Філософія - Пазенок В.С. - 4.2. Філософія права

Як і філософія економіки, одним із видів філософського знання, складовою соціальної філософії є філософія права. Вона взаємодіє з теорією права, антропологією права, етикою права.

Філософія права - наука, яка вивчає світоглядні, гносеологічні, аксіологічні, антропологічні основи права як регулятора суспільних відносин у їх взаємодії з індивідом, суспільством і державою.

Як специфічна філософсько-правова теорія філософія права передбачає здатність суб'єктів правосвідомості, обмірковуючи факти правового життя, виходити за межі суто правового підходу, осмислювати їх в контексті загальних філософських категорій світорозуміння, таких, як добро і зло, свобода і поневолення тощо. Філософсько-правова рефлексія народжується тоді, коли виникають питання про визначальні цілі, цінності і смисли буття, які визнають у своїй соціальній діяльності суб'єкти правосвідомості і правовідносин.

Теорія права

Для пізнання сутності філософії права насамперед слід з'ясувати, що таке право як об'єкт і предмет теорії права. Щодо цього, починаючи з XVIII ст., коли зародився цей напрям філософсько-правової науки, ведеться дискусія. За визначенням І. Канта, право є своєрідною "нормою свободи" людини. Автор праці "Філософія права" Г.-В.-Ф. Гегель запропонував трьохзначне визначення права: право як свобода (ідея права); право як певна ступінь і форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право). На його думку, вирішальним при визначенні сутності права є з'ясування Ідеї права: "Предметом філософської науки про право є ідея права - поняття права та його здійснення".

Сучасні вчені трактують право як багатоаспектне поняття гуманітарних дисциплін, своєрідну "норму свободи" (А. Камю), рівності і справедливості, які виражені в системі загальнообов'язкових норм (правил) поведінки і діяльності соціальних суб'єктів.

Вчення Гегеля про ідеальну природу права має важливий методологічний сенс. Адже феномен права не спостерігається чуттєво, безпосередньо як певна онтологічна буттєвість. У суспільстві право не посідає чітко окресленого місця, воно дисперсне (розпорошене), присутнє в різних державних, владних, економічних, соціальних структурах та інституціях. Уявлення про право у філософії права існує не стільки як знання про право, яким воно є насправді (онтологія права), скільки як право про належне, тобто те, яким воно має бути з погляду ідеального права (філософсько-правова деонтологія та аксіологія). Тому філософія права як вчення про смисл права істотно відрізняється від теорії права і тим більше від конкретних правових дисциплін, які відображають правову реальність, що склалася у сфері господарювання, політичному, духовному і побутовому житті людини.

Правову сферу характеризують такі основні ознаки:

- системність юридичних норм, правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою;

- загальнообов'язковість правових норм, що забезпечуються, в силу необхідності, примусом;

- декларування юридичних норм в офіційній формі.

Надання будь-якій із цих ознак статусу головної зумовлює своєрідність "формули юридичного світу" (В. Нерсесянц), особливе трактування права.

Філософія права як наука виникає на перетині правознавства і філософської теорії. Тому її понятійний апарат охоплює власне юридичні поняття ("правосвідомість", "правове регулювання", "закон" тощо) і суто філософські категорії ("буття", "воля", "свобода" та ін.). Інколи філософію права тлумачать як філософську частину права, а іноді- як правові сюжети і проблеми в філософії. Тривалий час філософію права розглядали в межах загально-юридичної науки і загальної теорії держави і права. Однак з урахуванням загальної тенденції посилення філософського підходу до явищ природи і суспільства філософія права дедалі більше набуває статусу самостійної філософської теорії і навчально-освітньої дисципліни, яка виконує методологічну роль стосовно конкретних правознавчих вчень і концепцій.

Філософія права прагне з'ясувати над'юридичні смисли правових норм, тобто окреслити такі сюжети та порушити такі проблеми, розв'язанням яких зазвичай займаються юридичні дисципліни (що таке людина з погляду на її сутність; що таке свобода відносно необхідності; у чому полягає сенс людського існування тощо). Тобто філософія права намагається врахувати специфіку філософського погляду на соціальні факти у контексті філософського розуміння сутності явища, істини, обов'язку тощо. Значну увагу вона приділяє ціннісним вимірам правової свідомості і правової поведінки, якими є свобода, справедливість, гідність та інші духовні і моральні чесноти. У будь-якому разі вона передбачає необхідність застосування саме філософських методів і категорій для пізнання суспільно-правової дійсності. Визначаючи пріоритетне значення філософського підходу до явищ і процесів правового життя, німецький теоретик права Й. Колер наголошував: "Філософія права повинна спиратися на ґрунт загальної філософії, бо неможливе взагалі ніяке пізнання розвитку людства, як і розвитку взагалі, якщо не мати уявлення про загальний світовий лад і його значення".

Як і будь-яка конкретна філософська дисципліна, тобто наука про сутності і смисли свого об'єкту, філософія права досліджує сутність і смисл правового буття, з'ясовує значущість правових засад у житті людини, суспільства і держави, виявляє ціннісні виміри правової культури та правової свідомості. Тому концептуальна система філософії права, її структура логічно містять в собі правову онтологію, правову гносеологію, правову антропологію, правову аксіологію, правову логіку, правову праксеологію та правову прогнозологію.

Розробляючи ці складові, філософи-правовики дотримуються певних принципів дослідження феномену права в усіх його виявах. Систему цих принципів утворюють: загальні принципи - рівноправності, справедливості, демократизму, гуманізму; галузеві принципи - наприклад, трудові угоди; міжгалузеві принципи - узгодженості економічного та правового розвитку, взаємодії права та моралі тощо. їх реалізація відбувається за допомогою методів, тобто теоретичних засобів пізнання певного правового явища чи процесу. У сучасній філософії права рішуче відкидається монометодологізм, стверджується поліметодологічний підхід - правомірність застосування різноманітних методів для отримання істини щодо правового життя індивіда, суспільства, людства. Класифікувати методи, якими користується філософія права, непросто. У її арсеналі перебувають загальнонаукові методи - метод абстрактного і конкретного (право загальне та особливе право), метод емпірично-чуттєвого, теоретично-дискурсивного, історичного і логічного, діалектичного аналізу і синтезу тощо. Останнім часом в юридичній науці поширені такі філософські методи пізнання, як метод інтерпретації, герменевтичний метод, екзистенціалістський і синергетичний методи. Всі вони є теоретичними засобами (інструментами), що допомагають осягнути глибину, складність, багатогранність такого явища як право, сконструювати його адекватну понятійно-категоріальну модель.

Теорія права
Антропологія права
Етика права
4.3. Філософія освіти
Освіта - шлях у "суспільство знання"
Діалектика взаємозв'язку філософи освіти і педагогіки
Гуманістичний сенс філософії освіти
Соціальна функція філософії освіти
4.4. Філософія туризму
Феномен туризму як об'єкт філософського дослідження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru