Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Богдан Цимбалістий

Народився Б. Цимбалістий 8 серпня 1919 р. в с. Бовзі на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) в

досить освіченій для того часу сільській родині. Його батько мав неповну юридичну освіту, мати закінчила вчительську семінарію. Після навчання в народній школі в 1932 р. вступив до Станіславської гімназії з російською мовою викладання, яку цього року було реформовано в навчальний заклад нового типу: чотири роки навчання йшло за програмою гімназії, а два останні роки — вільно вибраного ліцею. Навчання здійснювалось на високому рівні, тому по закінченні гімназії і ліцею Цимбалістий отримав ґрунтовну освіту, що дало йому змогу в 1939 р. вступити на філософський факультет Львівського університету. Навчаючись у гімназії, став членом ОУН. В університеті продовжував вести підпільну роботу. Із приходом німецьких окупантів в Західну Україну виїхав до Берліна, де вступив на філософський факультет Берлінського університету, спеціалізуючись в галузі психології. Пізніше продовжував навчання по психології, педагогіці та соціології в Геттінгенському університеті.

У 1948 р. Б. Цимбалістий захистив докторську дисертацію. Згодом переїхав до Бельгії, де удосконалював свої знання з психології в Лувенському університеті. З 1951 по 1959 р. — директор української програми іспанського радіо в Мадриді. В 1959 р. переселився до США. Працював у психіатричному шпиталі Оранжбургу, був директором психологічного відділу в Інституті перевиховання молодих правопорушників в Джеймсбургу, викладав курс психології в Ратгерському університеті, вів приватну практику. В 1978 р. очолив управління Українського музею в Нью-Йорку. Вийшовши на пенсію, оселився з сім'єю в Озерянах біля Глен Спея (штат Нью-Йорк). Помер 16 серпня 1991 р.

Б. Цимбалістий є автором близько 200 праць, написаних українською, іспанською, англійською мовами в періодичних емігрантських виданнях. Друкувався як під своїм іменем, так і під псевдонімами Б. Стельмах, Б. Ярос, Я. Стельмахів, Б. Озерянин, Я. Іванів, Б. Яровенко та ін. Найбільш значними працями Б. Цимбалістого є "Проблема ідентичності: Україна чи Америка" (Чикаго, 1974), "Рух за патріярхат і українська спільність" (Нью-Йорк, 1978), "Тавро бездержавности" (Джерсі Сіті, 1982).

Основи світогляду Б. Цимбалістого були закладені сімейним вихованням, де релігійність і націоналізм тісно переплітались в патріотичних колах Західної України міжвоєнних років, до яких належали його батьки. Погляди на людину у нього виробилися завдяки психотерапевтичній практиці, де, критично ставлячись до вчень 3. Фрейда і І. Павлова, він спирався на психодинамічну теорію "Я", опрацьовану Г. Гартманом, Е. Еріксоном та інших, згідно з якою "Я" — це основа особистості, що містить у собі ряд функцій, завдання яких — бути посередником між інстинктами і зовнішнім світом, встановлювати свідоме ставлення людини до зовнішнього світу. Найважливішими з цих функцій є ставлення до дійсності, контроль і регулювання інстинктивних потягів, ставлення до об'єктів та синтетична функція.

Для Б. Цимбалістого основу життєвої філософії як певної системи вартості, яка керує вчинками людини, поступово та постійно їх вдосконалюючи, крім родинного впливу, склала філософія екзистенціалізму, зокрема французьких мислителів Ж.-П. Сартра та А. Камю як продовження ідей Ф. Ніцше, С. Керкегора, М. Хайдеггера, К. Ясперса. У цій філософії його приваблювало те, що замість якоїсь абстрактної ідеї разом з вірою в Бога поставлено людину, де факт екзистенції людини є первинним для розуміння суті її існування.

Перейнявши суть екзистенціалістської філософії, зокрема потребу заангажованості та можливості вироблення людиною своєї відповідальності, Б. Цимбалістий відхиляв Сартрове егоїстичне і ненормальне поняття свободи, звертаючись більше др Камю, згідно з вченням якого людина повинна шукати добро навколо себе, полегшувати страждання інших, давати свою любов, тобто стверджувати справедливість, щоб боротися проти будь-якої несправедливості, творити щастя, щоб протестувати проти будь-якого нещастя. Для нього було незаперечним, що тільки діюча людина визначає себе. Людина, яка не здатна діяти, не здатна ризикувати своїм життям за якусь ідею, є неповноцінною. Водночас він наголошував, що не просто діюча, а насамперед індивідуально відповідальна людина стає рушійною та вирішальною силою суспільного життя.

Учасник національного руху, Б. Цимбалістий багато уваги приділяв питанням українського життя, формування національної свідомості, збереження українцями своєї ідентичності, державного відродження України. Своїм завданням він вважав підняття рівня політичної культури серед українців, вироблення любові до культурних цінностей, толерантності до поглядів інших, відповідальності за естафету поколінь.

Перебуваючи осторонь від діяльності еміграційного істеблішменту, Б. Цимбалістий критично ставився до поглядів його лідерів, вважаючи за обов'язкову критику "провідних діячів". Критично ставився до концепції інтегрального націоналізму Д. Донцова, зазначаючи його не стільки позитивну, скільки деструктивну роль у формуванні політичних поглядів в Західній Україні та всередині української еміграції повоєнних років. У концепції Д. Донцова та його послідовників вбачав проповідь ірраціоналізму, волюнтаризму на противагу нібито безсильному розумові; культу примітивно зрозумілої та "нагої" сили як вирішального чинника в суспільно-політичному житті; свідомої аморальності в ім'я цілей, часто тільки групово-партійних; розпалення до білого емоцій, спрямованих на найближчі цілі; цілковитої байдужості до майбутнього, звідки випливало нерозуміння вартості та потреб господарської, культурної і наукової роботи.

Запоруку повного розвитку нації Б. Цимбалістий пов'язував з державним відродженням України, яке завжди відбувається через усвідомлення побутової особливості українського народу, витворення окремої культури в сенсі способу життя народу та її збереження. Досконально розумів він значення науки для українського народу, зазначаючи, що наука допомагає накопичити людині певні знання, навчає її узагальнювати факти, дає логічний та естетичний вираз, космополітичний погляд на життя.

У розвитку та збереженні українським народом своєї ідентичності Б. Цимбалістий значну увагу приділяв церкві, яка може стати одним з важливих інститутів, що допоможе зберегти національну ідентичність українців, розселених в діаспорі, боронити людину від зведення її до функції робота в тоталітарній державі. Всупереч запереченням деяких вчених він був переконаний в існуванні феномену національного характеру, зазначаючи, що такі чинники, як біологічні, геопсихічні, історичні, культурно-моральні та глибинно-психічні, не можуть не впливати на формування національного характеру. Особливу роль тут все-таки відіграють соціально-культурні чинники, оскільки саме умовно-психічні процеси і акти визначають поставу, норми і форми реальної людини будь-якої соціальної групи на зовнішні та внутрішні побудови.

Формування ряду компонентів характеру українців, особливо негативних, Б. Цимбалістий пов'язував з довголітнім поневоленням України Польщею та Росією. Серед них він виділяв відсутність демократизму, розуміючи під демократією "однозгідність", консенсус усіх членів суспільства щодо засадних вартостей; слабкий розвиток рис, притаманних та обов'язкових для державнорозвинутого суспільства: пошани до авторитету, почуття відповідальності, моральної відваги і справедливості, толерантності, "духу спільноти", жертовності тощо. Набуті одним поколінням, вони передавалися наступним поколінням через родинне життя. Через відсутність наведених ознак українські політичні середовища не мають взаємного розуміння, пошани та довіри до себе, не здатні діяти спільно, навіть ворожість до окупантів набирає форми ненависті та агресивності проти своїх.

За умов еміграції Б. Цимбалістий гостро відчував проблему ідентичності молодих людей, які виросли в українських сім'ях, були виховані в українському дусі, проте яким доводилося жити під домінуючим впливом культур їхнього поселення. В постановці та пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми він був переконаний у тому, що гармонійний розвиток молодої двокультурної людини неможливий без знання рідної мови своїх предків. Водночас вчений вбачав необхідність створення умов, середовища, організацій, інститутів, які б сприяли засвоєнню молодими людьми етнічної культури та культури ширшого суспільства, забезпечували розвиток многогранної індивідуальності з більш історично складною ідентичністю, з більш різноманітними талантами, ширшими горизонтами та зацікавленнями; формування толерантної людини з одвертим та гнучким розумом, здатну на об'єктивний погляд, яка може стати запорукою втримання національної окремішності та позитивної праці як на батьківщині, так і в еміграції.

Б. Цимбалістий вірив у можливість перебудови українського суспільства через повільну переміну всієї духовної атмосфери його культури, емотивного стану суспільства, традицій дому, ментальності. Добитися цього, на його думку, можна тоді, коли "буде серед нас більше осіб, які усвідомлюють собі психологічні та соціологічні наслідки довгого поневолення і свідомими зусиллями намагатимуться ліквідувати їх у особистій поведінці, в нашому громадському, церковному, політичному житті, тобто на кожному посту прямуватимуть до зцілення нашої спільності в'язами взаємного довір'я, толерантності до різниць між нами, лояльності до своїх авторитетів" (див.: Цимбалістий Б. Тавро бездержавности. — Джерсі Сіті, 1982. — С. 37).