Філософія - Щерба С.П. - Тема 13. Буття ідеального

1. Науково-філософська постановка проблеми свідомості

Проблема свідомості, духу, духовності - одна з головних у філософії. Залежно від того, як ставиться і розв'язується питання про відношення свідомості до матерії, визначається філософська, світоглядна позиція - належність того чи іншого філософа до певного напряму.

На початку виникнення історії пізнання люди зрозуміли, що свідомість, думка - це щось відмінне від матеріальних речей. Виникло й уявлення, що людина складається з тіла і душі. Згодом останнє стало основою релігійно-ідеалістичного світорозуміння, згідно з яким духовне начало є цілком самостійним, незалежним від матерії, природи і, навіть, первинним стосовно неї. На рівні філософської думки духовне начало було осмислене як особлива нематеріальна субстанція (першооснова, першосутність), а в релігії - персоніфіковане в образі Бога - надприродної і надлюдської особи, творця і володаря світу.

Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість - це не прояв особливої, незалежної духовної субстанції, як і не є вона замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно духовним світом. Свідомість - це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об'єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність якостей, форм і відношень. Свідомість - це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи - людини, людського мозку. Істоти, що володіють свідомістю (а нам поки що відома лише одна така істота людина) виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні і достатні передумови. Виникнення свідомості - це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенцій.

За своїм змістом свідомість, у кінцевому підсумку, є відображенням зовнішньої (стосовно неї"), об'єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Але вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а повинен бути їй даний. Отже, свідомість залежить від об'єктивної, матеріальної реальності як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою - онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття тощо, (тобто гносеологічно).

Нарешті, треба сказати, що свідомість - не просто природна, а й соціально-зумовлена властивість людини як члена суспільства і учасника суспільного життя. Свідомість має свої природні, зокрема біологічні, передумови, але вона виникає, формується, розвивається на базі колективної предметно-практичної діяльності і процесів між людського спілкування. Людина зі своєю свідомістю виходить за межі тваринного буття, біологічної еволюції і починає існувати в історичному просторі й часі. Для неї надприродною спадковістю надбудовується і стає визначальною культурна наступність.

Цими положеннями ми будемо керуватися і в подальшому розгляді феномену свідомості.

2. Генезис свідомості

Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може здатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) і не відірвана від природної реальності.

Ставлячи питання про походження свідомості, ми розчленовуємо його на частини:

а) Які атрибути матеріальної субстанції послужили основою, найзагальнішою передумовою виникнення свідомості?

б) Які для цього склалися біологічні передумови у світі живої природи, зокрема в тварин?

в) Яка була безпосередня основа формування свідомості як суто людської активності? Як зумовлена свідомість специфікою людського буття? І як вона, в свою чергу, впливає на цю специфіку, і навіть визначає!!?

Загально-матеріальним атрибутом є іманентна матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції матеріального світу цей атрибут виступає як життя і, нарешті, на рівні людини - як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальнішому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об'єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, "сліди" певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, але й його внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найбільш виражені. Таким є рівень живої матерії.

Відображення - одна з форм вираження і реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження інформації, ускладнення структури і функцій матеріальних систем.

Завдяки загальній, всеохоплюючій - безпосередній чи опосередкованій - взаємодії і взаємо відображенню все несе інформацію про все. До такого висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасні теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що являє собою сукупність і взаємозв'язок величезної кількості організмів, загально-матеріальні властивості саморуху і відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми і можна категорично сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.

Що ж таке життя? Наука, спираючись на досягнення фізики, хімії, біології, теорії систем, кібернетики, інформатики виробила поняття життя, в якому поєднані субстратний і структурно-функціональний підходи. Матеріальною основою, речовинним субстратом життя визнаються білкові сполуки, а також нуклеїнові кислоти (РНК і ДНК), які є носіями і передавачами генетичної, спадкової інформації. Ці речовини мають надзвичайну хімічну складність, інформаційну місткість і можуть утворювати найрізноманітніші варіанти організмів. З точки зору структурно-функціонального підходу, живі організми - це складні динамічні відкриті системи, які здійснюють "зворотний зв'язок" із середовищем, обмінюючись з ним речовиною та енергією, сприймають, зберігають і використовують інформацію, здатні до саморегулювання, росту й розмноження.

Живі організми, як і будь-які об'єкти, здатні відображати і відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість - здатність вибіркового, об'єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до споживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов'язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів тощо.

Своєрідні форми відображення з'являються у тварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції виділяються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші - це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові - з формуванням відповідних дистантних рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше - у більш високоорганізованих тварин - виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і, нарешті, - здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам'ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов'язаного з тваринною "діяльністю" мислення.

Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грец. psyche - душа), тобто пов'язані з певним суб'єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки у тварин були зумовлені двома взаємозв'язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне, або навіть завчасне реагування), і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органу, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації, - нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система - головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.

Психіка має для живої істоти біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого й цілеспрямованого характеру.

Розвиток психіки тварин - це безпосередня "передісторія" психіки і свідомості людини. Проте відмінність між тваринною і людською психікою не тільки кількісна - в розумінні ступеня розвинутості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв'язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини, і "механізм" яких ще не зовсім з'ясований. Наприклад, у психології є ще чимало "таємниць", які вимагають наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди, дуже тісно пов'язані з нашими "братами меншими", повинні їх оберігати і про них піклуватися.

Перші ознаки "мислення (звичайно, не в точному значенні цього поняття) відмічені в людиноподібної мавпи, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона - "інтелектуал" серед птахів).

Мислення у власному розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими якостями.

У попередніх розділах було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.

Риси людської сутності та діяльності є основою виникнення й розвитку свідомості.

У процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення і застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, - а це вже є ознаки свідомості.

Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними й сигніфікативними функціями - тобто як засобу спілкування та позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації в світі.

Поряд із пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність та моральність є формами прояву духовності.

Першоджерелом духовноморальних якостей людини були умови співжиття, спільної діяльності. Саме вони формували потребу взаємодопомоги, вміння ототожнювати себе з іншим. З цієї первинної "клітинки" моральної свідомості, зрештою, й виник принцип "возлюби ближнього свого як самого себе".