Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Кирило Лукаріс

З Острозьким центром, розвитком освіти в Україні тісно пов'язана діяльність К. Лукаріса. Він народився в 1572 р., освіту отримав у Венеції, ІІадуї. Навчаючись там в 1588—1593 рр., здобув ґрунтовні знання з давньогрецької, італійської та латинської мов, читаного за Арістотелем курсу діалектики, риторики, метафізики, етики, прослухав курс лекцій Г. Галілея. Прибувши до Острогу разом з Кіпріаном та Д. Дорофієвичем, розгорнув активну освітньо-викладацьку та перекладацьку діяльність. Після участі у Брестському православному соборі (1596), який осудив унію, виїхав з України, відвідав Віттенберг, Женеву, де слухав богословсько-філософські курси. В 1600 р. знову повернувся в Україну, виконуючи різні доручення Олександрійського патріарха Мелетія Пігаса. Пробувши в Острозі до 1602 р., виїхав до Олександрії, став після смерті Мелетія Олександрійським патріархом (1603), а в 1608 р. — Константинопольським патріархом. Перебуваючи на цих посадах, він велику увагу приділяв розвитку освіти в Україні, яку в цей час проводили братства. Помер у 1632 р.

К. Лукаріс, як викладач і церковно-культурний діяч, закликав українців до злагоди, взаємної поваги, уникнення розбрату, підкреслюючи, що тільки за умов єдності, далекоглядності, вміння поступитися в особистому заради поставленої мети вони можуть забезпечити перемогу в боротьбі українського народу за своє визволення. У формуванні духовної культури особливого значення надавав книгодрукуванню, розвитку освіти. Так, у листі до діячів Львівського братства К. Лукаріс указував на необхідність братчиків розвивати і рухати науку, займатися самоосвітою, залучати до себе як помічників і наставників тих, хто любить науку. Рекомендував добре оплачувати роботу вчителів, без чого не може бути і мови про високий рівень освіти, залучення до праці кращих фахівців. Без належної оплати та умов існування вчитель буде більше думати про те, як йому вижити, а не дбати про рівень викладання. Рекомендація слушна і для нашого часу. Мабуть, з цим у нас пов'язане те, що школи гонять "сіру сірятину", бо вчитель не тільки не має пристойних умов існування, а й належного статусу.

Никифор Парасхес

Вихованець Падуанського університету, Н. Парасхес розпочав тут свою діяльність як викладач і вчений, ставши в Падуї ректором наук "Еллинскихь и Грецкихь". Відійшовши від викладацької та наукової діяльності, спочатку у Венеції в грецькій церкві св. Марка, а потім у Молдові зайнявся проповідницькою, а також церковно-організаційною роботою. За свою належність до православного віросповідання був ув'язнений у Хотинську фортецю. Після звільнення повернувся до Константинополя, здобувши тут звання протосенгела, місцеблюстителя патріаршого престолу. За запрошенням К. Острозького був направлений Константинопольським патріархом до Острогу, де зайнявся викладацькою діяльністю, брав участь у Брестському соборі. Звинувачений в шпигунській діяльності на користь турецькому султанові, Н. Парасхес був кинутий до Магдебурзької фортеці (біля Данцігу), де й помер у 1596 р. Конкретних свідчень про курси Н. Парас-хеса до нас не дійшло, проте можна стверджувати, що вони мали антикатолицький та антиуніатський характер, були спрямовані на захист православ'я.

Іоанн Лятош

Доктор медицини і філософії Краківського університету Іоанн Лятош (Лятос Іван, Ян) народився близько 1539 р. в родині краківського міщанина. Освіту отримав у Краківській академії, в якій навчався з 1566 р., а потім у Падуанському університеті. Повернувшись до Кракова, крім медицини і філософії займався також математикою. З Краківського університету перейшов до Острозького центру, підготував календар 1602 р., в якому підкреслив своє негативне ставлення до реформи літочислення, що активно використовували католики та уніати в ідеологічних цілях.