Філософія - Щерба С.П. - 3. Сучасна українська філософія

Розвиток української філософської думки після 1917 р. є складним і суперечливим. Слід зазначити, що вже з 20-х років в Україні з'являються два філософських центри. Як харківські, так і київські мислителі головну увагу приділяють дослідженню української філософської спадщини, естетичних і культурних надбань народу. Так, історик Д. І. Багалій видав монографію про Г.С. Сковороду, а етнограф і літературознавець М.Ф.Сумцов - працю з історії філософської думки в Україні. Дослідженням філософських проблем природознавства, спеціальної та загальної теорії відносності, квантової механіки і електродинаміки, мікробіології і фізіології рослин, біології головного мозку і таким іншим займалися такі видатні вчені -філософи: Д .1. Блохінцев, В. П. Затонський, О. В. Палладій, С. Ю. Семковський, М.Г.Холодний, В. О. Юринецьтаін.

Проблеми обґрунтування наукової картини світу, взаємин людини (суспільства) з природою (довкіллям), формування біосферного мислення знайшли відображення у творчості В. І. Вернадського. Вчений вважав, що з виникненням людського розуму розпочинається якісно новий етап еволюції Всесвіту. Людина поступово перетворює біосферу в ноосферу (сферу розуму). Він високо цінував філософські знання, розробляв проблеми методології науки, досліджував співвідношення філософії та природознавства, проблеми наукової творчості тощо. Захищав свободу науки та наукового пошуку, виступав проти втручання держави в діяльність науковців, постійно вболівав за Україну, боровся за збереження мовної та культурної самобутності українського народу.

На жаль, із 30-х років в силу тих обставин, що склались у Радянському Союзі, філософські дослідження згортаються, підпорядковуються ідеологічним вимогам партії та уряду. Філософія стає служницею політики. Апологія рішень з'їздів та пленумів компартії стали головним у діяльності більшості філософів, що істотно знизило теоретичний рівень досліджень у 30 - 50-ті роки.

Якісно новий етап розвитку філософської думки в Україні розпочався з 60-х років. Пом'якшення політичного клімату сприяло створенню атмосфери творчого пошуку, об'єктивного підходу до аналізу складних явищ суспільного життя. "Шестидесятники" розхитували підвалини догматизму, партійної ортодоксії та консерватизму. П. В. Копнін та його однодумці утверджували нове бачення філософії, закликали з нових позицій осмислювати західноєвропейську філософську думку. Здійснюється розробка проблем логіки наукового пошуку, теорії пізнання, закономірностей побудови і розвитку наукової теорії, логіко-гносеологічних проблем евристики, типології форм мислення тощо.

С.Б.Кримський, М.В.Попович, П.Ф.Йолон, Е.С.Ледніков та інші плідно працювали на ниві методології науки, а філософські проблеми природознавства (фізики, біології, астрономії, математики тощо) досліджували В.М.Глушков, А.П.Маркевич, П.С.Дяшлевий, І.Г.Підоплічий, К.М.Ситник, О.К.Кедровський, Р. В. Чаговець і багато інших. Проблеми науково-технічного прогресу та науково-технічної революції досліджувалися М.Ф. Тарасенком, аналіз категоріальної структури світогляду був у центрі наукових пошуків В.І.Шинкарука, О. І. Яценка, В.П.Іванова, В. Г.Табачковського та інших. Результати соціологічних досліджень проблем студентської молоді, розвитку її творчих здібностей, художньо-естетичної культури знайшли відображення в працях І.М.Попової, ВЛ.Астахової, В.П.Андрущенка, Е.О.Якуби та ін.

Значна кількість наукових праць присвячена розробці методолога застосування в природничих і гуманітарних науках принципів і методів матеріалістичної діалектики. В цьому руслі активно працювали колективи під керівництвом М.О.Парнюка, М.Л.Злотіної, Е.Дулумана, В. П. Ключниковата інших. Дослідженню вітчизняної філософії приділяли увагу М. В. Нічик, В. С. Горський, Д. X. Острянин та ін. Завдяки їх зусиллям вдалося об'єктивно висвітлити зміст української філософської думки і показати її місце в контексті світової культури. В. І. Шинкарук, І. В. Бичко, Г. А. Заїченко, Ю. В. Кушаков, П. Т. Гордієнко та інші плідно працювали на ниві дослідження філософської думки. Вони ґрунтовно вивчали західноєвропейську філософію XVII - XIX ст., а згодом і XX ст. Слід зазначити, що актуальні філософські проблеми отримували висвітлення на сторінках спеціальних журналів та в матеріалах конференцій, симпозіумів тощо.

Поряд із вітчизняною філософською думкою значний її пласт пов'язаний з діяльністю мислителів української діаспори. її представники значної уваги надавали розробці проблем політичної філософії, аналізу філософської проблематики в контексті традиційної класичної філософії та власне українських етнонаціональних проблем. При цьому слід зазначити, що вузькоспеціалізований розподіл інтересів є умовним, оскільки автори поряд з основною досліджували цілий ряд інших, не менш важливих, проблем.

Значною постаттю серед представників діаспори був В. Липинський, який зосередив свою увагу на проблемах політичної філософії, зокрема державотворення. Він вважав, що останнє має завершитися побудовою монархічного ладу, в якому аристократична меншість (еліта) повинна повести за собою пасивну більшість нації, народу. На його думку, процес державотворення має спиратися на месіанську ідеологію, яка нібито є "провидінням", визначеним вищими силами призначення українського народу реалізувати свою високу місію в історії людства. Від творчих якостей еліти залежить прогрес чи регрес суспільства. Вона може бути демократичною, класократичною і охлократичною. Відповідного характеру набуває і та держава або народ, де ця еліта приходить до влади та складається тип відносин між елітою і народом.

Ще повніше і послідовніше ідеї політичної філософії викладені в працях Д.І. Донцова "Націоналізм", "Дух нашої давнини", "Хрестом і мечем", "Клич доби" та ін. Коло його політичних інтересів окреслено проблемами нації та державотворення. Розглядає бажання, пристрасті, афекти як головну рушійну силу реалізації цих знань. Вважає, що підсвідоме та ірраціональне відіграє вирішальну роль у житті нації. На його думку, нація повинна бути об'єктом турбот з боку держави. Стверджує, що між націями існує антагонізм, вічна боротьба за існування, в якій сильніші перемагають слабших і панують над ними.

У розробленій Донцовим теорії інтегрального націоналізму червоною ниткою проходить ідея прагнення до влади, "жадоба панування". Воля до життя, влади, експансії та прагнення боротьби і усвідомлення її конечності є головними принциповими положеннями націоналізму. "Раси сильні визволяються,... і розширяються за рахунок слабких"1. Волюнтаризм і ірраціоналізм, культ сили і жадоба влади, романтизм і фанатизм, свавілля і агресія - основні постулати теорії націоналізму Д .Донцова.

Панування "сильної нації", тобто "диктатура нації" передбачає різні форми насилля. "Фанатизм" і "примус", а не "ніжність" культивують пануючі нації. "Нація, яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народу-володаря". Донцов стверджує, що козацька еліта розгубила всі ті цінності, які мала, будучи правлячою, змішавши свою кров із кров'ю нижчих верств суспільства. Він постійно висловлює своє презирливе ставлення до юрби, черні, плебсу. Владу їх розглядає як трагедію суспільства. Вихід із даної ситуації вбачає у створенні нової еліти, нової касти, тобто тих, хто покликаний володарювати. Тільки еліта (провідна каста) здатна перетворити "дроворубів" і "водоносів" у спільноту, сильну організаційно, культурно і духовно. Еліта не змішується з народом, а стоїть поза, над юрбою. Вона займає окреме місце, оскільки має іншу природу, призначення, психіку, "зліплена з окремої гайни" і має свій специфічний характер. У такий спосіб Донцов обґрунтовує ідею "кастового суспільства", "кастового устрою".

Подальший розвиток історико-філософської проблематики пов'язаний з діяльністю Д.Чижевського. Його дослідження присвячені культурі українського, російського, польського, словацького, чеського, німецького народів тощо. Значним є його доробок у дослідження філософської спадщини Сковороди. Слід зазначити, що розгляд історико-філософської проблематики здійснюється в контексті впливу національної специфіки, національного характеру тощо. Досить багато уваги приділяє він дослідженню понять "нація" і "людство". Нація розуміється ним як у раціоналістичному, так і романтичному аспекті. Раціоналістичний підхід дає змогу виявити особливе, тобто національне. Проте Чижевський відмічає, що справжню цінність складає загальнолюдське, наднаціональне. Національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському. Співвідношення національного і наднаціонального використовується Чижевським як методологічний засіб дослідження всесвітньої філософії. Більше того, розвиток філософії, на його думку, полягає в синтезі цих моментів, але при цьому мислитель зазначає, те, що типове для всесвітньої філософії, властиве також національній філософії. Вони взаємо-обумовлюють, доповнюють і збагачують одна одну.

Дослідження історико-філософської проблематики тісно пов'язане з аналізом українського національного характеру. Чижевський дає повну картину національних властивостей. Називає їх "народним світоглядом", який проявляється в тому, "що цей народ в світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно". Відмічає, що національний характер не є цілісним, оскільки в кожній нації є різні психологічній соціальні типи та відмінності, які детерміновані умовами буття нації. При цьому виділяє істотні риси українського національного характеру. Поряд із позитивними рисами як от: емоційність, сентиментальність, ліризм, індивідуалізм, прагнення до свободи, здатність сприйняття нового тощо, мають місце і негативні - прагнення до взаємної боротьби, знищення власних і чужих життєвих форм і таке інше. Узагальнюючи викладене, мислитель доходить висновку, що національний характер українця вибрав із багатьох історичних подій саме ту, яка відповідала його сутності

Поряд із цими філософами, українська діаспора представлена й іншими мислителями, які більшою чи меншою мірою приєднуються до згаданих представників. Це О.Кульчицький, І.Мірчук, В.Щербаківський, М.Сціборський, А.Жуковський, Д.Олянчич, В.Шаян та інші, які своєю працею сприяли зростанню авторитету української філософської думки на світовій арені.

Контрольні запитання:

1. Особливості становлення філософської думки в Україні.

2. Які основні риси києворуської філософської культури?

3. Яке значення "філософського кордоцентризму" в філософській думці України?

4. Роль філософії "братських шкіл" у розвитку вітчизняної філософії.

5. Філософія у Києво-Могилянській академії. Див.: Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1992. - С.15 - 16.

6 Основні положення філософії Г.С.Сковороди.

7. Соціально-політичні проблеми української філософії XIX - початку XX ст.

8. Гуманізм філософії Т.Г.Шевченка.

9. Філософія І .Франка й Лесі Українки.

10. Філософія радянської доби.

11. Філософія української діаспори.

Теми рефератів:

1. Українська філософія у контексті світової культури.

2. Вплив християнства на розвиток української філософії.

3. Кордоцентризм української філософії.

4. Соціально-політичні проблеми у філософії доби козаччини.

5. Національний характер філософії Т.Шевченка.

6. Національний характер філософії І.Франка.

7. Національний характер філософії Лесі Українки.

8. Українська філософська думка у діаспорі.

9. Досягнення сучасних українських філософів.

Рекомендована література:

1. Бычко И.В. Познание и свобода. - M., 1990.

2. Вернадский В.И. Глобальные проблемы цивилизации // Мир философии. - М., 1991.-Ч. II.

3. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х т. - К., 1990.

4. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. - К., 1991.

5. Горинецъ В. Філософсько-соціологічні нариси. - Харків, 1930.

6. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. - К., 1996.

7. Грицай М.С., Микитась В.М., Осолом Ф.Я. Давня українська література. - К., 1978.

8. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. - К.,

9. Донцов Д. Націоналізм. - Львів, 1926.

10. Жариков Е. Научный поиск. - К., 1967.

11. Історія філософії на Україні: В 2 т. - К., 1997.

12. Історія філософії України. Підручник. - К., 1994.

13. Історія філософії України. Хрестоматія. -К, 1993.

14. Кониський Г. Філософські твори: В 2-х т - К 1990.

15. Копнин П.В. Диалектика. Логика. Наука. - М., 1973.

16. Копнин П.В. Проблемы диалектики как логики и теории познания. - М., 1982.

17. Костомаров М. П. Закон божий (Книга буття українського народу).-К., 1991.

18. Крисаченко B.C. Історія української філософії. Хрестоматія-довідник. - К., 2006.

19. Рыбаков БА. Язычество древних славян. - М., 1981.

20. Сковорода Г. Повне зібр. тв.: В 2-х т. - К, 1973.

21. Філософія Відродження на Україні. - К, 1990.

22. ЧижевськийД. Нариси історії філософії на Україні. - К., 1992.

23. Шинкарук В.И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. - К, 1964.

24. Юркевич П.Д. Философские произведения. - М., 1990.

25. Яворский С. Философские произведения: В 2 т. - М., 1993.