Філософія - Губерський Л.В. - Розділ 10. Теорія пізнання

Іммануїл Кант (1724-1804)

Німецький філософ. Видатне місце І. Канта в історії світової філософської думки визначається насамперед тим, що він осмислив та узагальнив основні проблеми філософії взагалі й особливо Нового часу, подав їх у вигляді співвідношень: чуттєвість і мислення, розсудок і розум, річ у собі і явище, апріорне і апостеріорне, свобода і причинність, пізнаванність світу та її межі. Головна риса його вчення - проблемність і проблематичність.

Зокрема, І. Кант визначив категорії як розсудкові апріорні поняття, які об'єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Вони є гранично загальними "поняттями про предмет взагалі", І.Кант подав "таблицю категорій" дещо інакше, ніж Аристотель: у ній не міститься категорія сутності (бо сутність він вважає непізнаванною), простору і часу (вважав їх формами споглядання, а не поняттями ); вдосконалено рубрику категорії відношення, до якої входять субстанція і акциденція, причина і дія, взаємодія: введено категорію модальності (можливість

- неможливість, існування - неіснування; необхідність

- випадковість); до того ж на першому місці у нього стоять категорії кількості (єдність, множинність, цілокупність). Ці особливості кантівської таблиці пояснюються як властивостями його філософського вчення, так і розвитком математики і природознавства в Новий час.

Критика чистого розуму. Вступ

І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням

Немає жодного сумніву, що все наше знання починається з досвіду; адже чим би мала пробуджуватися до діяльності пізнавальна спроможність, як не предметами, що зачіпають наші чуття і почасти самі спричинюють уявлення, почасти урухомлюють нашу розсудкову діяльність, [спонукаючи] порівнювати їх, сполучати або розділяти, і так переробляти сирий матеріал чуттєвих вражень у знання предметів, зване досвідом? Отже, за часом жодне наше знання не передує досвіду, - кожне починається з ним.

Та хоча все наше знання починається з досвідом, це не означає, що воно все походить від досвіду. Цілком може бути, що навіть наше емпіричне знання складається з того, що ми сприймаємо через враження, і з того, що наша власна пізнавальна спроможність (лише спонукувана чуттєвими враженнями) вносить із себе самої, і цю додачу ми відрізняємо від того основного матеріалу тільки після того, як тривале вправляння привертає до неї нашу увагу і привчає нас виокремлювати її.

Отож постає питання, що вимагає принаймні ближчого дослідження і не може бути вирішене відразу, з першого погляду: чи існує таке незалежне від досвіду і навіть від усіх чуттєвих вражень знання? Такі знання називають апріорними, відрізняючи їх від емпіричних знань, що мають апостеріорні джерела - в досвіді.

Проте вираз a priori наразі ще не є досить окресленим, щоб адекватно позначити весь зміст поставленого питання. Адже нерідко про знання, отримані з емпіричних джерел, говорять, що ми здатні або причетні до них а priori, бо не отримуємо їх безпосередньо з досвіду, а виводимо із загального правила, яке ми, одначе, запозичили знову ж таки з досвіду. Так, про того, хто підкопав фундамент свого будинку, говорять: він міг a priori знати, що будинок упаде, себто йому не потрібно було очікувати досвіду, що будинок справді впаде. Однак цілком a priori знати про це він усе ж таки не міг. Адже про те, що тіла важкі, і тому падають, коли позбавити їх опори, він мав раніше довідатися з досвіду.

Тож надалі ми будемо розуміти під апріорними знаннями ті, що є цілковито незалежні від усякого, а не лише від того чи іншого досвіду. Протилежними їм є емпіричні знання, або ті, що можливі тільки a posteriori, себто через досвід. З-посеред апріорних знань чистими називаються ті, до яких не домішано геть нічого емпіричного. Так, наприклад, положення "кожна зміна має причину" - є судження апріорне, але не чисте, бо зміна - це таке поняття, що може бути отримане лише з досвіду.