Філософія - Пазенок В.С. - 3.3. Проблема "людського виміру" дійсності

Розв'язувати всі проблеми, породжені сукупною людиною (планетарною спільнотою), має вона сама. Усвідомлення цієї відповідальності людини перед природою, соціумом, собою і своїми нащадками втілене у проблемі "людського виміру" дійсності. Цей термін виник у середині XX ст. у ситуації "повернення людини до теорії", загострення необхідності трансформації соціальних систем з урахуванням людського чинника.

Ще давньогрецькі мудреці вважали, що людина сама наділяє смислом речі, події і біографії. Тому вона є "мірою всіх речей " (Протагор). З часом людський вимір суспільного і природного життя поступився господарському, індустріалістському, техніко-технологічному, економічному, політичному, мілітарному, ідеологічному тощо вимірам.

Унаслідок відсторонення пересічної людини від суспільних (державних, політичних, економічних) інститутів традиційний феномен її відчуження, який раніше зумовлювався насамперед несправедливими відносинами власності, набув нових ознак. За оцінками німецьких соціальних філософів Ю. Хабермаса і Ханни Арендт (1906-1975), сучасний індивід дедалі більше перетворюється на заручника анонімних, знеособлених соціальних сил. У тоталітарних суспільствах він стає об'єктом маніпуляцій, його доля залежить не від власних зусиль, талантів і майстерності, а від держави, урядовців, власників засобів виробництва. Посилення влади державних структур і недостатній розвиток громадянського суспільства, осередків самоврядування, відсутність автономних "оазисів самодостатності" спричинило ефект тотальної залежності громадянина від всесильних монополій, репресивних апаратів, політичних партій тощо. Тому поняття "людський вимір" виявилося духовно-ідеологічним викликом системі "знелюдненого" індустріального або державницького виміру сутності і призначенню економічної, культурної, екологічної та іншої політики, діяльності суспільних мегаструктур, "Людський вимір" наголошує на необхідності повернення індивіду статусу найвищої цінності, реабілітації прав людини, насамперед її суб'єктивного права на свободу як особисту автономну власність.

Поняття "людський вимір" у філософському розумінні поступово набуває концептуального витлумачення. Відповідно до нього головним суб'єктом цього виміру є не "масова", "колективна" людина, а особистість, яка уособлює певну соціальну спільноту, персоніфікує її. "Людський вимір" зумовлюється і керується переважно не науковим, а практичним розумом, тобто здоровим глуздом, збагаченим досвідом практичного, суперечливого і проблемного життя. Цьому аспектові "людського виміру" слугує поняття "життєвий світ" (Л. Шюц) - суспільний простір буття індивіда, уявлення про яке не "навантажене" теоретичними міркуваннями й узагальненнями, а вибудовується на власному досвіді. Тому "людський вимір" характеризується відкритістю і безпосередністю, у ньому виразніше відображається живий інтерес конкретної особистості.

Ієрархія інтересів (індивідуального, групового, суспільного) по-різному розглядається у філософській літературі. Поширеною є думка про домінування в ціннісних уявленнях людини суспільного інтересу: "насамперед піклуйся про батьківщину, а вже потім про себе", "розбудова незалежної держави важливіша за власне благополуччя". З епохи Відродження, яка поставила в центр філософських міркувань про людину та її інтереси окрему особистість, увиразнюється положення про пріоритет індивідуального інтересу над усіма іншими. Італійський філософ Л. Валла писав: "Давні філософи - Цицерон та інші - говорили: перше місце мають посідати інтереси держави, друге - інтереси близьких, останнє - власні інтереси. Це не більш, ніж красиві слова, істина полягає у протилежному: на першому місці для мене перебувають мої інтереси, на другому - інтереси моїх близьких, а на останньому - інтереси всіх інших - тобто суспільства або держави". Подібна позиція заохочує егоїзм, протиставляє інтереси окремішності інтересам суспільного цілого. Гіпертрофоване самолюбство, егоцентризм, небажання рахуватися з інтересами інших - моральні вади, які перетворюють людину на антисуспільну істоту. Однак "розумний егоїзм", як доводили французькі та російські філософи, правильно зрозумілий власний інтерес є запорукою успішного індивідуального і суспільного розвитку. "Моралісти говорять про егоїзм як про добру звичку, не запитуючи, чи здатна людина бути людиною, втративши живе почуття особистості", - писав російський мислитель О. Герцен. Перебільшений колективізм, підкорення владі соціально цілого (партії, класу, суспільству) також загрозливі, оскільки породжують конформізм, тоталітарну психологію.

"Людський вимір" означає ставлення до життя з усіма його труднощами не просто пересічного індивіда, а особистості, тобто людини, що як носій конкретного, індивідуального начала (інтереси, самоусвідомлення тощо) розкривається, самореалізується лише в соціальному контексті, в системі здорових суспільних і міжіндивідних відносин. Характерними якостями особистості є усвідомлення і почуття відповідальності. Особистістю є розвинута індивідуальність, вимір якої відбувається на основі культури, власної моральності, відповідальності перед собою, суспільством, людством, цивілізацією. Маркс писав про майбутнє суспільство як про таку бажану асоціацію людей, в якій свобода розвитку кожного стає неодмінною умовою розвитку всіх. Саме спільнота вільних і відповідальних особистостей як всепланетарна цінність здатна розв'язати нагальні проблеми сьогодення, в т. ч. проблему глобальних суперечностей сучасної цивілізації. Людство у XXI ст.

перебуває в складному становищі, воно може бути втягнуте у "біфуркаційну стадію еволюційного процесу", яка реально загрожуватиме йому серйозними небезпеками, аж до самознищення.

Нагальна потреба не лише людини, а й людства - блокування негативних тенденцій, стимулювання дії позитивних чинників цивілізаційного розвитку. Рід "людини розумної" має перетворитися на рід розумної і соціально відповідальної людини ("Ноmо sapiens sapiens socialist). Вирішальним еволюційним чинником має стати розум соціуму (соціальний розум), а не окремого, навіть геніального, індивіда. Перед людством постала нова проблема, яка вимагає розумного і відповідального підходу до її розв'язання.