Філософія - Губерський Л.В. - До критики політичної економії

Карл Маркс (1818-1883)

Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. К. Маркс розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності та боротьбі класів як носіїв цих відносин.

До критики політичної економії

Передмова

Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство" взаємний зв'язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить переді мною у формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з'ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.

Загальний вступ, який я був накидав, я опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке перехоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.

Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд з філософією та історією. У 1842-1843 рр. мені як редакторові "Rheinische Zeitung" довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. Обговорення в рейнському ландтагу питань про розкрадання лісу і дроблення земельної власності, офіціальна полеміка, в яку пав фон Шапер, тодішній обер-президент Рейнської провінції, вступив з "Rheinische Zeitung" відносно становища мозельських селян, нарешті, дебати про свободу торгівлі і протекційні мита дали перші поштовхи моїм заняттям економічними питаннями. З другого боку, в цей час, коли добре бажання "йти вперед" набагато переважало знання предмета, в "Rheinische Zeitung" почувся відгомін французького соціалізму і комунізму зі слабим філософським забарвленням. Я висловився проти цього дилетантства, але разом з тим у полеміці з аугсбурзькою "Allgemeine Zeitung" відверто признався, що мої тодішні знання не дозволяли мені зважитись на якесь судження про самий зміст французьких напрямів. З тим більшою охотою я скористався ілюзією керівників "Rheinische Zeitung", які сподівались більш поміркованою позицією добитися скасування винесеного їй смертного вироку, щоб піти з громадської арени в учбову кімнату.

Перша праця, яку я розпочав для розв'язання сумнівів, що опанували мене, був критичний розбір гегелівської філософії права; вступ до цієї праці з'явився в 1844 р. у видаваному в Парижі "Deutsch-Franzosische Jahrbücher". Мої дослідження привели мене до того результату, і що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути пояснені ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає "громадянським суспільством", і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії. Розпочате мною в Парижі вивчення цієї останньої я продовжував у Брюсселі, куди я переселився внаслідок наказу пана Гізо про моє вислання з Парижа. Загальний результат, до якого я прийшов і який став потім провідною ниткою в моїх дальших дослідженнях, може бути коротко сформульований так. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість.

На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або - що є тільки юридичним виразом останніх - з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше - від ідеологічних форм, у яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв'язання. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що саме вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки, цю свідомість треба пояснити із суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дала досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства. Через це людство ставить собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв'язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв'язання вже є наявними або принаймні перебувають у процесі становлення. У загальних рясах азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна означити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. (Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в розумінні індивідуального антагонізму, а в розумінні антагонізму, який виростає із суспільних умов життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для розв'язання цього антагонізму. Через це буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства.)

Фрідріх Енгельс, з яким я з часу появи його геніальних начерків до критики економічних категорій (у "Deutsch-Franzosische Jahrbücher") підтримував постійний листовний обмін думками, прийшов іншим шляхом до того самого результату, що і я (пор. його "Становище робітничого класу в Англії"); і коли весною 1845 р. він також оселився в Брюсселі, ми вирішили спільно розробити наші погляди на протилежність ідеологічним поглядам німецької філософії, по суті звести рахунки з нашою колишньою філософською совістю. Цей намір був здійснений у формі критики після гегелівської філософії. Рукопис - два товсті томи у восьму частину аркуша - давно вже прибув на місце видання у Вестфалію, коли нас повідомили, що нові обставини роблять його надрукування неможливим. Ми з тим більшою охотою полишили рукопис гризущій критиці мишей, що наша головна мета - з'ясування справи самим собі - була досягнута. З окремих праць, у яких ми в той час з того чи іншого боку виклали наші погляди публіці, я згадаю тільки написаний разом Енгельсом і мною "Маніфест Комуністичної партії" і опубліковану мною "Промову про свободу торгівлі". Вирішальні пункти наших поглядів були вперше науково викладені, хоч тільки в полемічній формі, в моїй праці "Злиденність філософії", випущеній у 1847 р. і спрямованій проти Прудона. Лютнева революція і, у зв'язку з нею, насильне вислання мене з Бельгії припинили друкування написаного німецькою мовою твору про "Найману працю", в якому я зібрав лекції, читані мною в Німецькому робітничому товаристві в Брюсселі.

Видання "Neue Rheinische Zeitung" у 1848 і 1849 рр. і дальші події перервали мої економічні заняття, які я зміг відновити тільки в 1850 р. у Лондоні. Величезний матеріал з історії політичної економії, зібраний у Британському музеї, та обставина, що Лондон являє собою зручний спостережний пункт для вивчення буржуазного суспільства, нарешті, нова стадія розвитку, в яку останнє, здавалося, вступило з відкриттям каліфорнійського і австралійського золота, - все це спонукало мене взятися за вивчення предмета з початку і критично переробити новий матеріал. Ці заняття приводили, почасти самі собою, до питань, які на перший погляд зовсім не стосувалися предмета, але на яких я повинен був спинятися більш-менш тривалий час. Але особливо скорочувався час, що був у моєму розпорядженні, через настійну потребу працювати заради хліба насущного. Моє тепер вже восьмирічне співробітництво в "New York Daily Tribüne", першій англо-американській газеті (власне газетні кореспонденції я пишу тільки як виняток), робило необхідними надзвичайно часті перерви в моїх наукових заняттях. Проте статті про видатні економічні події в Англії і на континенті становили настільки значну частину моєї роботи для газети, що я змушений був познайомитися з практичними деталями, які лежать за межами власне науки політичної економії.

Ці замітки про хід моїх занять у галузі політичної економії повинні тільки показати, що мої погляди, хоч би як про них судили і хоч би як мало вони узгоджувались з егоїстичними передсудами пануючих класів, становлять результат сумлінних і довголітніх досліджень. А при вході в науку, як і при вході в пекло, мусить бути виставлена вимога:

"Qui si convien lasciare ogni sospetto;

Ogni vilta convien ehe qui sia morta".