Оскільки вертикальна мобільність наявна тією або іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки між рівнями повинні існувати деякі "мембрани", "отвори", "сходи", "ліфти" або "шляхи", по яких індивідам дозволяється переміщуватися вгору або донизу з одного рівня на інший, то правомірно і нам було б розглянути питання про те, які ж у дійсності ці канали соціальної циркуляції.
Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути.
І серед них є канали, що становлять для нас особливий інтерес. З їхньої кількості, що існує як у різних, так і в одному і тому самому суспільстві, але в різні періоди його розвитку завжди є декілька каналів, найбільш характерних для цього суспільства. Найважливішими з низки цих соціальних інститутів є: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації...
Механізми соціального тестування, добору і поділу індивідів усередині різних соціальних страт
1. Визначення
У будь-якому суспільстві є досить багато людей, які прагнуть просування у верхні верстви. Але оскільки лише деяким вдається зробити це і оскільки за нормальних умов соціальна циркуляція не має неупорядкованого характеру, то ймовірно припустити, що в будь-якому суспільстві є особливий механізм, що контролює процес вертикальної циркуляції. Цей контроль полягає, по-перше, у тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій; по-друге, у селекції індивідів для визначених соціальних позицій; по-третє, у відповідному поділі членів суспільства за різними соціальними прошарками, у їхньому просуванні або деградації. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної стратифікації, а й своєрідне "сито", яке просіває індивідів і визначає їм те або інше місце в суспільстві. Основна мета цього контролю - розподілити індивідів відповідно до їхніх талантів і можливостей успішного виконання своїх соціальних функцій. Якщо вони неправильно розподілені, то вони погано виконують свою соціальну роль, а в результаті страждає все суспільство: воно дезинтегрується. Навряд чи існувало й існує таке суспільство, в якому розподіл індивідів зроблений цілком відповідно до правила - "кожний зобов'язаний знаходитися на тому місці, яке відповідає його здібностям". Однак тривала еволюція багатьох суспільств не означає, що їхній механізм соціального тестування, селекції й розподілу в цілому був адекватним і виконував свою функцію більш або менш задовільно. Проблеми, які потрібно тепер обговорити, мабуть, такі: 1) що становить цей механізм селекції і розподілу індивідів? 2) як і на якій основі він перевіряє, відбирає і розподіляє їх?
На перше питання можна відповісти просто: у будь-якому суспільстві цей механізм складається з усіх наявних соціальних інститутів і організацій, які виконують ці функції.
Як правило, це ті інститути, котрі функціонують як канали вертикальної циркуляції, а саме: сім'я, армія, церква, школи, політичні, професійні організації. Вони становлять не тільки канали соціальної циркуляції, але водночас і "сито", яке тестує і просіває, відбирає і розподіляє своїх індивідів за різними соціальними стратами і позиціями.
Деякі з них, такі як сім'я і школа, становлять механізми, що перевіряють головним чином загальні властивості індивідів, необхідні для успішного виконання великої кількості функцій (рівень інтелекту, здоров'я і характер). Інші інститути, подібно до професійних організацій, є механізмами, які тестують специфічні якості індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у тій або іншій професії (наприклад, голос для співака, ораторський талант для політика, фізична сила для важкоатлета і т. ін.). Звернемося тепер до того, як ці інститути виконують задані функції і які типи тестування, селекції і розподілу існують у різних суспільствах? Такий аналіз дасть нам можливість глибше проникнути у велику кількість інститутів і покаже нам, що якими б абсурдними вони не здавалися на перший погляд насправді багато які з них абсолютно природні за наявних соціальних умов...
...Будь-яка людина, котра розпочинає перебудову суспільства, повинна звернути особливу увагу на проблему правильної реорганізації цих інститутів, і перш за все з погляду їх тестувальних, селекційних і розподільних функцій, а вже потім - як утворювальних механізмів. Якщо вони дефективні під цим кутом зору, то жодні соціальні поліпшення не принесуть тривалої і глибокої зміни. У кінцевому результаті історію творять люди. Люди, які займають становища, яким вони не відповідають, можуть "успішно" зруйнувати суспільство, але не можуть створити нічого цінного, і навпаки.
Здається, сказаного досить для опису загальної концепції соціального простору та його параметрів. Перейдемо тепер до детальнішого опису об'єктів, що досліджуються.
Виокремивши типи вертикальної мобільності і соціальної стратифікації, звернемося до аналізу різних суспільств і часових етапів їхнього розвитку з погляду вертикальної мобільності й проникності їхніх рівнів...
4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
Одна з найяскравіших характеристик так званих демократичних суспільств - велика інтенсивність вертикальної мобільності порівняно з недемократичними суспільствами. У демократичних структурах соціальний стан індивіда, принаймні теоретично, не визначається походженням; усі вони відкриті кожному, хто хоче зайняти їх; у них немає юридичних і релігійних перешкод до підйому чи спуску соціальними сходами. А це все лише сприяє "більшій вертикальній мобільності" ("капілярності" - за висловом Дюмона) в таких суспільствах. Велика соціальна мобільність, імовірно, одна з причин віри в те, що соціальний будинок демократичних суспільств є не менш стратифікованим, ніж будинок автократичних суспільств. Раніше ми бачили, що ця думка не підтверджується фактами. Така віра - суть свого роду потьмарення розуму, що трапилося з людьми з багатьох причин, у тому числі від того, що соціальний шар у демократичних групах більш відкритий, у ньому більше отворів і "ліфтів" для спуску й підйому. Природно, все це справляє враження відсутності шарів, хоча вони, звичайно, існують.
Виділяючи значну мобільність демократичних суспільств, варто зробити застереження, що не завжди і не у всіх "демократичних" суспільствах вертикальна мобільність більша, ніж у "автократичних". У деяких недемократичних суспільствах мобільність була більшою, ніж у демократичних. Це не завжди помітно, тому що "канали" і методи підйому й спуску в таких суспільствах не настільки явні, як, скажімо, "вибори" в демократичних суспільствах, та ще й істотно від них відрізняються. Тоді як "вибори" суть помітні показники мобільності, інші виходи й канали часто упускаються з виду. Тому створюється часом помилкове враження стійкого й нерухомого характеру всіх "невиборних" суспільств. Надалі буде показано, що цей імідж, далекий від реальності.
Бунт мас
І. Навала мас
IV. Зріст життя
V. Свідчення статистики
VI. Приступаємо до аналізу маси
VII. Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
XIII. Найбільша небезпека - держава
Герберт Маркузе (1898-1979)