Філософія - Губерський Л.В. - 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології

Глава перша. Попередні методичні міркування

63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології

Якщо ми будемо дотримуватися норм, які нам приписують феноменологічні редукції, якщо ми точно відповідно до їх вимог виключимо всі трансценденції та звідси будемо брати переживання в їхній чистоті за їх власною сутністю, то перед нами відкриється, згідно з викладеним вище, поле ейдетичного пізнання. Після того, як ми подолаємо початкові труднощі, воно постане як нескінченне поле, що простягається на всі боки. А саме багатоманітність способів і форм переживання разом з усіма їх реальними та інтенціональними складовими сутностей невичерпна, а тому невичерпним є й розмаїття засадничих усередині них сутнісних взаємозв'язків та аподиктично необхідних істин. Отже, наше завдання полягає в тому, щоб обробляти це нескінченне поле притаманного свідомості апріорі... Однак з чого тут правильно розпочинати? Насправді початок тут є найскладнішим, і ситуація незвичайна... Тут усе зовсім не так, як з даними природної установки, особливо з об'єктами природи, які добре нам відомі з безперервного досвіду, з інтелектуальних вправ, що тривають ось уже тисячі років; коли ми спробуємо самостійно продовжувати та просувати їх пізнання, нам уже відомі різноманітні їх особливості, елементи, закони. При цьому все невідоме - горизонт відомого. Будь-яке методичне зусилля продовжує вже дане, удосконалення методу спирається на вже наявний метод; загалом ідеться про розвиток спеціальних методів, які вбудовуються у попередньо даний, усталений стиль виправданої вже наукової методики, і відшукуючи нове, керуються цим стилем.

Наскільки все по-іншому у феноменології! Мало того, що ще до кожного методу, який визначає суть справи, вона вже потребує методу - для того, щоб узагалі надати поле трансцендентально чистої свідомості тому погляду, який схоплює його; мало .того, що їй необхідно відвертати погляд від тих природних даних, які залишаються та немовби самі вплітаються у нові інтендовані дані, - ...не вистачає також і всього того, що так іде на користь у сфері природних предметів, а саме звичної близькості їх завдяки давно засвоєному баченню, дару отриманих за спадщиною теоретичних ходів думки та методів, які відповідають своєму предмету. ...Феноменологія має рахуватися з настроями скепсису. їй належить не просто розвинути свій метод, з предметів нового типу здобути нові та незвичні знання, але вона має досягнути повної ясності відносно смислу та значущості цього методу для того, щоб бути спроможною стійко витримати всі серйозні заперечення.

До цього додасться і дещо більш важливе, оскільки поєднане з принципами: за своєю сутністю феноменологія повинна претендувати на роль "першої" філософії, яка запропонує засоби для будь-якої критики розуму, яка ще має здійснитися, саме тому вона вимагає повної безумовності, і, щодо неї самої, - абсолютної ясності рефлективного споглядання. Сутність самої феноменології в тому, щоб реалізувати цілковиту ясність відносно її власної сутності, отже, і відносно принципів її методу...

65. Обернена співвіднесеність феноменології з нею самою

Далі, очевидна така перешкода: за феноменологічної установки ми спрямовуємо свій погляд на чисті переживання, для того, щоб дослідити їх, однак переживання самого цього дослідника, переживання самої цієї установки і самого спрямування погляду, якщо розглядати їх у феноменологічній чистоті, одночасно так чи інакше належать до сфери того, що тут досліджується.

Проте і тут немає жодних труднощів. Така сама ситуація у психології та в логічній ноетиці. Мислення психолога теж є дещо психологічне, мислення логіка - дещо логічне, тобто воно і само входить до обсягу логічних норм. Подібне обернене співвідношення науки із самою собою могло б викликати недовіру лише в тому випадку, якби від феноменологічних, психологічних та логічних висновків такого-то мислення такого-то мислителя залежало пізнання всього іншого у відповідних галузях дослідження, проте це абсурдне припущення.

...Якщо феноменологія передбачає бути в рамках лише безпосередньої інтуїції чисто "дескриптивною" наукою про сутності, то загальність її методу дана заздалегідь - як дещо само по собі очевидне. Справа феноменології у показовому вигляді надати видимості чистим подіям свідомості, довести їх до повної ясності, вправлятися в їх аналізі, в осягненні їх сутності в межах такої ясності, переслідувати доступні ясному баченню сутнісні взаємозв'язки, те, що було побачено, втілювати в адекватних понятійних вираженнях, смисл яких передається суто побаченим, тобто тим, що взагалі бачиться ясно. Наївне використання такого методу спочатку слугує лише тому, щоб ми змогли якось звикнути до нової сфери, потренуватися на її території щодо вміння дивитися, схоплювати та аналізувати і якось ознайомитися з даностями цієї сфери, - навпаки, наукова рефлексія сутності самого методу, сутності розіграних у ньому видів даностей, рефлексія сутності, можливостей та умов повної ясності та довершеного бачення, так само як цілком адекватного й чіткого понятійного вираження та т. ін., бере на себе функцію загального, логічно строгого обґрунтування методу. Якщо таку рефлексію здійснювати свідомо і послідовно, то вона набуває характеру та цінності наукового методу, який у даному конкретному випадку, застосовуючи чітко формульовані методичні норми, дозволяє собі критику - критику, яка обмежує та вдосконалює метод. Обернена співвіднесеність феноменології з нею самою виявляється тоді в тому, що все осмислене і чітко встановлене методичною рефлексією стосовно ясності бачення, вираження і т. ін. у свою чергу належить до володінь феноменології, у тому, що будь-який саморефлексивний аналіз виявляється також феноменологічним сутнісним аналізом, а отримані методологічні бачення також підпадають під вплив норм, які вони ж і формулюють...