Філософія - Данильян О.Г. - Тейярдизм

У релігійній філософії XX ст. значне місце посідає тейярдизм. Заснував теорію тейярдизму П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955) - видатний французький палеонтолог і антрополог. У своїх працях "Гімн Всесвіту", "Феномен людини" Тейяр де Шарден намагається узгодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки. Він вважав, що сучасна наука істотно скорегувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення французький теолог проголосив еволюціонізм. Відмовившись від старозавітного міфу про одноразовий акт творіння Богом світу, Тейяр де Шарден висуває свою теорію космогенезу, де основними точками процесу розвитку Всесвіту виступають такі три етапи: "переджиття" (фізична оболонка), "життя" (органічна оболонка), "мислення" і "наджиття". На етапі мислення з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Така діяльність врешті-решт веде до формування "наджиття". На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - духовна оболонка. Керують космічним процесом не природні закони, які вивчає наука, а надкосмічний Бог, якого Тейяр де Шарден називає "точкою Омега". У "точці Омега" підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. "Наджиття", таким чином, знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. "Точка Омега" є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього.

Історіософські погляди Тейяра де Шардена позначені гуманістично-християнсько-ліберальною спрямованістю. Людство, згідно з його поглядами, рухається в ході історії шляхом універсалізації зв'язків між країнами і народами до стану великої "монади". Він вірив у силу союзу християнства і гуманізму, покликаних згуртувати всіх людей планети, висунув ідею поєднання науки і містики як панацеї від усіх бід сучасності.

У цілому концепція П'єра Тейяра де Шардена глибоко суперечлива - це складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму. Тейярдизм досить впливовий серед "лівих" католиків, які видають це вчення за "новий світогляд", що нібито вказує шляхи поєднання науки і релігії.

Персоналізм

До релігійної філософії XX ст. належить і такий напрям, як персоналізм (від лат. persona - особа). Основні положення персоналізму такі:

а) центральне поняття - особа, але не просто як реальна людина, особистість, а як першоелемент буття, духовна сутність, якій властиві активність, воля, самосвідомість; витоки людської особи йдуть від Верховної особи, тобто Бога;

б) світ (природа) є сукупністю духовних осіб, найвища з яких - Бог; все матеріальне є наслідком творчої активності особи: все - загальне - творчість Бога, конкретні речі - творчість людини; матеріальне має значення лише тоді, коли входить у досвід особи;

в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особою завдяки її оцінювальній здатності (здатності визначати цінність об'єктів);

г) взаємовідносини особи і суспільства є ворожими (антагоністичними); зняття ворожості можливе через самовдосконалення особи і оновлення суспільства. Оновлення суспільства також зводиться до духовного оновлення особи. Тобто за перетворенням особи настає перетворення суспільства.

Персоналізм існує у двох варіантах: американському і французькому. Американський персоналізм (з кінця XIX ст.) виникає як своєрідна реакція на деперсоналізацію і дегуманізацію особи в умовах техногенного прогресу і бюрократизованого суспільства. Його засновником був Борден Боун (1847-1910). Продовжили його вчення Джорж Хаусон (1834-1916), Мері Калкінс (1863-1930), Вільям Хокінг (1873-1966), Ральф Флюелінг (1871-1960), Едгар Брайтмен (1884-1954). На відміну від американського (більш абстрактного і академічного вчення) французький персоналізм, що виникає в 30-ті роки XX ст., був набагато ближчим до життя. Це філософська доктрина, яка в осмисленні сучасного світу виходить з проблем "тотального" розвитку людини на основі примату (першості) духовних цінностей.

Французький персоналізм виник з групи інтелігентів, котрі об'єднувалися навколо журналу "Esprit" ("Дух"). Очолював групу Еммануель Муньє ( 1905-1950). Серед його представників-Поль-Луї Ландсберг (1901-1944), Габріель Мадіньє (1895-1958), Поль Рікьор, Жан-Марі Доменак (нар. у 1913 p.).

Отже, основні орієнтації сучасної релігійної філософії полягають у:

1) повороті від теоцентризму до антропоцентризму, визнанні абсолютної цінності людини;

2) спробі скоригувати релігійну філософію і науку;

3) спиранні теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та ін.;

4) визнанні важливості збереження гуманістичної орієнтації культури;

5) увазі до проблеми суспільного розвитку;

6) екуменістичному зближенні релігій як засобу пом'якшення драматичних суперечностей сучасності.