Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Шлєпаков Микола Степанович

Народився в 1898 р. в с. Маклачисі Маловишерського району Новгородської обл. Учасник громадянської війни, політпрадівник дивізії М. О. Щорса, член РСДРП(б) з дореволюційним стажем. У 1930 р. М. Шлєпаков закінчив Інститут червоної професури, отримав звання професора й розпочав викладацьку роботу з філософії в харківських вузах — інституті комунального господарства, університеті. З 1945 р. працював у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де був деканом філософського факультету, засновником і першим завідуючим кафедрою історії філософії. Читав курс історії філософії, а в останні роки — спецкурси з критики сучасної буржуазної філософії та соціології. Помер у 1968 р. Послідовно дотримуючись ортодоксальних положень марксистської філософії в її радянській інтерпретації, М. Шлєпаков також знайомив студентів з новітніми надбаннями західноєвропейської філософії І соціології.

Копнін Павло Васильович

Народився 27 січня 1922 р. в с. Гжель Раменського району Московської обл, в сім'ї селянина. В 1939 р. теля закінчення середньої школи вступив на філософський факультет Московського інституту філософії, літератури та історії (знаменитий МІФЛІ). З 1941 до 1944 р. перебував в армії. Філософську освіту завершив в аспірантурі Московського міського педагогічного інституту (1947). Після захисту кандидатської дисертації "Боротьба матеріалізму та ідеалізму в розвитку вчення про сутність судження" був співробітником кафедри філософії Академії суспільних наук, завідуючим кафедрою філософії Томського університету. За період 1947—1953 рр. підготував і опублікував ряд праць з проблем логіки і теорії пізнання: "Формально-логическая и диалектическая подготовка вопроса", "О некоторых вопросах теории суждения", "О логических воззрениях Н. А. Васильева", "О классификации суждений", "Элементарные законы логики и их значение". В 1951 р. в співавторстві з проф. I. М. Осиповим П. В. Копнін підготував оригінальну працю "Основные вопросы теории диагноза". 1955 р. захистив докторську дисертацію "Формы мышления и их роль в познании", деякий час працював завідуючим кафедрою філософії АН СРСР, завідуючим сектором діалектичного матеріалізму Інституту філософії АН СРСР. 1958 р. переїхав до Києва, очолив кафедру філософії Київського політехнічного інституту, а потім — кафедру філософії Київського університету. У 1962—1968 рр. — директор Інституту філософії АН України. У 1968 р. переїхав до Москви, очолив Інститут філософії АН СРСР. Академік АН УРСР, член-кореспондент АН СРСР. Помер 27 червня 1971 р. в Москві, похований на Новодівичому кладовищі.

Київський період життя й діяльності П. В. Копніна був найпліднішим у його творчості Талановитий педагог, він знайшов тут прекрасну аудиторію для пропаганди й розвитку своїх ідей, створив свою світоглядно-гносеологічну школу, належністю до якої може гордитися кожний український філософ. Його лекції з теорії пізнання на філософському відділенні історико-філософського факультету в університеті приваблювали не тільки студентів-філософів, а й студентів інших факультетів. Читав образно, захоплював слухачів силою своєї логіки, аргументованості, а головне — неординарністю думки, новизною в трактуванні складних проблем гносеології. Саме на цих лекціях були апробовані "Діалектика як логіка", "Вступ в марксистсько-ленінську гносеологію" — праці, що принесли заслужену славу П. В. Копніну як оригінальному мислителю, для якого головним була наукова істина, а не кон'юнктурна ідеологічна підпорядкованість філософії. Саме творчий підхід П. Копніна до автентичного осмислення марксизму зумовив основну спрямованість київської школи філософів, орієнтованої на розкриття світоглядних, методологічних і гносеологічних аспектів розвитку наукового пізнання, проблем діалектичної логіки, розвиток діалектики як теорії пізнання діалектичного матеріалізму, з'ясування взаємозв'язку філософії з іншими науками, соціальної функції світогляду, обгрунтування творчої активності суб'єкта пізнання. Це коло наукових інтересів ученого спричинило безпосередній вихід у 70-х роках його учнів і послідовників на проблему людини, близьку до неомарксистських інтерпретацій західноєвропейської філософії. Праці П. В. Копніна неодноразово видавалися за рубежем. 1973—1974 рр. вони були оформлені в трьохтомному виданні "Диалектика как логика и теория познания" (М., 1973), "Диалектика, логика, наука" (М., 1973), "Гносеологические и логические основы науки" (М., 1974).