Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Симон Пекалід

Звертаючись до теми розвитку ренесансного гуманізму в Україні в XVI — першій половині XVII ст., слід підкреслити, що цей процес досить часто йшов поза конфесійними та мовними ознаками. Хотіли б ми цього чи ні, проте треба визнати той незаперечний факт, що не всі православні були прогресивними діячами, як і те, що не всі католики й уніати були реакціонерами, ворогами свого народу. Прийнявши з різних причин католицизм чи уніатство, значна частина українців не забувала "яких батьків, чиї сини" і, навіть залишаючись по інший бік барикад, часто виступала проти соціального, національного й релігійного гноблення в Україні, вболіваючи за свій народ, край, культуру, послуговуючи йому своїми творами, розвиваючи ідеї гуманізму. Чільне місце тут належить латино- і польськомовним письменникам, поетам, культурним діячам, які виступали з ідеями національної свідомості, патріотизму, громадянського служіння, справедливості, політичних свобод, що певною мірою впливало й на стан філософської думки в Україні. Серед них слід відзначити Симона Пекаліда, Шимона Шимоновича, Йосипа Верещинського, Адама Чагровського, Іван Домбровського, Севастьяна Кленовича, Юрія Немирича.

Симон Пекалід

Українсько-польський поет С. Пекалід (Симон Пенкальський) народився близько 1567 р. в родині міського радника в м. Олькуш (нині Польща). Освіту отримав у Краківському університеті, де став бакалавром мистецтва. В кінці XVI ст. прибув до Острогу, був придворним поетом та істориком князя Острозького. Брав участь у військових походах князя проти повсталого низового козацтва під проводом К. Косинського, а пізніше С. Наливайка, відобразивши ці події у своїй поемі "Острозька війна". Помер після 1601 р.

У постановці проблеми співвідношення Бога і світу, Бога і людини, духовного і тілесного С. Пекалід прагнув до обгрунтування гармонійної єдності земного і небесного, чуттєвого і надчуттєвого, наведення мостів між творцем і створеним, божественним, духовним і матеріальним, "гріховодним". Обстоював думку про суттєву причетність земного до небесного, людської природи до божественної, реабілітацію тілесної природи людини. Людину розглядав як гармонійну єдність душі і тіла, де душа неможлива без матерії.

Життєвий Ідеал С. Пекалід шукав не в самозаглибленні, внутрішній духовній самовдосконаленості, а в активній практичній діяльності, самодіяльності індивіда в реальній посейбічній дійсності. Виходячи з раціоналістичного і натуралістичного розуміння людини, наголошував на самоцінність людської особистості, а не на її родову належність. Так, прославляючи свого покровителя князя Острозького, він доводить, що слава Острозьких князів здобувалася кожним представником князівського роду ратними подвигами, просвітницькою діяльністю, видатними здібностями, мужністю, розсудливістю, особистою доблестю, а не їх знатним походженням.

Державу С. Пекалід розглядав як природну організацію людей, що складається з різних станів, кожний з яких посідає відповідне місце в соціально-політичній ієрархії. Символом державної єдності, запорукою спокою і зовнішньої безпеки держави він вважав короля. Що стосується влади, то її розглядав як вищу політичну цінність, оскільки в ній втілюється національна і державна єдність. Останнє вважав особливо значним для Речі Посполитої того часу, де почуття республіканських традицій і свобод, здобутих шляхтою, часто виливалось в її своєвільність, що призводило до реальної загрози ослаблення держави.

Історію С. Пекалід пов'язував з діяльністю видатних осіб, які мали служити конкретним цілям теперішнього. Звідси значний інтерес до історії, минулого як засобу пошуків матеріалу для обгрунтування своїх власних соціально-політичних поглядів. При зверненні до минулого С. Пекалід виявляв значну цікавість не тільки до античності, а й до історії Русі, минулого давньоруських держав. Посилаючись на стародавні пам'ятки, прославляв руських князів Кия, Рюрика, Олега, Святослава Володимировича, Ярослава Мудрого, згадував про об'єднання Литви і Русі, запрошення до влади у Литві руських вождів, з пошаною говорив про доблесть і мужність стародавніх правителів, зображуючи їх як приклад для наслідування. Іноді, видаючи бажане за дійсність, змальовував мир, злагоду, взаємопорозуміння між руським, польським і литовським народами, хоча це звучало в нього швидше в плані ідеалу. Із таких позицій він звертався до античної філософії, героїв Греції, Риму, античної міфології. Високо цінував знання, де ідеалом для нього виступала антична вченість, до якої він ставився з винятковою повагою і любов'ю. С. Пекалід, захищаючи античну вченість, здобутки античної культури, закликав до вивчення класичних мов, античної духовної спадщини, вивчення вільних наук, пов'язуючи їх відновлення з діяльністю Острозького культурно-освітнього центру, при описанні якого із захопленням говорив про стан викладання в ньому наук, особливо медицини та астрономії.