Філософія - Данильян О.Г. - РОЗДІЛ 5. Філософській зміст проблеми буття

РОЗДІЛ 5. Філософській зміст проблеми буття

Як відомо, особливістю філософії як науки є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Тож і філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється за допомогою найбільш загальних понять, категорій. Такими загальними, вихідними поняттями є "буття" та "матерія". Визначення цих понять і розкриття їх змісту завжди були в центрі уваги мислителів різних епох. Адже саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природні знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії. Через поняття "буття", "матерія" розкривається сутність всього, що нас оточує, його відображення в думках та діях людини. На цій підставі будуються форми ставлення людини до навколишнього світу.

Отже, мета цього розділу: розглянути філософські категорії "буття" і "матерія" з огляду на їх змістовність, методологічне та світоглядне значення.

1. Буття і основні його форми

Вчення про буття дістало назву "онтологія" (від грец. ontos - суще і logos - вчення/ Цей термін запровадив у XVII ст. німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання,

сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як "людина", "світ", "буття", "матерія", "свідомість", "простір", "час", "рух" та ін. Усі ці категорії та їх відношення ми розглянемо в цьому і наступних розділах. Почнемо з категорії "буття".

Дієслова "бути" і "є" в минулому, теперішньому, майбутньому часі належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах ("єсть" - у російській, "ist" - у німецькій, "is" - в англійській, "est" - у французькій). Філософія використала термін "бути", "буття" для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово "буття" набуває у філософії особливого змісту, зрозуміти який можемо тільки звернувшись до розгляду філософської проблеми буття.

Проблема буття належить до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, способи і форми його існування вирішувалося ще філософами Стародавнього світу. Так, давньогрецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Усі ці ідеї містяться в його твердженні: "Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема". Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію у тлумаченні буття. Буття - це світ ідей, що є справжніми, незмінними та існуючими вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньому, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і явища. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття - у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, виражає буття як становлення.

У сучасній філософській думці також існують протилежні погляди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20- 60-х роках XX ст., об'єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, або екзистенцію. Екзистенція - це ірраціональне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує "предметне буття". Неотомісти вищою реальністю визнають "чисте буття", розуміючи його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Унаслідок цього можна виокремити такі відносно самостійні форми буття:

1) буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існують незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної природи, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в цілому безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа, залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матеріал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого - у ній втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа - це знаряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те, що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;

2) буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити тілесне існування людини як частини природи і специфічне людське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона піддається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи, проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло, як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й енергії, тобто його складові переходять в інші стани першої природи. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Матеріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що матерія первинна, а дух, свідомість - вторинні. Щоб мислити, необхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збереження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це, у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому навколишньому середовищі;

3) буття духовного, що існує як індивідуалізоване духовне, і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духовного - це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасвідоме. Дух - поняття, що є тотожним індивідуальному, свідомості, а у вузькому розумінні - це мислення. Свідомість - це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вражень, почуттів, переживань, думок, а також ідей, переконань, цінностей, установок, стереотипів. Специфіка індивідуальної свідомості - в її смертності, але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну духовну форму, а також стають надбанням інших людей. У вчинках людей об'єктивуються фрагменти їхньої свідомості, за ними судять про думки, мотиви, мету, ідеї людей. Специфіка буття поза індивідуальним духовним полягає в тому, що його елементи зберігаються, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі;

4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна людина безперервно вступає в контакт з іншими людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї, виробничої спільноти (колективу), нації. Таким чином, вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних, правових, економічних та ін. Діалектика соціального буття детально розглядатиметься в розділі "Філософський аналіз суспільства".

Отже, категорія буття - це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості. І хоча ці речі і процеси стосуються різних сфер буття, усі вони об'єднані певною спільною основою. Але чи можна говорити про єдність безмежно різноманітного світу? Відповідаючи "так" на це запитання, ми доходимо висновку про єдність - основу всього сущого.