Філософія - Губерський Л.В. - Пол Феєрабенд (1924-1996)

Пол Карл Фейєрабенд - американський філософ, представник постпозитивізму. Він розробив методологічний принцип, за яким учений має створювати, поширювати, "проліферувати" теорії, несумісні із загальновизнаними в науці.

Наука, за П. Феєрабендом, - це одна з багатьох соціокультурних практик, яка є ірраціональною в тому самому сенсі, що й такі ідеологічні практики, як магія, міфологія, релігія. Вчений обстоював вимогу, щоб демократичне суспільство визволило громадян від "диктату науки" та надало всім соціокультурним практикам рівні права.

Аналітичний покажчик

Наука є по суті анархістським підприємством: теоретичний анархізм гуманніший і прогресивніший, ніж його альтернативи, що спираються на закон і порядок.

1

Це доводиться й аналізом конкретних історичних подій, і абстрактним аналізом відношення між ідеєю та дією. Єдиним принципом, що не перешкоджає прогресу, є принцип припустимо все (anything goes)1.

2

Наприклад, ми можемо використовувати гіпотези, що суперечать добре підтвердженим теоріям або обґрунтованим експериментальним результатам. Можна розвивати науку, діючи контріндуктивно.

З

Умова сумісності (consistency), згідно з якою нові гіпотези логічно мають бути злагоджені з раніше визнаними теоріями, безрозсудно, оскільки воно зберігає давнішу, а не кращу теорію. Гіпотези, що суперечать підтвердженим теоріям, постачають нам свідоцтва, які не можуть бути одержані ніяким іншим способом. Проліферація теорій благотворна для науки, тоді як їх одноманітність ослабляє її критичну силу. Крім того, одноманітність піддає небезпеці вільний розвиток індивіда.

4

Не існує ідеї, на скільки б застаріла й абсурдна вона не була, яка не здатна поліпшити наше пізнання. Вся історія мислення конденсується в науці й використовується для поліпшення кожної окремої теорії. Не можна відкидати навіть політичного впливу, бо воно може бути використано для того, щоб подолати шовінізм науки, яка прагне зберегти status quo.

5

Жодна теорія ніколи не узгоджується з усіма відомими у своїй сфері фактами, проте не завжди слід засуджувати її за це. Факти формуються колишньою ідеологією, і зіткнення теорії з фактами може бути показником прогресу і першою спробою знайти принципи, наочності, що неявно містяться у звичних поняттях.

6

Як приклад такої спроби я розглядаю аргумент башти, використаний арістотеліками для спростування руху Землі. Цей аргумент включає природні інтерпретації - ідеї, настільки тісно пов'язані з наочностями, що потрібне спеціальне зусилля для того, щоб усвідомити їх існування і визначити їх зміст. Галілей виокремлює природні інтерпретації, несумісні з навчанням Коперника, і замінює їх іншими інтерпретаціями.

7

Нові природні інтерпретації утворюють нову і високоабстрактну мову спостереження. Вони вводяться і маскуються так, що помітити цю зміну вельми важко (метод анамнесісу). Ці інтерпретації включають ідею відносності будь-якого руху і закон кругової інерції.

8

Первинні труднощі, викликані цією зміною, дозволяються за допомогою гіпотез ad hoc, які одночасно виконують і деяку позитивну функцію: дають новим теоріям необхідний перепочинок і вказують напрям подальших досліджень.

9

Разом із природними інтерпретаціями Галілей замінює також сприйняття, які, мабуть, загрожували вченню Коперника. Він згоден, що такі сприйняття існують, хвалить Коперника за зневажання ними і прагне усунути їх, вдаючись до допомоги телескопа. Проте він не дає теоретичного обґрунтування своїй упевненості в тому, що саме телескоп дає істинну картину неба.

10

Первинні досліди з телескопом також не давали такого обґрунтовування: спостереження неба за допомогою телескопа були темними, невизначеними і суперечили тому, що кожний міг бачити на власні очі. А єдина теорія, яка могла допомогти відокремити телескопічні ілюзії від справжніх явищ, була спростована простою перевіркою.

11

У той самий час існували деякі телескопічні явища, які були явно коперниканськими і які Галілей ввів як незалежне свідоцтво на користь навчання Коперника. Проте ситуація була швидше така, що одна спростована концепція - коперниканство - використовувала явища, породжувані іншою спростованою концепцією - ідеєю про те, що телескопічні явища дають істинне зображення неба. Галілей переміг завдяки своєму стилю і блискучій техніці переконання, завдяки тому, що писав італійською, а не латиною, а також завдяки тому, що звертався до людей, котрі палко протестували проти старих ідей і пов'язаних з ними канонів навчання.

12

Такі "ірраціональні" методи захисту необхідні внаслідок "нерівномірного розвитку" (К. Маркс, В.І. Ленін) різних частин науки. Коперниканство й інші істотні елементи нової науки вижили тільки тому, що за їх виникнення розум мовчав.

13

Метод Галілея застосовний також і в інших сферах. Його можна використовувати, наприклад, для усунення існуючих аргументів проти матеріалізму і для вирішення філософської проблеми співвідношення психічного - тілесного (проте відповідні наукові проблеми залишаються невирішеними).

14

Одержані результати змушують відмовитися від поділу контексту відкриття і контексту виправдання й усунути пов'язану з цим відмінність між термінами нагляду і теоретичними термінами. В науковій практиці ці відмінності не відіграють жодної ролі, а спроба закріпити їх мала б згубні наслідки.

15

І нарешті, гл. 6-13 показують, що попперівський варіант плюралізму Мілля не узгоджується з науковою практикою і руйнує відому нам науку. Але якщо наука існує, розум не може бути універсальним і безрозсудність виключити неможливо. Ця характерна межа науки і вимагає анархістської епістемології. Усвідомлення того, що наука не священна і що суперечка між наукою і міфом не принесла перемоги жодній зі сторін тільки посилює позиції анархізму.

16

Навіть дотепна спроба Лакатоса побудувати методологію, яка а) не нападає на існуючий стан речей і все-таки б) накладає обмеження на нашу пізнавальну діяльність, не ослабляє цього висновку. Філософія Лакатоса видається ліберальною тільки тому, що є замаскованим анархізмом. А її стандарти, витягнуті з сучасної науки, не можна вважати нейтральними в суперечці між сучасною і арістотелевою наукою, а також міфом, магією, релігією тощо.

17

Крім того, ці стандарти, що включають порівняння змісту, застосовні не завжди. Класи змісту деяких теорій незрівнянні в тому значенні, що між ними не можна встановити жодного зі звичних логічних відносин (включення, виключення, перетину). Такий стан справ при порівнянні міфів з наукою та в найрозвиненіших, найзагальніших і, отже, найбільш міфічних частинах самої науки.

18

Отже, наука набагато ближча до міфу, ніж готова допустити філософія науки. Це одна з багатьох форм мислення, розроблених людьми, і не обов'язково найкраща. Вона засліплює тільки тих, хто вже ухвалив рішення на користь певної ідеології або "взагалі не замислюється про переваги й обмеження науки. Оскільки ухвалення або неприйняття тієї або іншої ідеології слід надавати самому індивіду, остільки звідси випливає, що відокремлення держави від церкви має бути доповнено відокремленням держави від науки - цього найсучаснішого, найагресивнішого і найбільш догматичного релігійного інституту. Таке відокремлення - наш єдиний шанс досягти того гуманізму, на який ми здатні, але якого ніколи не досягали.