Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - „Ізборник 1076 року"

Для наукового обігу цей твір введений істориком М. М. Щербатовим, якому належав рукопис. Після його смерті (1791 р.) рукопис знаходився в Ермітажі/звідки його було передано державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (м. Санкт-Петербург), де він перебуває й нині. Досі не знайдено жодної копії цього збірника.

Твір, безумовно, належить перу київських авторів. Статті і уривки з різних рукописних джерел тут послідовно відібрані, осмислені з особистим відношенням переписувача до проблем, які стояли перед сучасним йому суспільством. Основу твору складають візантійські джерела (Афанасій Александрійський, Ніл Синайський, Василь Великий, Анастасій Синаїт, Іоанн Златоуст, Ніл Чорноризець та ін.), однак майже половина текстів складена на слов'янській основі, де переписувач відходить від багатьох канонів, дає самостійне тлумачення тих чи інших проблем. Внесені ним редакційні правки узгоджуються із світоглядом самого переписувача, адаптуються до давньоруської культури, мовної практики.

На відміну від "Ізборника Святослава", який відображав реалії культурних та суспільно-політичних ситуацій, властивих тому ідеалу, де створювалися різні статті, носив нормативний характер, "Ізборник 1076 року" відобразив матеріальну і духовну культуру Київської держави, відбивши і той рівень філософської культури, яка не задовольнялася зовнішнім суто теологічним і релігійним підходом до буття, християнсько-космологічних настанов в осмисленні проблем зовнішньодержавної культури. Як зазначає С. Бондар, укладач "Ізборника 1076 року" вбачав своїм завданням не тільки освітити відповідні питання, а й прагнув привнести в свідомість сучасника ті ідеї, які, на його думку, сприяли б духовному розвитку читача, формували його морально-етичну та естетичну свідомість, свідченням чого є переважна цікавість твору до пізнавальних, етичних і особливо соціальних проблем, зумовлених тими соціально-історичними умовами, в яких жив упорядник збірника. Твір, імовірно, написаний з педагогічно-виховними цілями і був навчальним посібником для виховання князівських дітей.

Розуміння світу, походження людини, її сутності, відношення до світу і місця в світі в "Ізборнику 1076 року" грунтуються на типових для того часу біблійних уявленнях про творення світу Богом, протиставлення земного світу як світу зла божественному. Однак ці уявлення виступають тільки загальним фоном, на якому висвітлюються інші проблеми, де однією з перших ставиться проблема мудрості, знання, їх ролі в житті людини. І тут без перебільшення можна стверджувати, що "Ізборник 1076 року" постає як гімн книзі, знанню, отриманому завдяки прилученню до соціальної пам'яті і соціального досвіду, наслідуванню прикладів людей старшого покоління, які радилися з мудрими людьми і діяли з розумом. Водночас це й особиста гносеологічна позиція упорядника збірника як необхідності слідувати за мудрістю.

Правда, в статтях про мудрість, які використовує переписувач, мудрість розглядається як сутність, що веде своє походження від Бога. Слідувати мудрості — це означає жити і чинити доброчесно згідно із Св. Письмом, оскільки Божа премудрість діє через слово Бога. Звідси любов до писаного слова, книги як уособлення мудрості безвідносно до її конфесійності. Шлях до мудрості досить складний. Його треба починати з дитинства, робити все з душею, мужньо і самовіддано, тому що на цьому шляху людину чекає багато випробувань. Тільки слідування істині, здатність подолати лінощі, відмова від яких і приведе до мудрості, котрій віддавати потрібно все. Йдучи шляхом мудрості, людина отримує спокій і радощі, неперехідні абсолютні духовні цінності. На емпіричному рівні, рівні практичного досвіду, слідування мудрості допомагає розв'язувати й практичні питання.

Особливе місце в "Ізборнику 1076 року" займає обгрунтування образу Божої Премудрості — Софії. Для упорядника збірника "Софія" — це не тільки знання. Вона символізує також священну християнську державу, рівність в ній людей, життя і конфесійні відносини Київської держави з іншими країнами, умову непорушності самої держави, запоруки її щасливого майбутнього. Образ Премудрості збігається з образом Богородиці, хоча загалом в "Ізборнику 1076 року" вперше в історії вітчизняної філософської культури зроблену спробу скорелювати цей образ із соціокультурними процесами, показати цю субстанційовану категорію як абсолютне благо, яке постає гарантом і єдиною умовою благодаті — основної мети людського існування, істинного блага в сучасному і майбутньому, значимого в силу своєї функції і для Київської держави, і для всього людства.

Звернення Іоанна Грішного (саме так називає себе упорядник "Ізборника 1076 року") до соціальної проблематики було невипадковим. У XI ст. відбувається активне становлення феодальних відносин на Русі, де поряд з державними формуються церковні структури, йде процес класо-утворення. Все це не могло не знайти свого відображення в "Ізборнику 1076 року", хоча б у плані відповіді на запитання: як мають встановлюватись відносини індивідів з князівською і церковною владою; на яких принципах слід будувати відносини влади і церкви; як гармонізувати відносини між верхами і низами? В пошуках відповіді на ці запитання Іоанн Грішний звертається до тих самих біблійних та євангельських текстів. А тут ця відповідь була однозначна: шануйте князя і бійтеся Бога, тобто передбачено безумовну покору державній і церковній владі. Твердо переконаний в цьому був і сам Іоанн. Проте при всій апології церкви й держави йому властива твереза оцінка реальних фактів дійсності того часу. Він показує низький рівень богословської підготовки служителів церкви, вимагає від них бути чесними, милостивими, справно виконувати свої обов'язки, поваги до житій і вчень святих, розуміння Св. Письма, відмови від гордині.

Розкриваючи реальні суперечності між верхами і низами, підлеглими і пануючими, Іоанн розробляє свою концепцію суспільного примирення та всезагальної згоди, ідеї якої були висунуті Лукою Жидятою, спираючись на яку, на думку Іоанна, можна гармонізувати суспільні відносини.

Суть концепції суспільного примирення і всезагальної згоди Іоанна Грішного полягає в тому, що за умов існуючих суперечностей між різними станами відносини в державі слід будувати за принципом милостині. Він пропонує безумовне підкорення індивіда державній владі узгоджувати з обов'язковим для всіх пануючих станів милостивим ставленням до підданих. Щодо державної влади це означає певні послаблення в галузі внутрішньої політики, пожертвування на користь бідних, організацію притулків для них, проведення благодійних заходів, пом'якшення податків, обмеження самоуправства феодалів. У сфері особистих відносин принцип милостивості передбачав добродійне відношення між людьми, упорядкування абсолютно всіх сфер і рівнів соціальних відносин, гармонізацію їх на основі справедливості. Втілення справедливості Іоанн пов'язував з людинолюбством князя, надією на Бога, який вкладає людині прагнення до справедливості і захищає її від несправедливості і свавілля. З ідеєю справедливості в "Ізборнику 1076 року" пов'язується ідея рівності "по духу" всіх людей незалежно від соціального статусу і матеріального положення, хоча при цьому визнається необхідність соціальної нерівності, існування сюзеренів і підданих, звідки зроблено висновок про бажаність "добротворення".

Значне місце в "Ізборнику 1076 року" відведено питанню про багатство та відношенню до нього. За твердженням Іоанна, багатство дається людині Богом і саме по собі не є злом. Злом воно стає тоді, коли породжує почуття заздрості, жадібності, що приводить до хабарництва. Ось чому, отримавши багатство, людина зобов'язана використовувати його на благодійні цілі, прагнути до справедливості, оскільки це є основою і необхідною умовою спасіння людини.

Обґрунтовуючи свою концепцію, Іоанн Грішний звертається не тільки до текстів, а й до почуттів, називаючи речі своїми іменами. І знову-таки оцінювати його концепцію можна по-різному. І тут важко не погодитися з С. Бондарем, який зазначає, що коли підходити з позицій історизму, то стає очевидним: концепція Іоанна Грішного вироблялася не в інтересах князівської влади, не для піднесення авторитету православної церкви, не для того, щоб князі в своїй політиці спиралися на народні маси. Іоанн виходив з реалій тодішнього життя і генералізувати свою концепцію, піднести її до рангу панацеї від усіх соціальних дисгармоній його збудили притаманні йому гуманістичні риси: людинолюбство, совість, співчуття до знедолених, чуйність до тих, хто страждає від соціальної несправедливості [Там же. — С. 101).

В "Ізборнику 1076 року" порушується й ряд інших соціальних та морально-етичних проблем. Тут насамперед виділяється ідея дружби як форми міжособистісних відносин, заснованих на засадах спільності інтересів, взаємної приязні та спрямованості. Якщо ортодоксальна релігійна доктрина як головний регулятор відносин між людьми (з якими пов'язувалася сама сутність християнства) ставила любов, то Іоанн таким регулятором вважав дружбу. Людина може любити Бога, Бог міг любити людину, та це почуття любові не завжди взаємне, бо сама любов вертикально-ієрархічна і відносно Бога пов'язана з почуттям страху. Дружба завжди взаємна, грунтується на рівноправності партнерів, тому справжні стосунки між людьми можуть бути тільки на основі дружби. Фундаментом, на якому має зводитися будова духовного світу, Іоанн вважав правду і щирість. Обстоюючи рівноправність жінки в суспільстві, вимагав поваги до батьків, людей похилого віку, доброго ставлення до дітей, закликав до милосердя, милостивого ставлення до сиріт, вдів, слуг, всіх, хто потребує цього, засуджував користолюбство, зажерливість, хабарництво.

В "Ізборнику 1076 року" знайшло свій відбиток і питання про взаємоузгодженість, взаємну детермінацію природи, людини і Бога. При висвітленні цього питання Іоанн зазначав, що від Бога залежить благополуччя природи і людства, а від діяльності людей їх сьогоднішнє і майбутнє, вводячи принцип так званого "світоглядного бумерангу", згідно з яким добро породжує добро, зло — зло, людина, яка засуджує інших, буде засуджена сама, гріхи викликають хвороби, війни, інші нещастя, а праведність несе за собою благополуччя.

Формуючись на вітчизняному грунті, світоглядні та морально-етичні орієнтації "Ізборника 1076 року" сприяли зверненню філософської думки Русі до врахування історичних реалій життя тогочасного суспільства, свідченням чому є внутрішньополітична діяльність Володимира Мономаха, її теоретичне осмислення, до висвітлення чого звернемося після аналізу історіософських поглядів Нестора-літописця, його редакції "Повісті врем'яних літ".