Філософський погляд на феномен туризму виявляє в ньому як позитивні, так і негативні чинники. Як і будь-якому соціальному явищу, туризму притаманні суперечності: між тенденцією демократизації суспільного життя й елітаризацією готельних, екскурсійних послуг; між глобалізацією туристських зв'язків і певною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між збільшенням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів (лат. - приваблювати, спокушати) щодо їх прийому тощо. Однією із най гостріших в теорії і практиці туризму є екологічна проблема.
Визнаючи природний туризм і екотуризм найціннішими формами, що особливо позитивно впливають на людину, слід водночас дбати про захист і збереження природного середовища, яке складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, особливо фахівці сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність у зонах "проблемної" екології - вразливих природних місцях і заповідниках. Однак людина, яка подорожує, теж повинна розуміти свою відповідальність за збереження природи.
Універсалізація туризму спричинює девальвацію самобутніх національних культур. Насадження стандартів масового туристського ринку, наприклад, "магдональдської кухні", системи "фаст-фуд" (швидке харчування), розчинює унікальні культурні зразки, зумовлює появу штучних культурних артефактів, які часто набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.
Проблемною залишається ситуація, коли доходи від туризму є чи не єдиним джерелом існування жителів привабливих для туристів місць. Це породжує їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських продуктів, послуг, від перебігу політичних подій тощо.
Кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується підвищенням фахового рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок в організації гостинності. Тому у філософії туризму важливого значення набуває праксеологічна складова - теоретичне моделювання розвитку туризму, розроблення програм і генеральних планів його вдосконалення. За твердженням одного з її фундаторів, польського філософа Тадеуша Котарбінського (1886-1981), праксеологія повинна методологічно, науково обґрунтувати "граматику дії" - логіку організації праці. Філософською основою праксеології є здоровий прагматизм, теорія виваженого практичного ставлення до світу. Основні положення праксеологічної філософії (логіка організації ефективної дії; створення умов для забезпечення плідної діяльності; орієнтація на цивілізовану взаємодію конкурентів, тобто "згода незгодних") є предметом теоретико-методологічного осмислення туризмології. Праксеологічно налаштовані туристський менеджмент і маркетинг, технологічні механізми функціонування туризму (готельне господарство, страхування, транспорт, логістика (наука про перевезення вантажів, обладнань) служба сервісу, харчування, інформаційне забезпечення тощо). Між суто філософськими і філософсько-праксеологічними проблемами немає неперехідної межі, але врахування особливостей теорії і практики туризму є важливим чинником розвитку туризмології, у т. ч. її філософської частини.
Предметом філософського осмислення є особливості інноваційного, креативного мислення і діяльності працівників туристської сфери, проблеми "альтернативного" туризму. Його поява свідчить про те, що традиційний (масовий, стандартизований) туризм для багатьох поступово втрачає свою привабливість, а також про великий потенціал туризму, його здатність набувати інноваційних форм, збагачуватися новими смисловими значеннями. Альтернатива завжди передбачає можливість вибору. Альтернативні претензії в туризмі часто є викликом таким якостям "нормативного" туризму, як масовість, стандартизація, гарантована безпека, безумовний комфорт. Альтернати вісти-мандрівники надають перевагу екстремальним видам туризму, екзотичним формам розваг, подорожуванню малими групами. Оригінальність послуг "нестандартного" туризму зумовлена появою в структурі "homo viator" нових інтересів і бажань.
Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які потреби і запити нерідко пов'язані з потуранням аморальним, антисоціальним нахилам. Невипадково в "Глобальному етичному кодексі туризму" наголошується: "Експлуатація людини в усіх її формах, особливо сексуальній і, в першу чергу, дітей, суперечить основним цілям туризму і у зв'язку з цим, відповідно до міжнародного права, повинна активно переслідуватися...".
Це, зокрема, спричинило появу таких видів "ризинового" туризму, як підводний (дайвінг), гірський, спелеологічний (туристські походи по печерах), пригодницький (тури до екзотичних природних резервацій) тощо.
Притаманні туризмові суперечності, негативні тенденції, явні і приховані (латентні) загрози також є об'єктом філософської уваги. Тому планування і впровадження масштабних туристських заходів, повсякденна туристська практика мають здійснюватися не лише фахівцями й експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму, а й всіма організаціями, установами і підприємствами, які причетні до туристської справи.
Туризм - багатоаспектне явище. У його теоретичному філософському осмисленні мають поєднуватися елементи мистецтва, етики Й естетики тощо. "Філософія туризму повинна бути такою цікавою і змістовною, як і філософія книги" (М. Попович). Розвиток туризму є важливим елементом загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, покликаної забезпечити сталий розвиток суспільства. Оскільки концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу й охорони навколишнього середовища, вона має широкі гуманістичний, етичний і культурний виміри. Філософія туризму теоретично вмотивовує соціальні, моральні прагнення туризму, стверджує його гуманістичну місію - сприяння духовному вдосконаленню суспільства, розвитку особистості.
Біографічний довідник
Література