Землеробство - Гудзь В.П. - 3.2.7. Кукурудза в сівозмінах

Полісся. Кукурудза при внесенні достатньої кількості добрив за продуктивністю не поступається багаторічним травам, люпину. Урожаї її стійкіші в беззмінному посіві й насиченні сівозміни кукурудзою, і ланки з нею часто продуктивніші, ніж з іншими кормовими культурами.

Дослідами встановлено, що забезпеченість кормів білком у ланках і сівозмінах, насичених кукурудзою на силос, менша, ніж з бобовими культурами. Вона становить 60-75 г протеїну на 1 кормову одиницю при оптимальній нормі 100 г і більше, залежно від виду тварин.

Враховуючи це, в сівозміні потрібно мати як люпин і багато- та однорічні трави, так і кукурудзу. Це сприяє стабілізації виробництва кормів, ефективнішому їх використанню, завдяки кращій збалансованості за вмістом білка. Крім того, багаторічні трави дають змогу задовольняти потребу тваринництва в зелених кормах раніше, ніж люпин, а кукурудза - в пізніші строки.

Кукурудза на зерно на Поліссі, як і в інших регіонах країни, є найпродуктивнішою культурою. Розширення її площі в сівозмінах дає можливість збільшити виробництво зерна без істотного зниження врожаю інших зернових культур, що спостерігається при зростанні їх частки в структурі посівних площ. Кукурудза не уражується кореневими гнилями і її впровадження в сівозміну сприяє оздоровленню ґрунтового середовища. Але треба зазначити, що на Поліссі через обмежену кількість тепла рекомендовані гібриди кукурудзи не завжди достигають і дають повноцінне зерно. Тому є гостра необхідність у створенні високопродуктивних більш скоростиглих сортів цієї культури.

У сівозмінах кукурудзу на силос та зерно можна розміщувати після картоплі, озимих, люпину на зерно та інших попередників залежно від конкретних умов господарства.

Лісостеп. У районах достатнього зволоження кукурудзу на зерно та силос можна розміщувати після озимої пшениці, картоплі, цукрових буряків і навіть повторно після кукурудзи на зерно. Коли ж сіяти її повторно, потрібно поряд з високою агротехнікою особливо точно дотримуватися заходів боротьби зі шкідниками і хворобами, насамперед з кукурудзяним метеликом і сажкою. Насичення сівозміни кукурудзою на зерно менше впливає на її врожайність.

У районах нестійкого зволоження цукрові буряки дуже висушують ґрунт, тому після них не варто розміщувати кукурудзу на зерно та інші вологолюбні культури, бо в посушливі роки після цього попередника значно зменшується їх продуктивність.

Дослідження Інституту кормів УААН, проведені в 1987-1993 рр., з вивчення дії попередника на врожайність кукурудзи на зерно показали, що сумішки багаторічних трав двох і трьох років використання рівноцінно впливають на формування врожаю. Врожайність зерна кукурудзи при цьому була однаковою як на неудобреному фоні (61,1 ц/га), так і при внесенні ^₆₀Р₈₀К₁₈₀ (74,8 і 73,3 ц/га) (А. О. Бабич, 1994).

У правобережних і західних лівобережних районах нестійкого, як і в районах достатнього зволоження, насичення типової десятипільної зернопросапної сівозміни кукурудзою на зерно до 30% практично не впливає на її урожай.

На сході підвищення частки кукурудзи на зерно в типових польових десятипільних сівозмінах від 10 до 30% за рахунок озимої пшениці, ячменю і гороху зумовлює уже помітне зниження її продуктивності.

У районах нестійкого зволоження для кукурудзи на силос майже рівноцінними попередниками є озима пшениця, кукурудза на зерно і багаторічні трави одного та двох років використання.

За даними А. О. Бабича та ін. (1994), перспективні в умовах інтенсивного кормовиробництва беззмінні посіви кукурудзи на силос. Розміщення їх поблизу ферм, внесення підвищених норм органічних добрив і специфічних гербіцидів (симазин, атразин) дає можливість зменшувати витрати на транспортування добрив і урожаю, виключати боронування посівів і один-два міжрядних обробітки.

У районах недостатнього зволоження розміщення кукурудзи на зерно після цукрових буряків також призводить до значного зменшення її продуктивності. Тут кукурудзу на зерно доцільно розміщувати насамперед після озимої пшениці або кукурудзи. Після цукрових буряків треба вирощувати однорічні трави та кукурудзу на зелений корм і ранній силос, які забезпечують такий самий урожай, як і після озимої пшениці або кукурудзи на зерно.

Степ. У минулому в цій зоні, коли площі просапних культур були невеликі, кукурудзу розміщували переважно після колосових, з яких кращим попередником вважалися озимі. Вони рано звільняють поле, очищають його від бур'янів за рахунок доброї кущистості, високого і густого травостою, не мають спільних з кукурудзою збудників хвороб та шкідників. Післяжнивні рештки цих культур розкладаються в ґрунті швидше, ніж просапних, тому при достатньому зволоженні поле після озимих орати неважко. Крім того, коренева система колосових розміщується переважно в метровому шарі ґрунту. У Степу внаслідок осінньо-зимових опадів запаси води в ґрунті до весни поповнюються - і метровий шар, як правило, рівномірно зволожений.

Колосові попередники кукурудзи висушують ґрунт майже однаково. Проте забур'яненість після кожної культури різна. Це має велике значення у виробництві. Наприклад, ячмінь низькорослий, часто вилягає і майже ніякої дії не проявляє на бур'яни, тому після колосіння ячменю останні обганяють його в рості і встигають обсіменитися. Через це кукурудза, посіяна після ячменю, буває дуже забур'яненою. Але при розробленні схем сівозмін озимих як попередників кукурудзи не вистачає, тому її розміщують і після ячменю. У такому випадку треба особливу увагу звертати на знищення бур'янів.

Просапні культури (соняшник, цукрові буряки) завдяки добре розвинутій на велику глибину кореневій системі дуже висушують кореневмісний шар ґрунту і через це в роки з малою кількістю опадів запаси води під кукурудзою після цих попередників недостатні, що призводить до недобору її зерна.

Соняшник як попередник кукурудзи має свою специфіку - крім значного висушування ґрунту дає падалицю, для знищення якої потрібні додаткові агротехнічні та хімічні засоби.

При розміщенні кукурудзи після кукурудзи запаси води в кореневмісному шарі ґрунту в посушливі роки значно більші, ніж після цукрових буряків та соняшнику. Дуже висушують ґрунт багаторічні трави і суданська трава.

Треба пам'ятати, що менші запаси води в нижній частині кореневмісного шару залишають такі попередники кукурудзи, як соняшник, цукрові буряки та суданська трава, а кращий поживний режим ґрунту спостерігається після гороху, озимої пшениці. Ячмінь та соняшник для кукурудзи залишають дуже мало поживних речовин.

В усіх ґрунтово-кліматичних підзонах Степу кукурудза реагує на попередники, проте більший вплив їх спостерігається в посушливі роки.

У Степу, де господарства мають м'ясний і молочний напрям розвитку, виникає необхідність збільшити частку кукурудзи в сівозмінах. Ось чому тут доводиться сіяти кукурудзу після кукурудзи протягом двох-трьох і більше років. Крім того, близьке розміщення кукурудзи від тваринницьких ферм, яке сприяє зменшенню затрат на виробництво кормів, також змушує господарства вирощувати її на одному місці декілька років.

Думка деяких спеціалістів, що в сівозмінах урожаї кукурудзи більші, ніж у беззмінних посівах, правильна тільки в тих випадках, якщо кукурудзу сіють після кращих попередників. Під беззмінними посівами кукурудзи при систематичному внесенні добрив родючість ґрунту не погіршується.

Дані наукових установ показують, що зниження врожаю кукурудзи в беззмінних посівах відбувається в основному через збільшення ураженості рослин хворобами та шкідниками, а також через збільшення забур'яненості посівів. Ось чому для кращого загортання післяжнивних решток, зменшення ураженості рослин кукурудзи хворобами і зниження забур'яненості поля орати під беззмінні посіви доцільно на глибину понад 20-22 см плугами з передплужниками.

При беззмінному вирощуванні кукурудзи для знищення бур'янів можна використовувати підвищені норми гербіцидів триазинової групи, які в сівозміні практично застосовувати неможливо. Дослідженнями з'ясовано, що на чорноземних ґрунтах кукурудзу в беззмінних посівах доцільно вирощувати 6-10, а на каштанових - 3-5 років.

Оскільки вирощування кукурудзи на зерно протягом трьох-чотирьох років підряд на одному полі практично не знижує її продуктивності, цілком допустиме насичення 10-пільних сівозмін кукурудзою в Північному Степу до 40-50%, у південному - до 30, а в спеціалізованих сівозмінах з короткою ротацією - до 75-80% (Є. М. Лебідь, 1988).

Урожай силосної маси кукурудзи в Степу майже однаковий після озимої пшениці, ячменю, кукурудзи на зерно і цукрових буряків. Якщо кукурудзу на силос сіють після соняшнику, спостерігається тенденція до зниження її урожайності.

Узагальнюючи дані наукових установ та передового досвіду господарств Степу, можна зробити висновок, що в північних районах кукурудзу на зерно насамперед треба сіяти після озимої пшениці по парах, після багаторічних трав та зернобобових культур і після кукурудзи. Допустимі посіви її після ячменю та цукрових буряків.

У центральній частині Степу кукурудзу на зерно доцільно висівати після озимини, якій передували чорні та зайняті пари, зернобобові, багаторічні трави одного року використання на один укіс, кукурудза на силос, і після кукурудзи у фазі повної стиглості зерна.

У районах крайнього півдня кукурудзу краще розміщувати після кукурудзи.

Для одержання силосу кукурудзу в усіх підзонах, крім вищезгаданих попередників, можна сіяти і після соняшнику, кормових буряків, суданської трави та інших культур.

У господарствах, що спеціалізуються на відгодівлі свиней, 10-пільні сівозміни можна насичувати кукурудзою до 30%, але в господарствах, що спеціалізуються на виробництві молока і яловичини, колосових зернових треба мати менше, а частку кукурудзи можна доводити до 50%.