоном. У цьому павільйоні періодично влаштовуються виставки робіт кримських художників.
Музейною столицею Півдня України є Одеса. Тут функціонують такі музеї: археологічний HAH України, обласний краєзнавчий, обласний художній, західного і східного мистецтва, Муніципальний музей приватних колекцій імені А. Блещунова, державний літературний, літературно-меморіальний музей О. Пушкіна, Воєнно-історичний та морського флота України, Меморіал героїчної оборони Одеси тощо, а на території області — Білгород-Дністровський краєзнавчий, Ізмаїлський краєзнавчий музей Придунав'я, Ізмаїлська художня галерея та Діорама "Штурм Ізмаїла", Белградський історико-етнографічний музей, Ананьївський історико-художній, Іллічівський витончених мистецтв та ін.
Одеський археологічний музей HAH України — найстаріший в країні, заснований ще в 1825 р. Розвитку музею сприяло засноване у 1839 р. Одеське товариство історії та старожитностей, яке мало право здійснювати розкопки на півдні імперії.
Фонди музею налічують понад 160 тис. експонатів, серед яких — колекції пам'яток степових культур доби міді, бронзи, заліза та багатої античної спадщини грецьких колоній Північного Причорномор'я, колекції предметів Древнього Єгипту, Древньої Греції та Римської імперії, нумізматичні колекції (50 тис. монет) тощо.
Славу музеєві принесла унікальна збірка предметів з Єгипту доби фараонів, представлена дерев'яними й кам'яними саркофагами, погребальним інвентарем, фрагментами папірусів з ієрогліфічними текстами. Окрасою музею є коштовні прикраси зі скіфських, сарматських поховань, поховань хазарів, печенігів і половців, вироби антів черняхівської культури та слов'ян V—XIII ст., античні грецькі і римські, середньовічні візантійські монети і давньоруські гривні й монета-злотник князя Володимира Великого тощо. А кращі зразки античної скульптури, знайдені на території України, експонуються у вестибюлі палацу-музею.
Одеський державний історико-краєзнавчий музей відкрито в 1944 р. у колишньому палаці О. Я. Новікова — пам'ятнику архітектури 1876 р. з внутрішнім двориком-парком із витонченим фонтаном "Грот" (архітектор Ф. Гонсіоровський). Експозиція музею складається з документів з історії міста і краю, предметів прикладного й образотворчого мистецтва, колекцій грошових знаків і зброї ХУП—XIX ст., українських першодруків — Острозької Біблії (1581р.) і Требника (1606 р.), Універсалів УНР, її грошових знаків, фотографій першого Президента України М. Грушевського, а також керівників Центральної Ради В. Винниченка і С. Петлюри, законодавчих актів, герба і прапора Української держави гетьмана П. Скоропадського, історичних матеріалів періоду Директорії (маніфести, військові знаки відмінності, зразок паспорта громадянина Української Народної Республіки та ін.) й ранніх етапів історії УРСР тощо.
Особливу увагу в Одеському краєзнавчому музеї привертає копія (1839 р.) козацької ікони "Покрова Пресвятої Богородиці", де зображено козацьких опікунів — Богородицю, Св. Миколая й Архістратига Михаїла, а також схилених у молитві запорожців на чолі з останнім кошовим отаманом Калнишевським, які моляться про врятування Запорізької Січі від ліквідації Катериною II.
Одеський художній музей відкритий у 1899 р. у палаці — пам'ятнику архітектури початку XIX ст. — зі штучним підземним гротом, що імітував природну печеру зі штучним водоспадом (нині грот доступний для відвідування). Першою власницею цього романтичного палацу була графиня О. С. Потоцька. Художній музей володіє кращою в державі колекцією (понад 10 тис. предметів) українського й російського образотворчого мистецтва XVI—XX ст. (живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, іконопис). Експозиція розміщена в 26 залах на двох поверхах. Вона побудована в історико-хронологічній послідовності. Окрасою експозиції є великі полотна художників Петербурзької академії мистецтв.
Одеський державний літературний музей відкрито в 1977 р. у колишньому палаці князя Д. І. Гагаріна — пам'ятнику архітектури середини XIX ст. у стилі еклектики, тобто художнього поєднання кращих елементів бароко, класицизму й ампіру (архітектор Людвіг Оттон). Експозиція музею розміщена в 20 залах і складається з рукописів, книг, фотографій та особистих речей письменників. Відкритий також меморіальний Золотий зал у розкішному бароковому стилі, що був "серцем" мистецького життя Одеси XIX — початку XX ст.
Муніципальний музей приватних колекцій імені О. В. Влещу нова відкрито після того, як власник у 1989 р. подарував місту свою розкішну колекцію. Кожен зал цього музею розповідає про духовну та матеріальну культуру різних країн і народів. Зокрема, зал "Україна" знайомить з вишиваними національними костюмами українців, кролевецькими рушниками, виробами з бісеру і дерева, розписною керамікою з Опішні й Косова, колекцією писанок та народних полотняних ікон XIX ст. А в залі "Російська старовина" зібрані предмети побуту одеситів XIX — початку XX ст.
Зал "Західна Європа" репрезентований порцеляною першої половини XVIII ст. з Відня і Берліна, фаянсовими виробами з Голландії й Англії, художнім склом з Італії і Німеччини, колекцією мініатюрних портретів, ювелірними виробами тощо.
Зал "Мусульманський Схід" представлений іранськими, туркменськими, афганськими килимами XVIII—XIX ст., срібними поясами, бронзовими глеками, пишно прикрашеними піхвами кинджалів, кінською збруєю, срібними прикрасами з бірюзовими і сердоліковими вставками.
Зал "Буддійський Схід" присвячений культурі Китаю, Японії, Монголії, Тибету, тут виставлені статуетки Будди і предмети ритуального призначення, рідкісні ієрогліфічні сувої, порцеляна, лакові вироби, різьблення зі слонової кістки, флакони для нюхального тютюну, емалеві вази Сходу. Натомість, зал "Християнство" знайомить з предметами православного культу, серед яких чільне місце займають старообрядницькі ікони,
У навчальній літературі з туризму мало уваги приділяється музейній спадщині східного регіону України. Тим не менше, тут зосереджені цікаві об'єкти, включені у мережу сучасних туристичних маршрутів краєм.
Героїчне минуле Донецької землі здатні репрезентувати туристично атракційні козацькі музеї під відкритим небом. Зокрема, зусиллями осередку Донського козацтва в Новоазовському районі відкрито Музей-дворище історії Приазовського козацтва. На стадії реалізації туристичний проект зі створення на базі легендарної Савур-могили, де свого часу був форпост Запорізької Січі, Музею козацького побуту під відкритим небом, а також — проект організації історико-культурного меморіального комплексу "Козацька пристань" на місці старовинної козацької фортеці в Райгородку Слов'янського району поряд з НПП "Святі гори".
Найбагатшим музеєм Середнього Подніпров'я є Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Скажімо, тут зібрана найбільша в Україні колекція кам'яних статуй (85 експонатів) від стел доби міді (III тис. до н. е.) до половецьких "кам'яних баб".
Експозиція історичного музею побудована за тематично-хронологічним принципом. Зал археології знайомить з пам'ятками дописемної древньої історії степової України від палеоліту до доби Київської Русі. Раритетом виставки є Керносовський ідол — скульптура верховного божества-воїна — Індри— індоорійських племен степової України середини III тис. до н. е. Його зображення (як і Збруцького ідола) ввійшло у всі світові підручники зі стародавньої історії Східної Європи. Вражає багатством скіфська колекція (VI—IV ст. до н. е.): п'ять кам'яних статуй божеств, мечі, кинджали, навершя стріл, дротиків, сулиць, елементи кінської збруї, прикраси у "звіриному стилі". Унікальною є колекція інвентарю зі срібла і золота (чаші, пластини, прикраси, зброя і збруя) з поховань вождів кочових угрів (угорців) IX ст. (ще до їх переходу зі степового Лівобережжя через Карпати на свою сучасну батьківщину).
Ще багатша експозиція залу "Історія запорізького козацтва", значна частина експонатів якого зібрана Д. І. Яворницьким і А. Н. Полем. Уявлення про Запорізьку Січ (а на території Дніпропетровщини знаходилися п'ять з восьми козацьких січей) дає її макет. Його уважний розгляд не залишає у відвідувача сумніву у типологічній ідентичності устрою козацької січі будові трипільського протоміста — така ж концентрична будова, що сходиться вписаними колами будівель до центрального вічевого майдану. А будова похідного табору дивовижним чином перегукується з описами таборів скіфів, залишених Геродотом й іншими античними авторами.
У залі експонуються предмети озброєння й побуту запорізького козацтва: військовий барабан, гармати, мортири, гаківниці, шаблі і кинджали, кремінні рушниці і пістолі, збруя; жупан, шаровари, кунтуш з відкидними рукавами, шовкові пояси, дзеркало, каламари (чорнильниці); Апостол (1574 р.) і Острозька Біблія (1581 р.) — перші друковані книги, видані в Україні першодрукарем Іваном Федоровим, Євангеліє 1735 р. тощо. Представлені портрети XIX ст. українських гетьманів Данила Апостола, Павла Полуботка, а також Богдана Хмельницького (XVIII ст.) і легендарного Козака-Мамая.
Історичні й етнографічні предмети інших залів музею знайомлять з перипетіями російсько-турецьких воєн XVIII ст. та характером землеробського, містобудівного й індустріального освоєння краю після його приєднання до Російської імперії. Значна частина експозиції присвячена висвітленню драматичних подій Першої світової війни, державоборчих змагань українського народу у 1917—1922 рр., голодомору й сталінських репресій та Другої світової війни.
Визнаним осередком національної музейної спадщини є Запорізький край. Серед його краєзнавчих музеїв згадаємо музеї Бердянська, Мелітополя, Приморська, Гуляйполя, Токмака, Вільнянська, Горіхова, Пологи, смт Михайлівни, смт Приазовське, с. Гусарка; серед художніх — Запорізький, Бердянський й Енергодарський музеї.
А найвидатнішими музеями цього козацького краю є Національний заповідник "Хортиця", історико-археологічний музей-заповідник "Кам'яна могила", Запорізький обласний краєзнавчий музей і Кам'янко-Дніпровський історико-археологічний музей.
У заповіднику "Кам'яна могила" державою охороняються унікальні пам'ятки V—II тис. до н. е., пов'язані з етно- й культурогенезом племен індоєвропейської спільноти. Археологічний музей у Кам'янці-Дніпровській знайомить з пам'ятками найбагатшого міста-фортеці пізньої Скіфії, її імовірною столицею, нанесеною на карти й описаною античним географом Птолемеєм.
Музей історії запорізького козацтва Національного заповідника "Хортиця", незважаючи на 20-річний тоталітарний тиск і цькування його першозасновників, відкрив свої двері для відвідувачів у 1983 р., але лише з 1988 р. на хвилі національного відродження його вдалося перепрофілювати на суто козацький, звільнивши половину виставкових площ від революційно-ідеологічних експонатів радянської доби.
Острів Хортиця — це національна святиня України на рівні з Софійським собором та Києво-Печерською лаврою. Це кам'яний літопис нашої багатотисячолітньої історії, де збереглися індоорійські поховання доби міді-бронзи, скіфська фортеця на Совутиній скелі, пам'ятки ранньослов'янської і давньоруської доби. Про значення цього острова для українців першим згадує ще в X ст. візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний (хресний батько княгині Ольги) у своїй книзі "Про управління імперією", де оповідається, що після подолання важких порогів руси зупиняються на перепочинок на священному острові Святого Григорія (Юр-Хорс) і там під величезним дубом вшановують жертвоприношеннями своїх божеств.
У середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький побудував на острові Мала Хортиця першу дерев'яну фортецю-січ, звідки неодноразово водив козаків у походи проти татар і турків. З Хортицею пов'язані імена Северина Наливайка, Криштофа Косинського, Івана Сулими. Під час морських походів проти Туреччини на Хортиці певний час з козацьким військом перебував Петро Конашевич-Сагайдачний, свідченнями чого залишилися народні назви окремих місць острова: урочище Сагайдачного, "ліжко і колиска Сагайдачного" (на Середній Скелі), вал Сагайдачного, Січові ворота. Нині на території національного заповідника працює кінний етнографічний театр "Запорізька січ", проводяться всеукраїнські змагання з козацького рукопашного бою, фестивалі до Дня українського козацтва та Шевченківських днів, народні гуляння у традиційні свята України річного календарного циклу (Купала, Покрови, Спаса, Різдво, Старий новий рік, Коструба, Русалчин Великдень, Трійця тощо).
Експозицію хортицького Музею історії запорізького козацтва складають такі розділи: "Запорізький край у найдавніші часи", "Запоріжжя в період Київської Русі", "Запоріжжя в козацькі часи", "Заселення Запорізького краю в кінці XVIII— XX ст.", е чотири діорами (у тому числі "Битва київського князя Святослава" та "Військова рада на Січі").
До найбільш цінних зібрань музейних фондів належать: морська козацька чайка першої половини XVIII ст. довжиною понад 17,5 м; колекція кам'яної скульптури доби бронзи, античності й середньовіччя; колекція предметів віри православної: вбрання священиків, церковне начиння (потири, підсвічники, натільні хрести та іконки, надбанні хрести ХПІ—XIX ст.), козацькі надгробні хрести; колекція іконопису XVIII — початку XX ст.; колекція стародруків XVII—XVIII ст.; колекція козацької зброї ХУП—XVIII ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, пищалі, кам'яні гарматні ядра, вістря списів); колекція одягу XVIII — початку XX ст.; колекція монет XVI—XX ст. тощо.
На початку XXI ст. на території Національного заповідника "Хортиця" започатковано реалізацію анімаційно-туристичного проекту будівництва історико-культурного скансена "Запорізька Січ", що складатиметься з внутрішнього Кошу, оточеного земляним валом, ровом та засікою, та торгово-ремісничого Передмістя.
Дуже багатий унікальними музейними колекціями Слобожанський край, що включає в себе Полтавську, Сумську й Харківську області.
Найціннішу етнокультурну спадщину Слобідської України репрезентують краєзнавчі музеї Полтавщини: Полтавський обласний, Диканьський, Миргородський, Кременчуцький, Лубенський, Лохвицький, а також Чорнухинський музей Г. Сковороди, полтавські літературно-меморіальні музеї Панаса Мирного й І. Котляревського, державний музей-заповідник М. Гоголя в с. Гоголеве Шишацького району та Великосорочинський літературно-меморіальний музей М. Гоголя у Великих Сорочинцях Миргородського району, літературний музей родини Драгоманових у Гадячі тощо. Прославили Полтавський край державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви", національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні й Полтавський художній музей.
"Намисто" музеїв Сумщини репрезентують такі осередки краєзнавства: Сумський обласний, Глухівський, Роменський, Лебединський, Конотопський, Охтирський, Шосткинський, а також обласний художній музей імені М. Онацького й музей А. Чехова у Сумах. А туристично-музейною візитівкою краю став Державний історико-культурний заповідник у Путивлі, оспіваному у "Слові о полку Ігоревім". Уперше в літописах Путивль згадується в 1146 р. як вотчина новгород-сіверських князів Ольговичів. Осередком заповідника є археологічна експозиція давньоруського періоду місцевого краєзнавчого музею.
Харківщина — це край, який є визнаним родоначальником організації музейної справи в Україні. Сьогодні експозиційну спадщину Харківщини представляють краєзнавчі музеї в Ізюмі, Змієві, Барвінковому, Богодухові, Люботині, Червонограді, 30-лочеві, Первомайську, Лозові, Валці, Балаклеї, Чугуєві й Куп'янську.
Етнографічним осередком Слобожанщини стали сільські музеї-заповідники Золочівського району, а саме Етнографічний музей "Українська Слобода" у Писарівці, де зібрано кращі зразки народної архітектури й побуту Слобідського краю, та Літературно-меморіальний музей видатного народного мислителя Григорія Сковороди у Сковородинівці. А прадавню історію Харківщини висвітлює історико-археологічний музей-заповідник "Верхній Салтов" у Верхньому Салтові, створений на місці залишків могутнього міста-фортеці епохи Руського каганату (УП—IX ст.), створеного аланами-русами й місцевим слов'янським населенням верхів'їв Сіверського Дінця й Дону.
Харків — це східноукраїнська музейна "столиця" України. Тут знаходяться Історичний музей, Художній музей і його філія — Музей народного мистецтва Слобожанщини, Художня галерея, Літературний музей, Музей природи Харківського національного університету тощо.
Лідером за експозиційним багатством музеїв Середнього Подніпров'я є невелика Черкаська область. Це осередок розквіту Трипільської культури з її велетенськими землеробськими протомістами (V—Ш тис. до н. е.) та індоєвропейських культур епохи бронзи, терен етногенезу праслов'янської й ранньослов'янської культур, територія, на якій сформувалися царство скі-фів-орачів (VII—III ст. до н. е.) та Антське царство (Ш—V ст.), зі система богатирських застав Київської Русі X ст., де зародився національно-визвольний козацький рух й увінчалися славою перші гетьманські столиці України, зрештою край, що подарував українському народові його духовного подвижника Тараса Григоровича Шевченка.
Серед кращих музеїв області назвемо: Музей "Кобзаря" Т.Г.Шевченко в Черкасах, Черкаський обласний художній, Державний історико-культурний заповідник в Кам'янці, Чигиринський краєзнавчий, Уманський краєзнавчий, Чорнобаївський краєзнавчий, Драбівський краєзнавчий, Городищенський краєзнавчий, Звенигородський краєзнавчий, Золотонішський краєзнавчий, Катеринопільський краєзнавчий, Монастирищенський краєзнавчий, Смілянський краєзнавчий, Канівський музей народного декоративного мистецтва, Стецівський етнографічний, Ватутинський історичний, Лисянський історичний, Жашківський історичний, Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка у Черкасах, Стеблівський літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицького, Городищенський літературно-меморіальний музей письменика Івана Ле, Кам'янський літературно-меморіальний музей О. Пушкіна і П. Чайковського, Меморіальний будинок-музей Л. П. Симиренко, Музей історії села Старосілля, Уманська картинна галерея тощо.
Міжнародною туристичною славою Черкащина завдячує таким славнозвісним центрам туристичного притягання, як Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" в с. Шевченкове, Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі, Канівський історичний музей, Національний історико-культурний заповідник "Чигирин", Черкаський обласний краєзнавчий музей, Суботівський етнографічний музей, Тал ьнівський музей історії хліборобства, Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів" у Григорівці, Державний історико-культурний заповідник у Корсуні-Шевченкові.
Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" створений у 1992 р. на площі 27 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки, пов'язані з життям і творчою діяльністю Т. Г. Шевченка, зокрема могили батьків поета, хата дяка, садиба Бнгельгардта в с. Будище тощо. Ядром заповідника є Моринці, в якому народився Тарас Шевченко, та Кирилівка, в якому пройшли його дитячі літа. В обох селах створені меморіальні музеї.
Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі створено на місці, де, згідно із заповітом, було поховано подвижника українського народу. Відтоді це місце — центр національно-патріотичного паломництва українців з усіх куточків нашої держави та інших країн світу. На вершині Тарасової гори відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Шевченка, фонди якого нараховують 17 тис. експонатів.
Музей "Кобзаря" Т.Г.Шевченка в Черкасах — це єдиний у світі музей однієї книги. Відкрито його в 1989 р. у меморіальному будинку, в якому з 18 до 22 липня 1869 р. жив у родині Цибульських Т. Г. Шевченко. Тут можна побачити всі видання "Кобзаря" та ілюстрації до них, а також "Кобзарі" у перекладах на мови народів світу. Гордістю музею є раритетне перше видання "Кобзаря" в Петербурзі в 1840 р. У фондах музею зберігаються великі колекції шевченківських листівок, значків, медалей тощо, з яких періодично комплектуються тематичні виставки.
Національний історико-культурний заповідник "Чигирин" створений у 1989 р. на площі 1160 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки історії і культури, пов'язані з національно-визвольною боротьбою українського народу в XVII ст., серед них — усипальниця Богдана Хмельницького в Іллінській церкві в Суботові, Богданова гора в Чигирині та урочище Холодний Яр, в якому знаходиться Мотронінський монастир (заснований у 1568 р.), Мотронінське городище скіфів-орачів та інші пам'ятки археології. У ХУЛІ ст. козацькі онуки, очолені М. Залізняком, освячували ножі в Холодному Яру для праведної боротьби за свою свободу проти покріпачення — цей народний рух увійшов в історію під назвою "Коліївщина" (ножі-колії, якими українці зазвичай колють свиней) й після ретельних досліджень творчо відображений Т. Шевченком у поезіях "Холодний Яр" та "Гайдамаки". У 1992 р. в Холодному Яру встановлено меморіальний знак УНР на місці головного штабу армії Української Народної Республіки. У складі заповідника відкрито музей Б. Хмельницького в Чигирині та три краєзнавчі музеї.
Тальнівський музей історії хліборобства знайомить з семитисячолітньою історією розвитку землеробської цивілізації у Середньому Подніпров'ї. На околицях м. Тальне археологами виявлене гігантське поселення найдавніших хліборобів трипільської культури IV тис. до н. е. Пам'ятки цієї землеробської цивілізації, що передувала єгипетській державі фараонів, експонуються у виставкових залах музею (можливо, колись таки знайдуться інвестори, щоб відродити це унікальне трипільське протомісто у формі археологічно-анімаційного скансена). Також археологами в околицях міста досліджено її доісторичних курганів, облямованих ритуальними колами з валунів, у яких поховані привідці племен індоарійської спі
Висновки
Рекомендована література