Філософія - Осічнюк Ю.В. - Основні ступені процесу пізнання

Процес пізнання являє собою складний суперечливий процес. Він проходить два основні ступені: чуттєве пізнання, що здійснюється на основі безпосередніх даних органів чуття і раціональне пізнання, що здійснюється в логічній, понятійній формі.

Починається пізнання з безпосередньо чуттєвої взаємодії людини з зовнішнім світом за допомогою органів чуття. Основними формами чуттєвого освоєння дійсності є відчуття, сприйняття, уявлення, уява. Відчуття є складним феноменом, що містить в собі специфіку взаємодії органів чуття людини з зовнішнім світом. Характеризуючи відчуття, варто виділити їх особливості. По-перше, відчуття є результатом безпосереднього впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття людини. Однак не завжди зовнішній вплив набуває значення відчуття. Так, очі людини не сприймають електромагнітних коливань за межами світлового спектра, вуха людини не сприймають наднизьких і надвисоких звукових коливань. Подібні обмеження стосуються смаку, нюху, дотику. Тому, по-друге, відчуття є перетворенням енергії зовнішнього подразнення на факт свідомості. Тобто відчуттям є така дія предметів зовнішнього світу на органи чуття, яка фіксується у свідомості. По-третє, відчуття — це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Так, колір, смак, запах і т.д. об'єктивно не існують. Існують подразники, що, впливаючи на органи чуття людини, викликають до життя ці відчуття. Отже, відчуття виступає як безпосередня єднальна ланка між свідомістю людини й об'єктивним світом.

У пізнавальному процесі відчуття це, по-перше, джерело знань, передумова й основа людського досвіду, що набувається шляхом безпосередньої взаємодії органів чуття людини з предметами, явищами зовнішнього світу. По-друге, відчуття — це спосіб оцінки, визначення значимості даних органів чуття для людини. Дитина, взявши ягоду в рот визначає, якою мірою вона їй смачна чи ні. По-третє, відчуття визначає характер відношення людини до предметів і явищ зовнішнього світу. Отримавши опік об праску, дитина буде з побоюванням обходити її, якщо навіть вона холодна. По-четверте, відчуття — засіб і спосіб орієнтації людини в навколишньому світі. По-п'яте, відчуття - керівництво до дії. Якщо, наприклад, виникла загроза перегрівання на сонці, людина ховається в тінь або вживає інших заходів.

Однак значення відчуттів у пізнавальному процесі обмежене тим, що вони дають знання окремих властивостей, особливостей предметів і явищ.

На основі відчуттів, їхнього повторення, закріплення в пам'яті формується цілісний образ предмета, явища. Таке узагальнене, цілісне знання про предмет називається сприйняттям. Для нього характерним стає розкриття внутрішніх властивостей предметів і явищ, вироблення узагальненого знання про предмет, явище, процес.

У сприйнятті знаходять своє втілення не тїльки знання різних властивостей і особливостей предмета, явища, але і його значення для людини. Людина, побачивши вперше якийсь тропічний плід, спочатку фіксує тільки дані своїх відчуттів, викликаних цим плодом. Але, скуштувавши його на смак, дізнавшись про його корисність, вона отримує цілісне знання. Наступного разу, досить одного, наприклад, зорового відчуття, щоб усвідомити, що це за плід і ставлення до нього.

У формуванні сприйняттів важливу роль відіграють досвід, здобутий на основі відчуттів, взаємозв'язок і взаємодоповнення знань, отриманих за допомогою відчуттів, оцінка ставлення людини до предмета, пам'ять.

Таким чином, сприйняття виступає як інтегрований вираз відчуттів, а не як проста їх сума. Це якісно нова, більш складна форма чуттєвого освоєння світу. Більш високою, порівняно з відчуттями і сприйняттями, формою чуттєвого пізнання світу є уявлення.

Уявлення - це здатність людської свідомості відтворювати образи предметів, подій, коли їх немає безпосередньо перед органами чуттів людини. Особливу роль у формуванні уявлення відіграє пам'ять, яка не просто дзеркально фіксує образ предмета. Пам'ять вибіркова. Тому в уявленні закріплюються насамперед ті сторони, властивості предметів, явищ, що мають певне значення для людини, стосуються почуттів, емоцій. В уявленні образ предмета, його властивості, особливості відокремлюються від їх безпосереднього реального носія: предмета, явища, процесу. Важливо зазначити, що образ предмета, відтворений у свідомості, не є абсолютно адекватним предмету. У його утворенні бере участь суб'єктивне бачення, розуміння предмета, суб'єктивне ставлення до нього. Тому, наприклад, образ тієї самої людини може по-різному виразитись в уявленні залежно від настрою, від зміни ставлення до неї.

Внаслідок того, що уявлення є відтворенням образу предмета, який людина сприймала за допомогою органів чуття, воно завжди має наочну, чуттєву форму. Тому те, що не може бути сприйняте органами чуттів, не може стати образом. Наприклад, людина не може уявити рух зі швидкістю світла, проходження рентгенівських променів через її тіло.

Уявлення, на відміну від відчуттів і сприйняття, може відтворювати минуле, що дозволяє людині співвідносити його із сьогоденням, визначати своє відношення до нього.

На основі відчуттів, сприйняття і уявлення формується відносно самостійна форма чуттєвого пізнання - уява.

У навчальній літературі з філософії уява найчастіше ототожнюються з уявленням і як самостійна форма не розглядається. Однак з таким підходом погодитися не можна.

Уява — це здатність людської свідомості створювати образи, ситуації, яких у дійсності не було і з якими людина не мала чуттєвого контакту. Уява формується на основі довільного поєднання ознак, властивостей, особливостей різних предметів, явиш. Тому якою б нереальною вона була, у ній завжди є об'єктивний зміст. Наприклад, образ чорта — це уособлення зла. Крім того, у своїй конкретно-чуттєвій формі він наділений атрибутами, особливостями, запозиченими з багатьох реальних предметів, явищ: ріжки, обличчя, вуха, руки з пазурами, копита, чорне волосся, хвіст.

Але уяву не слід розглядати просто як вигадку, хоча цей момент часто присутній. Уява — це своєрідна спроба відповісти на питання, відповідей на які у реальному житті немає. Крім того, уява часто є формою, яку приймає бажане, можливе, належне, для здійснення яких немає необхідних реальних умов. Іноді уява постає у формі самоствердження людини у своїй свідомості. Людина бачить себе в ореолі слави, багатства, загальної поваги, хоча перспектив для цього взагалі немає або це бажана перспектива, можливого майбутнього.

Якщо в уявленні наявним є відтворення образів предметів, явищ, які сприймалися, то в уяві на перший план виступає творча здібність людської свідомості. Ці образи можуть бути як реальними, так і нереальними.

Загалом усі форми чуттєвого пізнання дають знання про конкретні, чуттєво сприйняті предмети, явища, їхні властивості, особливості, що лежать на поверхні і безпосередньо сприймаються органами чуття. Однак розширення і поглиблення процесу пізнання зумовлює потребу заглиблення в сутність предметів, явищ, процесів, у розкритті загальних зв'язків і відносин, законів розвитку об'єктивної дійсності.

Цю роль виконує раціональний ступінь пізнання.

Перехід до раціонального ступеня пізнання був зумовлений усім процесом становлення людини. Безпосередньо взаємодіючи з зовнішнім світом, люди почали розуміти, що в багатьох різних предметах є щось загальне. Від чуттєвого сприйняття окремих властивостей, особливостей предметів виникла потреба в розкритті їх взаємозв'язку і проникненні в сутність речей, що неможливо сприйняти безпосередньо органами чуття.

Крім того, взаємодіючи один з одним у практичному освоєнні дійсності, люди змушені були спілкуватися, обмінючись життєвим досвідом. У цьому досвіді в узагальненому вигляді фіксувалися саме ті властивості, особливості предметів, явиш, які відігравали істотну роль у їхній життєдіяльності.

Це загальне і життєво важливе люди почали позначати звуковими сигналами, жестами. Надалі загальне знайшло своє втілення в назвах і словах, що фіксують у собі сутність речей і їхнє значення для людини. Іншими словами, почався процес абстрагування. У цьому процесі знайшло свій вираз відхилення від безлічі несуттєвих ознак, властивостей і акцентування уваги на істотних властивостях, що відіграють важливу роль у житті людей. В абстракції здійснюється відбір, систематизація властивостей, ознак, особливостей предметів, явищ, процесів, виділення найбільш значимих сторін, властивостей.

Процес абстрагування своїми передумовами має особливості чуттєвого, емпіричного пізнання. Так, в уявленні й особливо в уяві має місце відділення образу від самого предмета. Більше того, виникає можливість створення образу, що узагальнює особливості конкретного предмета і залишає без уваги окремі його ознаки, властивості. Наприклад, це може проявитися у вигляді якоїсь геометричної фігури: трикутника, кола, квадрата, куба. Однак тут узагальнене відображення з'являється в чуттєво-образній формі. На ступені раціонального пізнання узагальнення втрачає конкретно-образну форму. Результати абстрагування почали позначатися словами. У назвах, у словах закріплювалися не тільки істотні властивості предметів, зв'язки між ними, але й результати спільної діяльності, спілкування. Слово стало носієм як результатів процесу пізнання, носієм об'єктивного змісту знання, так і носієм суб'єктивного відношення людей до дійсності, суб'єктивного розуміння усвідомленого. Таким чином, вираженням раціонального ступеня пізнання стало абстрактне мислення, закріплене в мові.

Як було вже сказано, мова являє собою не тільки матеріальну форму мислення, його матеріальну оболонку. Вона, втілюючи в собі об'єктивний зміст результатів процесу пізнання, є носієм людського досвіду, засобом і способом відбору, систематизації, збереження знань, засобом і способом передачі знань від людини до людини, від покоління до покоління, від епохи до епохи; засобом, що визначає характер оцінки людиною результатів пізнання, характер відношення до світу і до себе; засобом і способом орієнтації людини у світі; засобом спілкування і взаєморозуміння між людьми, активного впливу на людину та навколишній світ. Ця роль мови визначається насамперед тим змістом знань, які у ньому закріплені.

Основними формами раціонального ступеня пізнання є поняття, судження, умовивід.

Поняття — це виражене в логічній формі (у думці) узагальнення істотних властивостей, ознак предметів, явищ, а також зв'язків і відносин між предметами, явищами. У понятті з'єднані узагальнення результатів пізнання, цілісність знання про предмет, явище, виділення істотного, значимого для людини.

На відміну від форм чуттєвого ступеня пізнання, поняття (та інші форми раціонального пізнання) втрачає чуттєво-образну форму, його не можна уявити собі, споглядати як реальний предмет, не можна, наприклад, уявити собі в чуттєво-образній формі дерево взагалі,тварину взагалі.

У понятті виражається основа, що є загальною для багатьох предметів, явищ. Крім того, воно містить в собі якісну відмінність предмета або багатьох подібних предметів від інших предметів. Так, поняття "людина" виражає, з одного боку, її специфіку, яка полягає в тому, що загальною основою її виникнення, існування, функціонування, розвитку є опосередкування задоволення життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідними їм видами діяльності, тобто соціальними умовами буття, а з іншого боку — воно виражає якісну визначеність людини, її якісну відмінність від усього, що не є людиною.

Поняття набуває відносної самостійності стосовно реальних предметів, явищ. Це, як уже зазначалося, виявляється в тому, що воно втрачає конкретну чугтєво-образну форму і виступає як абстракція, виражена в слові. Відносна самостійність поняття полягає й у тому, що воно може існувати, коли предметів, вираженням яких воно є, уже немає чи ще немає. Наприклад, первісне суспільство, Римська імперія, гладіатор як реальна дійсність уже не існує, а поняття збереглися. Світової цивілізації, як єдиного цілого, ще не існує, а поняття про неї вже є.

Поняття, виражаючи сутність предметів, явищ ніби спрощує, огрубляє дійсність. Але в той же час, акцентуючи увагу на сутності, воно поглиблює наше знання про предмет, наближає нас до пізнання дійсності. Воно стає інструментом поглибленого пізнання навколишнього світу і самої людини.

Найбільш загальні поняття, що виражають сутнісні особливості загальних зв'язків і відносин об'єктивної дійсності, виконуючи функцію пізнавального і перетворюючого відношення людини до світу, набувають значення категорій. Особливістю категорій є їх всезагальність. Ця всезагальність може виявлятися стосовно всієї дійсності, до всіх її сфер (причинність, необхідність, випадковість, сутність, явище і т.п.), чи до певних сфер, у рамках яких вони застосовуються. Тому можна говорити про категорії науки, моралі, політики, мистецтва, релігії, філософії. Категорії виконують функцію як аналізу, так і синтезу. За допомогою категорій розкриваються загальні зв'язки, відносини, закономірності розвитку дійсності.

Судження — це така форма раціонального ступеня пізнання, яка за допомогою взаємозв'язку понять дає знання про предмет у його зв'язках і відносинах, розкриває специфіку самого предмету. Звичайно виділяють судження одиничності (тертя є джерело тепла); особливості (механічна, тобто особлива, форма руху є джерело тепла); всезагальності (будь-яка форма руху здатна перетворитися на будь-яку іншу форму руху).

У цій послідовності суджень виявляється послідовність поглиблення і розширення пізнавального ставлення людини до дійсності. Різні види суджень у взаємозв'язку виражають закономірності становлення і розвитку процесу пізнання.

Умовивід — форма раціонального ступеня пізнання, що шляхом взаємозв'язку суджень веде до одержання нового знання. Судження, на основі яких робиться висновок, називаються посилками. Ці судження служать вихідними знаннями для умовиводу. Умовивід, як вихідне знання, відіграє важливу роль в аналізі та доказі. Через взаємозв'язок суджень розкриваються об'єктивні зв'язки і відносини між предметами, явищами, їхніми властивостями.

Важливу роль у процесі пізнання відіграє інтуїція. У практичному й теоретичному освоєнні світу його результати фіксуються не тільки в усвідомленій формі, але й закріплюються в підсвідомості. Тому, при пошуку відповідей на ті чи інші питання шуканий результат зі сфери підсвідомості може перейти в сферу усвідомленого. Інтуїція виступає і як деяка підказка і як пряма відповідь на питання, до якого дослідник не міг прийти шляхом логічного аналізу дійсності. Інтуїція завжди базується на результатах теоретичного і практичного освоєння світу, закріплених як у сфері підсвідомості, так і в сфері усвідомленого ставлення до світу.

Усі форми раціонального ступеня пізнання взаємозалежні між собою, це тільки ланки єдиного процесу пізнання. Тільки у взаємозв'язку вони дозволяють людині освоювати навколишній світ, розширювати і поглиблювати знання про світ і про саму себе.

Слід зазначити, що раціональний ступінь пізнання тісно пов'язаний з чуттєвим. Вони взаємодоповнюють один одного.