Філософія - Щерба С.П. - Тема 6. Марксистська філософія

1. Формування філософії марксизму

Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Проте в минулому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовилася тим, що в ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені, або навіть зведені до абсолюту такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічному та соціально-політичному вченнях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й залишається різним:

марксизм - це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів;

марксизм - це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;

практика соціалістичного будівництва була неадекватна теорії марксизму і таке ін.

Щоб з'ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори його виникнення та розвитку.

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й історичні, суспільно-політичні, економічні умови, теоретичні джерела і природничо-наукові передумови.

До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, зубожіння трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.

Класова боротьба між пролетарями та буржуа в 30 - 40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із "класу в собі" перетворився в "клас для себе". Пролетарський рух виріс кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми тієї боротьби:

- стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів;

- буддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких спричиняло скорочення робочої сили);

- масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок;

- стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 - 1834 рр., Сілезьке повстання німецьких робітників у 1844 році);

чартистський рух, який виник у Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.

Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й політичному визволенні.

На прохання лідерів робітничих партій і спілок К. Маркс і Ф. Енгельс написали для них програму "Маніфест Комуністичної партії". В ньому і в наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діалектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об'єктивні закономірності - його діалектику. Це було передумовою формування історико-матеріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для марксизму.

У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема, діалектика Г. В. Ф. Гегеля й матеріалізм Л А.Фейєрбаха. Маркс і Енгельс творчо переробили філософію Гегеля, відкинувши з неї "абсолютну ідею", похідним для якої ніби то був матеріальний світ і взяли на озброєння лише її "раціональне зерно" - діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав "дух" у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії. Відкинувши вчення Гегеля про "світовий розум", Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив увесь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектичному методу філософія Гегеля посіла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л .А.Фейєрбаха. В історію філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму. Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейєрбах відкинув його, не помітивши в ньому "раціонального зерна". Матеріалізм Фейєрбаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, невмінням дослідити явища з боку їх розвитку. Фейєрбах не переніс матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя, і тому був матеріалістом "внизу" і ідеалістом "вгорі". Його матеріалізм був ще й антропологічним, оскільки розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. У теорії пізнання Фейєрбах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядальним. Він виступав і як атеїст. На Його думку, не бог створив людину, а людина - бога.

Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія (Адам Сміт, Давид Рікардо), основоположники якої започаткували трудову теорію вартості, встановили факт існування суспільних класів. І хоча їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістичному розумінню історії.

Наступним джерелом марксизму став утопічний соціалізм (Клод Сен Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен). Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І все ж їхня концепція сприяла формуванню матеріалістичного розуміння історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли й досягнення природознавства, якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах ("флогістон", "теплород'' тощо). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для становлення діалектико-матеріалі-стичного світогляду.

Особливого значення набули й великі відкриття (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову живих організмів та еволюційна теорія Чарльза Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обґрунтуванні єдності матеріального світу, нерозривного зв'язку процесів, що відбуваються в ньому. Ці відкриття дали можливість науково пояснити основні процеси природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій виникла діалектико - матеріалістична філософія.