Філософія - Щерба С.П. - 2. Народонаселення - передумова й суб'єкт формування та функціонування соціальної сфери

У центрі суспільного розвитку завжди була й залишається людина, оскільки без неї він просто не можливий. Сукупність людей, що проживає на певній території земної кулі й займається процесом суспільного виробництва, називається народонаселенням. Воно є суб'єктом і головною дійовою особою відношення "природа-суспільство". Творить і самого себе, і взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в плані взаємодії природного й суспільного. Це положення є незаперечним, незалежно від будь-яких теоретичних позицій філософа чи ідеологічних установок суспільного розвитку. Звідси - об'єктом дослідження у суспільстві є люди й відносини, в які вони вступають у процесі свого відтворення.

Ця система спрямована як на самозбереження так і на самовідтворення в процесі свого розвитку. Найважливішим показником системи є народжуваність (кількість народжених на певній території за певний період часу). Значення має і відношення народжених до кількості жінок дітородного віку, коефіцієнт шлюбної народжуваності (кількість народжених за рік тисячею заміжніх жінок), а також середнє число дітей, народжених однією жінкою за період її життя. Важливим є й природний приріст населення (різниця між кількістю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу).

Поряд з цими коефіцієнтами важливим є й тип відтворення населення (оновлення поколінь). В нормальних умовах кожні 100 сімей мають народити протягом життя 260 - 270 дітей (жінки від 15 до 50 років). Якщо їх народиться менше, то це призводить до звуженого відтворення. Тому суспільство, держава мають постійно піклуватися про створення сприятливих умов для народження й виховання здоровими дітей (здорової "демографічної ситуації").

Вплив на динаміку відтворення й здорову демографічну ситуацію можна здійснювати через регулювання рівня народжуваності, яка залежить від співвідношення чоловіків та жінок, на певній території, від рівня економічного розвитку (країни, певного регіону чи сім'ї), а також від соціальних, психолого-етичних, медичних і культурних умов життя та правового захисту сім'ї, матері й дитини. Так, темпи приросту населення в масштабах планети на початку XX ст. становили 0,7%, в 1960 році - 2%. В останні десятиріччя в світі спостерігається тенденція до зниження народжуваності. В Україні - теж. Відбувається й помолодшання мам, що теж є небезпечним. Щоб протистояти цим тенденціям, як у всесвітніх (за винятком окремих регіонів), так і в національних масштабах, слід створити необхідні умови для максимального задоволення потреб людини, систематично проявляти турботу про охорону здоров'я людей, якісніше вирішувати екологічні проблеми тощо.

Нині існують кілька теорій щодо зниження народжуваності. Серед них "теорія перешкод", яка зводиться до того, що сучасним молодим жінкам немає можливостей народжувати і виховувати дітей (школа, ВУЗ, далі - робота нарівні з чоловіком, відсутність житла, побутові негаразди тощо). Негативно впливає на вирішення цих питань і зміна системи потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Підтвердження цьому - молоді пари, які забезпечені всім, проте мають лише по одній дитині. Мабуть знизився рівень потреб у дітях. Заміна однієї системи поглядів іншою вимагає й зміни політики у державі, зокрема - необхідність надання допомоги, в першу чергу, тим сім'ям, у яких уже є діти та надання легітимності неодруженим матерям.

Є й інші фактори, які негативно впливають на проблему дітонародження. Для України це наслідки аварії на ЧАЕС (1986 р.), розбалансованість економіки, постійне зростання цін, низький рівень житлового будівництва та ін.

У цьому клубку проблем важливим є і якісний стан населення, перш за все його здоров'я, освіта, кваліфікація тощо. Цей процес також має регулюватися за допомогою демографічної політики. Крім цього необхідно створити Й доступну систему медико-генетичних консультацій. Впровадити для потенційних батьків необхідні санітарно-гігієнічні норми, створити гідні умови для сім'ї, дитини до і після її народження. При належному ставленні до цих питань, можна було б з упевненістю дивитись у майбутнє.

Розвиток населення Земної кулі, згідно історичного екскурсу, відбувався по-різному. На першому етапі (притаманний родовому суспільству) народження людей не регулювалось. У другому - традиційному, характерному докапіталістичним суспільствам і раннім стадіям капіталізму, народження регулювалось нормами традицій. Третій (раціональний) етап склався в розвинутих країнах. В них народження дітей регулювалось вільним вибором батьків, (в певній мірі має місце й сьогодні).

На кожному етапі були свої показники, своя тривалість життя і зміни населення. З часом тривалість життя зростала. У родовому суспільстві вона становила 32 роки, а в рабовласницькому й феодальному була дещо вищою. У капіталістичних суспільствах на перших етапах темпи стали надзвичайно інтенсивними (Китаї, Індії навіть існує перенаселення).

Існували й прогнози, що на кінець другого тисячоліття населення Землі становитиме 12 млрд чоловік. Проте в кінці XX століття темпи його зростання знизились, хоча й у деяких регіонах виникло перенаселення й постало питання, як до цього ставитись.

За даними спеціалістів, динаміка зростання чисельності народонаселення має такий вигляд: 1850 рік - 1 млрд, 1930 - 2 млрд, 1960 -З млрд, 1976 - 4 млрд, 2000 рік - перевершено 6 млрд чоловік. 90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2023 року населення планети зросте ще на 3 млрд чоловік (у країнах Латинської Америки - подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання треба подвоїти (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого зростання населення? На цю проблему існують різні точки зору. Одна з них - мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т.Мальтуса (1766 - 1834 рр.). Згідно з нею кількість населення земної кулі зростає за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ - за арифметичною. У зв'язку з цим людство не спроможне прогодувати себе. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій для скорочення чисельності людей на планеті. Пізніше песимістичної точки зору дотримувались і В.Фогт, Дж Хакелі та ін.

Звучали й оптимістичні нотки у розв'язанні цього питання (М.Данілевський, М.Ковалевський та ін.). З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства - результат не перенаселення, їх слід шукати в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку Його соціально-економічної та політичної сфер.

К. Маркс у свій час показав, що в суспільстві не існує абстрактного закону народонаселення, яким оперує Мальтус. Закони народонаселення мають історичну обумовленість, вони специфічні в різних суспільно-економічних формаціях. Причини голодного існування мільйонів людей не в швидкому зростанні народонаселення, а в хижацькому характері способів виробництва.

При сучасному рівні розвитку продуктивних сил, як доводить більшість вчених, земля може прогодувати до 14 млрд чоловік. Основою соціального прогресу мають стати тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній та соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або уповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним чинником.

Пізнаючи об'єктивні закони і використовуючи їх у своїх цілях, люди в майбутньому зможуть регулювати чисельність населення відповідно до об'єктивних можливостей.

Сучасна науково-технічна революція актуалізувала соціальні проблеми народонаселення. Проте назріли й такі, як: постарішання населення, необхідність оптимальнішого співвідношення жіночої й чоловічої частин населення, проблеми Його зайнятості та мобільності, професійної орієнтації і, особливо, прогнозування найважливіших тенденцій у галузі народонаселення на передбачуване майбутнє.

Нині вчені й політики відшукують різні шляхи для встановлення оптимальних взаємовідносин між людиною і природою, досліджують питання обмежень зростання споживання людини, в першу чергу для країн з високим рівнем виробництва, формування нових потреб у людей тощо.