Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Михайло Павлик

Український публіцист, літературознавець, громадський діяч Остап Степанович Терлецький народився 5 лютого 1850 р. у с. Назірна (тепер Коломийський район Івано-Франківської області) в родині священика. Закінчив в 1872 р. філософський факультет Львівського університету та в 1883 р. юридичний факультет Віденського університету. Виступав у журналах "Світ", "Життя і Слово" як історик, критик, економіст. Разом з С. Подолинським організував у Відні видавництво соціалістичної літератури українською мовою. За революційну діяльність, пропаганду соціалістичних ідей притягувався до судової відповідальності.

У 1873—1876 рр. О. Терлецький читав у Відні для студентів доповіді та реферати з філософії, в яких пропагував діалектичну методологію К. Маркса для пояснення живої природи, біологічних процесів. Одним із перших в Галичині закликав до створення політичної організації робітничого класу, разом з М. Павликом та І. Франком був фундатором Русько-Української Радикальної партії, першої в Україні політичної партії європейського типу. Автор праць "Галицько-руський народ і галицько-руські народовці" (1874), "Лихва на Буковині" (1873), "Робітницька плата і робітницький рух в Австрії в послідніх часах" (1881), "Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872" (1894—1895), "Галицько-руське письменство (1848— 1865)" (1903). Помер 22 липня 1902 р.

У своїх поглядах на природу О. Терлецький виходив з матеріалістичного розуміння світу, визнання нествореності та незнищуваності матерії в її постійному русі і розвитку, що відбуваються за своїми власними закономірностями без втручання потойбічних сил. Звідси його орієнтація на наукове пізнання, методологічна вимога розглядати предмети і явища в їх всезагальному зв'язку і розвитку. Соціально-політичні погляди О. Терлецького тяжіли до соціалістичної орієнтації, де відчувається вплив марксизму. Єдине спасіння трудящих, особливо селян, від розорення та експлуатації він вбачав у перебудові суспільства на соціалістичних засадах. Досліджуючи природу і питання української літератури, обстоював принцип народності, закликав до укріплення зв'язку літератури з суспільним життям.

Михайло Павлик

Соціалістичної орієнтації в українському національному русі дотримувався письменник, публіцист, громадський діяч Михайло Іванович Павлик. Він народився 17 вересня 1853 р. у с. Монастирське (тепер у складі м. Косова Івано-Франківської області). Навчався у Львівському університеті, однак не закінчив його через постійну нужду і переслідування. М. Павлик брав участь у роботі робітничих гуртків Львова, співробітничав у польській газеті "Праця". Разом з І. Франком підтримував зв'язки з російською політичною еміграцією, зокрема з групою "Освобождение труда" та редакцією газети "Искра", допомагав М. Драгоманову та С. Подолинському видавати журнал "Громада". Один Із організаторів і засновників Русько-Української Радикальної партії, першої української партії європейського зразка з програмою, масовою організацією і реєстраційним членством (1890), української революційно-демократичної журналістики. Видавав журнали "Товариш", "Громадський друг", "Народ", збірники "Молот", "Дзвін", газету "Хлібороб". За політичну і революційну діяльність неодноразово відбував покарання в тюрмі. Основними працями М. Павлика є "Про русько-українські народні читальні", "Робітницьке свято Першого Мая", "Про "строїтелів" та "руїнників". Помер 26 січня 1915 р.

Світогляд М. Павлика мав матеріалістичну спрямованість. Саме цей тип світогляду він вважав єдино правильним, тобто світоглядом, що має позитивний вплив на науку та мистецтво. З матеріалістичних позицій критикував релігію, ідеалістичну філософію, зокрема філософію Ф. Ніцше. У публіцистичних статтях він виступав з критикою суспільного і політичного ладу Австро-Угорщини, угодництва значної частини української інтелігенції, обстоював ідеї етичного і наукового соціалізму на демократичній та морально-етичній базі, соборність українських земель, гідність людської особистості. М. Павлик засуджував грабіжницькі війни, захищав рівноправність жінок і чоловіків. Як літературний критик боровся за реалізм і народність української літератури.