Філософія - Губерський Л.В. - Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831)

Німецький філософ, який створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему як завершення західноєвропейської класичної філософії цього напряму.

Цілісно система викладена в його "Енциклопедії філософських наук, а конкретніше в працях "Наука логіки", "Філософія природи" і "Філософія духу",

"Наука логіки" - нова наука, створена ГЛ.Ф. Гегелем. Ті предмет - мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії: водночас поняття й об'єктивні визначення світу.

Основний принцип "Науки логіки" - тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається з трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Ця послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей - буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Тому діалектична логіка збігається з теорією пізнання.

Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких - конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.

Наука логіки

Розділ перший. Вчення про буття

§ 84. Буття - це поняття тільки в собі; визначення цього поняття суть сущі визначення; у своїй відмінності вони суть інші один відносно одного, і їхнє подальше визначення (форма діалектичного) є переходом в інше. Це подальше визначення є одночасно виявленням зовні й, отже, розгортанням у собі сущого поняття й разом із тим зануренням буття в себе, його заглибленням у себе. Виявлення поняття у сфері буття становить щось двояке: воно настільки ж стає тотальністю буття як і знімає безпосередність буття, або форму буття як такого.

§ 85. Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, а й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як метафізичні визначення Бога; але найближче до цих визначень знаходиться лише перше, просте визначення деякої сфери, і потім третє, яке є поверненням із процесу розрізнення до простого відношення із собою. Адже дати метафізичне визначення Бога - означає виразити його природу в думках як таких; але логіка обіймає всі думки, допоки вони залишаються ще у формі думки. Другі ж визначення, які суть деяка сфера в її різноманітності, становлять, навпаки, дефініції кінцевого. Але якби ми вживали форму визначень, то це означало б, що уявленню підноситься деякий субстрат, тому що абсолют, який повинен бути вираженням Бога в значенні й формі думки, залишається стосовно свого предиката лише деякою наявною думкою, невизначеним для себе субстратом. Оскільки думка (а це єдине, що тут важливо) міститься лише в предикаті, то форма пропозиції, так само як і названий суб'єкт, становить щось зайве.

Додаток. Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і деяким зображенням абсолюту. Таким виявляється також буття, яке містить у собі три щаблі: якість, кількість і міру. Якість постає як тотожна з буттям визначеність, так що дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішньою до буття, байдужою до нього визначеністю. Наприклад, будинок залишається тим, чим він є, будучи при цьому більшим чи меншим, і червоне залишається червоним, чи воно світліше чи темніше. Третій щабель буття, міра, є єдністю перших двох, якісною кількістю. Всі речі мають свою міру, тобто кількісну визначеність, і для них байдуже, чи будуть вони більш-менш великі; але разом із тим ця байдужість має також свою межу, за порушення якої (подальшого збільшення або зменшення) речі перестають бути тим, чим вони були. Міра є відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї - до сутності.

А. ЯКІСТЬ

а. Буття

§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чистою думкою, і невизначеною простою безпосередністю, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.

<...>

§ 87. Це чисте буття є частою абстракцією й, отже, абсолютно негативним, яке, взяте також безпосередньо, є ніщо. <...>

§ 88. Так само й ніщо як безпосереднє, таке, що дорівнює собі, є, навпаки, тим самим, що й буття. Істину як буття, так і ніщо становить єдність їх обох, ця єдність є становлення.

<...>

Б. Наявне буття

§ 89. У становленні буття як тотожне з ніщо й ніщо як тотожне з буттям суть лише моменти, які зникають; завдяки своїй внутрішній суперечності становлення впадає (fallt) в єдність, у якій обидва моменти зняті. Результат становлення є, отже, наявним буттям.

Примітка. ...1) наявне буття є єдністю буття й ніщо, в якому зникла безпосередність цих визначень і, отже, у їхньому відношенні зникла їхня суперечність - єдність, у якій вони ще суть тільки моменти; 2) тому що результат є знятою суперечністю, він є у формі простої єдності з собою, тобто сам є певним буттям, але буттям, що містить заперечення або визначеність; він є становленням, покладеним у формі одного зі своїх моментів, у формі буття.

<...>

§ 90. (х) Наявним буттям є буття, що має визначеність, яка є безпосередньою, або сущою визначеністю, є якістю. Наявне буття, рефлексоване в цій своїй визначеності в себе, є наявно-сущим, чимось. Категорії, що розвиваються в наявному бутті, ми відзначаємо тільки сумарно.

Додаток. Якість є взагалі тотожною з буттям, безпосередньою визначеністю на відміну від розглянутої після неї кількості, яка, щоправда, також є визначеністю буття, але вже не безпосередньо тотожною з останнім, а байдужою до буття, зовнішньою до нього визначеністю. Щось є завдяки своїй якості тим, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є. Далі, якість є по суті лише категорією кінцевого, яка тому й знаходить своє справжнє місце лише в царстві природи, а не у світі духу.

<...>

§ 91... Якість як суща визначеність є реальність у протиставленні запереченню, яке міститься в ній, але відмінне від неї. Заперечення, будучи вже не абстрактним ніщо, а якимось наявним буттям і щось, є лише формою в останньому, воно є інобуттям. Оскільки це інобуття хоч і є власне визначенням якості, але все-таки найближчим чином відмінне від нього, тому якість є буття-для-іншого - широтою наявного буття, щось. Буття якості як таке на противагу цьому відношенню з іншим є у-собі-буття.

Додаток. Основа всякої визначеності є заперечення (omnis determinatto est negatio), як говорить Спіноза).

<...>

§ 92... ß) Буття, фіксоване як відмінне від визначеності, як у-собі-буття, було б лише порожньою абстракцією буття. У наявному бутті визначеність єдина з буттям, і разом з тим вона, покладена як заперечення, є границею, межею. Інобуття є тому не чимось байдужим наявному буттю, що перебуває поза ним, але його власним моментом. Щось завдяки своїй якості, по-перше, кінцеве й, по-друге, мінливе, так що кінечність й мінливість належать його буттю.

Додаток. Заперечення в наявному бутті ще безпосередньо тотожне буттю, і це заперечення є тим, що ми називаємо границею. Лише у своїй границі й завдяки їй щось є те, що воно є. Не можна, отже, розглядати границю як лише зовнішнє наявному буттю; вона, навпаки, пронизує все наявне буття.

<...>

с. Для-себе-буття

§ 96. а) Для-себе-буття як відношення з собою є безпосередністю, а як відношення негативного із собою воно є для-себе-суще, єдине, одне (das Eins) - те, що в собі не містить розходжень і, отже, виключає інше із себе.

Додаток. Для-себе-буття є завершена якість і містить у собі буття й наявне буття як свої ідеальні моменти. Як буття для-себе-буття є простим відношенням із собою, а як наявне буття воно визначене, але тепер ця визначеність уже не є більше кінцевою визначеністю, щось у його відмінності від іншого, але нескінченна визначеність, що містить у собі відмінність як зняте.

<.">

§ 98. у) ...Якісна визначеність, яка досягла в одному в собі й для себе визначеного буття, перейшла, таким чином, у визначеність як зняту, тобто в буття як кількість.

<...>

Додаток 2-й. Вказаного в попередньому параграфі переходу якості в кількість ми не зустрічаємо в нашій повсякденній свідомості. Остання вважає якість і кількість двома самостійними визначеннями й тому стверджує: речі визначені не тільки якісно, але також кількісно. ...Але кількість є не що інше, як знята якість, і це зняття має місце саме за допомогою розглянутої тут діалектики якості. Ми мали спочатку буття, і його істиною виявилося становлення; останнє утворило перехід до наявного буття, істина якого полягає в зміні. Але зміна виявила себе у своєму результаті не вільним від відношення з іншим і від переходу в інше для-себе-буття, і, нарешті, це для-себе-буття виявилося в обох сторонах свого процесу, у відштовхуванні й притягуванні, зняттям себе й, отже, зняттям якості взагалі в тотальності його моментів. Але ця знята якість не є ні абстрактним ніщо, ні настільки ж абстрактним і позбавленим визначень буттям, а є лише байдужим до визначеності буттям, і саме ця форма буття й виступає в нашій повсякденній свідомості як кількість. Ми, відповідно до цього, розглядаємо спочатку речі під кутом зору їхньої якості й вважаємо останню тотожною з буттям речі визначеністю. Коли ми після цього переходимо до розгляду кількості, остання негайно породжує в нас уявлення про байдужу зовнішню визначеність, так що річ, хоча її кількість і змінюється й вона стає більшою або меншою, все-таки залишається тим, чим вона є.

В. КІЛЬКІСТЬ

а. Чиста кількість

§ 99. Кількість (Quantität) є чистим буттям, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа. <...>

§ 100. Кількість, узята в її безпосередньому співвідношенні з собою, або, іншими словами, у визначенні притаманної притяжінням рівності з самою собою, е безперервною величиною, а взята в іншому визначенні одного, що в ній міститься, вона - дискретна величина. Але перша кількість також дискретна, тому що вона є лише безперервністю численного, а друга також неперервна, і її неперервність є одним як тотожність багатьох одних, як одиниця.

<...>

б. Визначена кількість

§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначеною кількістю (Quantum), обмеженою кількістю.

Додаток. Визначена кількість є наявним буттям кількості, а чиста кількість відповідає, навпаки, буттю, ступінь же - для-себе-буттю. Що ж до переходу від чистої кількості до визначеної кількості, то він має свою підставу в тому, що, в той час як у чистій кількості відмінність як відмінність між безперервністю й дискретністю е лише в собі, у визначеній кількості ця відмінність, навпаки, покладена, і покладена так, що відтепер кількість взагалі виступає як розрізнена або обмежена. Але тим самим визначена кількість розпадається разом із тим на невизначену безліч визначених величин. Кожна з цих визначених величин, як відмінна від інших, утворює єдність, так само, як і остання, розглянута для себе, є багато чим. Але так визначена кількість визначена як число.

§ 102. Визначена кількість набуває розвитку і повної визначеності у числі, яке подібно до свого елемента - одиниці (Eine) - містить у собі як свої якісні моменти безліч (Anzahl) з боку моменту дискретності і єдність (Einheit) - з боку моменту неперервності.

<...>

с.Ступінь

§ 103. Границя тотожна з цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивною величиною, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивною величиною, або ступенем.

Примітка. Відмінність безперервних і дискретних величин від екстенсивних й інтенсивних полягає в тому, що перші належать до кількості взагалі, а другі - до границі, або визначеності кількості як такої. Екстенсивні й інтенсивні величини також не є двома особливими видами, кожен з яких містить у собі визначеність, якої немає в іншому. Те, що є екстенсивною величиною, є настільки ж й інтенсивною величиною, і навпаки.

<...>

§ 106. Ця властивість визначеної кількості бути зовнішньою щодо себе у своїй визначеності становить її якість. У цій зовнішності вона є власне вона сама й співвідноситься із собою. У ній з'єднані зовнішність, тобто кількісне, і для-себе-буття - якісне. Визначена кількість, покладена в ній самій, є кількісним відношенням - визначеністю, яка є настільки ж безпосередньою визначеною кількістю, показником (der Exponent) відношення, наскільки й опосередкування, а саме відношення якої-небудь визначеної кількості з іншою визначеною кількістю. Ці дві визначені кількості утворюють дві сторони відношення. Але ці дві сторони відношення не мають безпосереднього значення, а зобов'язані ним лише цьому відношенню.

<...>

§ 106. Сторони відношення суть ще безпосередні визначені кількості, і якісне й кількісне визначення залишаються ще зовнішніми одне щодо одного. Але згідно з їхньою істиною, відповідно до якої саме кількісне у своїй зовнішності є відношенням із собою, або, іншими словами, оскільки кількість у собі поєднує для-себе буття й байдужість до визначеності, вона є мірою.

Додаток. Кількість, пройшовши в розглянутому діалектичному русі через свої моменти, виявилася поверненням до якості. Спочатку під поняттям кількості ми мали на увазі зняту якість, тобто не тотожну з буттям, а навпаки, байдужу, лише зовнішню визначеність. Це поняття (як ми помітили раніше) лежить в основі звичайної в математиці дефініції величини, відповідно до якої величина є тим, що може збільшуватися й зменшуватися. Якщо на перший погляд ця дефініція може створити враження, що величина є те, що взагалі мінливе (оскільки збільшувати й зменшувати означає взагалі лише інакше визначати величину), і, таким чином, вона не відрізнялася б від також мінливого по-своєму поняття наявного буття (другого щабля якості), тому зміст цієї дефініції має бути доповнений у тому розумінні, що в кількості ми маємо таке мінливе, котре, незважаючи на свою зміну, залишається тим самим. З'ясовується, таким чином, що поняття кількості містить у собі суперечність, і ця суперечність становить діалектику кількості. Результат цієї діалектики є не просто поверненням до якості (так, якби остання була істинною, а кількість, навпаки, неістинною), а єдність й істина їх обох, якісною кількістю, або мірою.

С. МІРА

§ 107. Міра є якісно визначеною кількістю насамперед як безпосереднє; вона є визначеною кількістю, з якою пов'язане деяке наявне буття або деяка якість.

Додаток. Міра як єдність якості й кількості є, отже, разом із тим завершеним буттям. Коли ми говоримо про буття, воно є спочатку як щось власне абстрактне й позбавлене визначень, але буття суттєво є те, що полягає у самовизначенні, і своєї завершеної визначеності буття набуває в мірі.

<...>