Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - 2. РАННІЙ І ГРОМАДЯНСЬКИЙ ГУМАНІЗМ В ДУХОВНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ XVI ст.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського - Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій. У межах доступного фактичного матеріалу зупинимося на поглядах цих мислителів.

Павло Русин

Один з перших українських поетів-гуманістів, культурно-освітніх діячів, Павло Русин народився близько

1470 р. в м. Кросно (тепер Польща). Навчався в Грейфсвальдському університеті (Померанія), отримавши там ступінь бакалавра. У 1506—1516 рр. — професор Краківського університету, де викладав римську літературу, був керівником гуртка краківських гуманістів, що започаткував польську гуманістичну поезію. Спілкувався з видатними гуманістами того часу — Ф. Буонаккорсі, К. Цельтесом, Л. Корвіним, англійським гуманістом Л. Коксом — професором Краківського університету, був учителем ла-тиномовних слов'янських поетів Я. Вислицького та Я. Дантішека. Павло Русин займався видавничою діяльністю. У 1512 р. видав твори відомого хорватсько-угорського латиномовного поета Я. Панноня. Добре знав твори античних мислителів, істориків, видатних державних діячів та полководців, які були для гуманістів того часу зразком для наслідування. Особливо виділяв твори Вергілія, Овідія, Го-рація, Персія, які він коментував студентам Краківського університету, популяризуючи античну спадщину. П. Русин видав трагедії Сенеки, вибрані твори Овідія, залишивши після себе цінну і добре підібрану бібліотеку античних творів. Помер у 1517 р.

У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу На реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби. Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною, мати світлий розум, стверджувати всі права і чесноти, дбати про повагу громадян. В історії вбачав учительку життя та свободи людини, яка і є творцем історії, де історичний процес зумовлюється не Божим промислом, а постає діяльністю людей, які беруть безпосередню участь в історичних подіях.

Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.

Лукаш з Нового Міста

Український і польський гуманіст Лукаш з Нового Міста народився в містечку Нове Місто (біля м. Самбора). Дата народження невідома. Освіту отримав у Краківському університеті, по закінченні якого залишився в ньому викладачем. У 1517 р. він став бакалавром, а в

1521 р. — доцентом філософії, пізніше — магістром вільних мистецтв. Залишивши викладацьку роботу, виїхав з Кракова, займав різні громадські посади у Новому Місті. Підтримував зв'язки з краківськими академічними колами, виступав проти обскурантизму церковників того часу, стверджував, що людина є частиною природи, яка має право на власне життя і задоволення своїх земних потреб. Лукаш пропагував античні пам'ятки філософії, етики, зокрема праці Арістотеля "Про душу", "Про створення і знищення", "Економіку", працю Ціцерона "Сон Сціпіона" тощо. Розділяв принципи античної етики про необхідність гармонійного розвитку душі і тіла, вдосконалення самої людини. Однак доводиться констатувати, що філософська спадщина Лукаша з Нового Міста, як і Павла Русина, потребує більш ґрунтовного дослідження, що дасть змогу заповнити деякі "білі плями" історичного розвитку нашої вітчизняної духовної культури.