Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - 3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ

Через рік після створення Київського братства та його школи була відкрита Києво-Печерська Лаврська друкарня, яка стала одним з важливих культурно-освітніх осередків не тільки України, а й усього східного слов'янства. З її діяльністю було започатковано новий етап у розвитку культури, самосвідомості, філософського мислення українського народу, пов'язаного з переходом від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. Як гімнастика розуму, схоластика, проникаючи в деталі розсудочних операцій, забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічних доведень, без яких неможливо було перейти до вищих етапів історико-філософського процесу, в тому числі й гуманізму, що стало одним з надбань західної культури. Спираючись на східну патристику, нижчий рівень філософсько-теоретичного узагальнення, православне духівництво багато в чому поступалося католицизму, основу якого становили раціонально-логічні обгрунтування та аргументації.

За умов зростання зовнішньої експансії, коли використовувалися не тільки соціально-політичні, економічні, а й культурно-духовні чинники, перед діячами української культури, які формували національно-визвольну ідеологію, одним з найважливіших завдань поставало саме завдання підвищення рівня духовної культури, теоретичного узагальнення тих процесів, які відбувалися в тодішньому суспільному житті. Члени вченого гуртка Лаврської друкарні — письменники, мислителі, перекладачі, культурні, громадські і церковні діячі — сприяли зняттю жорсткого розмежування світського і духовного, проникненню світського в духовне, де світська мудрість, наука, філософія поступово втрачали свої негативні риси, які їм приписувала попередня традиція, набували самостійності, спрямовуючись до синтезу греко-слов'янського типу культури та здобутків західної, латинської. Цей процес пов'язувався у них із зверненнями до української мови, яка все більше проникала в проповіді, повчання, сприяла українізації культури, підняттю національної самосвідомості народу.

Єлисей Плетенецький

Особливу роль в організації Києво-Печерської Лаврської друкарні, її вченого гуртка відіграв Є. Плетенецький — український культурний, громадський та церковний діяч. Син дяка Львівської Успенської церкви з Рогатина він народився в с. Плетеничі (тепер Перемишлянський район Львівської області) близько 1554 р. Як архімандрит Пінсько-Ліщинського монастиря (з 1595 р.) брав активну участь у Брестському православному соборі, який засудив унію. Ставши архімандритом Києво-Печерської Лаври, організував ряд шкіл, сприяючи організації школи Київського братства. Скориставшись допомогою козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним, добився передачі Лаврі її земельних володінь, відібраних у неї польським королем Сигізмундом III і відданих уніатам. На одержані від цих земель прибутки купив друкарню, заснував у Радомишлі паперову фабрику. Навколо друкарні Плетенецький згуртував провідних культурних та церковних діячів України того часу. До цього гуртка ввійшли З. Копистенський, П. Беринда, Л. Зизаній, Т. Земка, Г. Дорофієвич та ін.

Позбавлений конфесійної упередженості, Є. Плетенецький володів багатьма мовами, вважав за потрібне набувати світських знань. Чернечу діяльність розглядав як засіб ведення суспільно корисної праці, особливо культурно-освітньої, виступаючи з цих позицій проти І. Вишенського та Й. Княгиницького. Через реформаційну ідею "вченої усамітності" прагнув реалізувати свій план розвитку освіти і науки, поширення studia humanitatis як засобу відповідної реформації монастирів за типом західноєвропейських.