Філософія - Данильян О.Г. - 4. Філософія Нового часу

Термін "Новий час" є таким же умовним, як і термін "Відродження". Вживаючи його, ми матимемо на увазі час зародження і утвердження нового суспільного устрою - буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності й засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Унаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. На цій основі формуються у філософії XVII ст. два протилежні напрями: емпіризм та раціоналізм.

Прихильники емпіризму (від грец. emperia-досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід (дані органів відчуття людини), справедливо твердили, що процес пізнання починається з відчуттів. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенсуалізм (від лат. sensus - почуття). Прихильники сенсуалізму прагнули вивести весь зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів відчуття. Прихильники раціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення, твердили, що чуттєвий досвід не може забезпечити достовірність і загальне знання. Позиція раціоналізму, як і позиція емпіризму (сенсуалізму), була однобічною, абсолютизувала одну з пізнавальних властивостей людини, що врешті-решт сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення.

Емпірико-сенсуалістична філософія

Першим філософом Нового часу, засновником емпіризму вважають Френсіса Бекона (1561-1626). Основним його твором є "Новий Органон". Тоді органоном називали збірку трактатів з логіки Аристотеля. Поняття "органон" (знаряддя, інструмент) приблизно рівнозначне поняттю "метод". Тому, називаючи свій твір "Новий Органон", Френсіс Бекон протиставляє свій метод методу Аристотеля, розробляє індуктивний метод пізнання, обґрунтовує основні принципи емпіризму. Головним завданням філософії Френсіс Бекон вважав формування методу науки - пізнання природи і оволодіння нею силами всіх наук - підвищення влади людини над природою, тобто наука мала стати не самоціллю, а засобом. У відомому афоризмі "Знання - це сила" саме і підкреслюється практична спрямованість науки. Але для того щоб оволодіти природою і поставити її на службу людини, необхідно принципово оновити наукові методи дослідження. Бекон розрізняє два види дослідів: плодоносні та світлоносні. Плодоносними він називає досліди, мета яких - давати безпосередню користь людині, світлоносними називає ті, метою яких є пізнання законів, явищ і властивостей речей. Але ці знання повинні ґрунтуватися на фактах і від них іти до широких узагальнень. Такий метод має назву індуктивного.

Індукція (від лат. inductio - наведення)-форма умовиводу, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення. Френсіс Бекон вважав, що метод індукції може дати достовірне знання тільки тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових суджень ("ідолів", "привидів"). Таких ідолів Бекон поділяє на чотири групи: "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли площі", "ідоли театру". "Ідоли роду" - це перешкоди, зумовлені спільною для всіх людей природою, недосконалістю самого людського розуму; "ідоли печери" - спотворення, джерелом яких є індивідуальні особливості розуму індивідів; "ідоли площі"-перешкоди, що виникають унаслідок спілкування між людьми; "ідоли театру" - перешкоди, породжені сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, хибні думки. Людині звільнитися від таких ідолів-помилок дуже важко, повинна допомогти філософія. Творчість Френсіса Бекона мала значний вплив на розвиток філософії та науки. Однак Френсіс Бекон робив надто великий акцент на емпіричних методах дослідження, недооцінюючи роль раціонального моменту в пізнанні людини та навколишнього світу.

Послідовником Бекона став Томас Гэббе (1588-1679), основні ідеї якого викладені у працях "Левіафан" (1651), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658). Йдучи за емпіричною традицією, закладеною Френсісом Беконом, Томас Гоббс вважав істинним джерелом пізнання почуття. Але, на відміну від Бекона, на передній план Томас Гоббс висував проблеми наукового розуміння суспільства, держави, права, релігійної віротерпимості. Саме ці питання привертали найбільшу увагу в епоху буржуазної революції в Англії, сучасником якої був філософ. Вчення Томаса Гоббса про державу та право стало широко відомим. Вчення базується на розрізненні двох становищ людського суспільства - природного і громадянського. Природне становище - вихідне, тут кожний має право на все, що може захопити, тобто право збігається з силою. Тому природне становище - це стан "війни усіх проти всіх".

Томас Гоббс не шкодував фарб для зображення хижості людей у їх природному вигляді, виражав цю похмуру картину відомим давньоримським прислів'ям "Людина людині - вовк". Таке становище, за Томасом Гоббсом, погрожує людині самознищенням. Звідси висновок про необхідність для всіх людей змінити природне становище на становище громадянське, державне. Люди змушені укласти суспільну угоду для забезпечення загального миру та безпеки, на основі яких і виникає держава. Хоча з положенням Томаса Гоббса про первинну агресивність людини навряд чи можна погодитись, його ідеї про природне, а не надприродне походження держави стали безумовним кроком уперед на шляху дослідження проблеми.

Поглибити і дедалі конкретизувати емпіричну методологію спробував видатний філософ-матеріаліст XVII ст. Джон Локк (1632-1704). Проблемі методу пізнання і комплексу питань гносеології присвячений основний філософський твір Локка "Дослід про людське розуміння". Трактат починається критикою вчення про вроджені ідеї. Локк доводить, що вроджених ідей немає ані в теоретичному мисленні, ані в моральних переконаннях, все людське знання походить з досвіду - зовнішнього (відчуттів) та внутрішнього (рефлексії). Ідеї відчуттів - основа наших знань про світ. Локк розподіляє їх на два класи: на ідеї первинних та вторинних якостей. Ідеї первинних якостей (густина, протяжність, фігура, рух та ін.) - копії самих цих якостей, тоді як ідеї вторинних якостей (колір, запах, смак, звук та ін.) не схожі на якості самих речей. Вчення Локка про розрізнення первинних та вторинних якостей спирається на протиставлення об'єктивного та суб'єктивного, його розвиток пізніше привів до формування суб'єктивного ідеалізму.