Філософія - Щерба С.П. - Розділ VII. Майбутнє

Тема 30. Соціальне прогнозування

1. Соціальне передбачення. Методи і типи прогнозів

Із виникненням людини, як суб'єкта соціальної діяльності, світ набув нової, незнаної раніше, якості. Людина, як діяльнісна істота, стала предметно проявляти себе у виробництві та становленні й утвердженні суспільних відносин. Як мисляча й розумна істота, вона завжди опікувалася наявним станом свого існування, дбала про поліпшення умов життя, добробуту та діяльності.

її завжди цікавило те, що є, що становить існуюче буття, а також те, що було і що буде у майбутньому. Оволодіваючи минулим, вона прагнула краще облаштувати своє сьогодення, а спираючись на нього, заглянути в майбутнє, знайти і дати відповіді на питання: яке воно буде? що буде з нею, людиною? які її можливості? що буде зі світом?

Ці одвічні питання відносяться до світоглядно-прогностичних. Завдячуючи активно-творчій ролі людської свідомості, стає можливим роздумувати, висловлювати думки про те, чого ще немає в дійсності, але за певних умов, може бути чи ні. Наскільки реальним є факт його виникнення й розвитку. Які передумови потенційно закладені у нинішніх матеріально-виробничій базі, науково-технічному й інтелектуальному ресурсах людського буття.

Майбутнє перебуває у невизначеності, яка лякає людину й породжує песимізм. Підняти завісу над таїною невідомого, передбачити У потенційних зародках сьогодення моделі, сценарії майбутнього та його розвиток (у гносеологічному аспекті), означає отримати знання про неіснуюче. Здатність людського мозку, нервової системи до випереджуючого відображення дійсності забезпечує людині таку можливість.

Сучасна людина живе у мінливому й динамічному світі Це актуалізує можливість передбачати не лише безпосередні результати своєї діяльності, а й значно віддаленіші у перспективі. Дослідити шляхи подальшого розвитку й осмислити ознаки нової цивілізації (третього тисячоліття) - це основне завдання соціального прогнозування й передбачення. При цьому виникає чимало проблем, головною з яких є: наскільки і в якій мірі людина може передбачати майбутнє? Наскільки віддалено може заглянути вона за горизонти майбутнього і передбачити реальні перспективи суспільного розвитку. Не менш важливі питання пов'язаній з наявністю методологічного інструментарію завбачення майбутнього. Чи володіє людина (певна спільнота) достатніми науковими методами (засобами) пізнання та завбачення майбутнього.

На ці та інші питання філософія дає позитивну відповідь. Виходячи з того, що нині науковий, інтелектуальний, технологічний та методологічний потенціали знаходяться на досить високому рівні розвитку, - це забезпечує можливість пізнання перспектив розвитку нашої цивілізації. Від рівня наявного потенціалу залежить достовірність наукового передбачення. Водночас якість прогнозування залежить і від того, як далеко ми хочемо заглянути в майбутнє. Одна справа, коли ми робимо прогноз терміном на місяць чи рік, інша справа, коли прогнози сягають 25 чи 75 років, тобто на віддалену в часі перспективу. Якщо в першому випадку здійснити короткотерміновий прогноз не складає великих труднощів, то у другому - це потребує великих затрат і зусиль.

В міру віддалення майбутнього, знання про нього стають все менш конкретними й точними. Зростає й невизначеність у передбаченні майбутнього, яка з одного боку, залежить від часових параметрів, а з іншого - від природи соціального розвитку, багатоваріантності історичного процесу, непередбачуваності конкретного ходу й результатів подій. Безпосереднє майбутнє у зародковому стані має місце у нинішньому, як можливість. Стосовно видимого та віддаленого майбутнього, то вони визначаються не стільки тим, що є у дійсності, скільки тим, чому ще належить здійснитися.

Сучасна наука, філософія дають необхідні прогнози стосовно майбутнього розвитку суспільства, його окремих сфер з близькою до реальності вірогідністю. Ці прогнози, довгострокові програми й проекти своїми термінами сягають понад два десятки років. Стосовно видимого майбутнього наші знання і уявлення про нього мають, у значній мірі, правдоподібний характер. У часовому вимірі вони охоплюють більше половини XXI століття. Вважається, що у цих межах відбудеться завершення демографічної революції і подолання економічної відсталості країн, що розвиваються; утвердження гуманних, демократичних суспільств у загально цивілізаційному масштабі. Більш гіпотетичні судження характерні для прогнозів віддаленого майбутнього, які не піддаються вірогідним оцінкам з точки зору історичних термінів і конкретних форм втілення у життя. Наші знання про віддалене майбутнє є поки мізерним, оскільки обсяг нашого незнання значно перевершує наше знання, але навіть І за таких обставин - це все ж таки прогноз.

Із зазначеного слідує, що прогноз майбутнього - складна справа. І все ж, незважаючи на перепони й труднощі, соціальне прогнозування й наукове передбачення є життєвою необхідністю і мають право на існування. Вони, з одного боку, дають надію і оптимізують наше майбуття, з іншого - попереджують про можливі виклики, ризики та наслідки, які чекають на нас. Саме вони повинні давати відповідь не лише на питання, що може бути в майбутньому, а й коли цього слід чекати, яких форм набуде майбутнє і який ступінь достовірності прогнозів.

Як видно, здійснення прогнозів - відповідальна, важка й "невдячна" справа, оскільки неможливо стовідсотково спрогнозувати розвиток майбутнього. Наслідком цього є певне неспівпадання прогнозів з реаліями буття, які завжди багатші, розмаїтіші і колоритніші, а ніж теоретична "модель" можливого розвитку. Дійсність посоромлює любий прогноз і того, хто його здійснює за неточність, невідповідність їй. Передбачення майбутнього, роздуми про перспективи розвитку вимагають завжди тверезого підходу й аналізу, необхідності спиратись і відповідати лише науковим й філософським критеріям осмислення реального процесу. Слід ставити лише реальні завдання, розрізняти, що можливо передбачити, а що можна обґрунтовано прогнозувати, враховуючи й термінологічні рамки.

Прогнозування, соціальне передбачення вимагає ретельної підготовки й дотримання необхідних процедур. У ході Його здійснення не слід давати детальний аналіз розвитку об'єкта чи наслідків подій, прагнути передбачити його конкретні форми, "моделі", обтяжувати прогнозування певними хронологічними рамками щодо майбутнього розвитку того чи іншого явища, події. Важливо уникати детальних рецептів і повчань майбутнім поколінням: коли і як вирішувати їм проблеми. Ф.Енгельс, в свій час, вважав, що майбутні люди будуть настільки розумні, що самі знайдуть адекватні Й ефективні способи вирішення своїх проблем.

Соціальне прогнозування немислиме і без застосування методологічного арсеналу дослідження, наукових методів та методик, спеціальних засобів і прийомів дослідження. Дослідники вважають, що сучасний методологічний арсенал дослідження майбутнього становить понад 200 різноманітних методів, методик, засобів і прийомів. Незважаючи на те, що цей перелік не є остаточним, його все ж слід звести до таких типів, як: екстраполяція, історична аналогія, комп'ютерне моделювання, сценарії майбутнього, експертні оцінки та ін. Кожен з них має позитиви і негативи. Вважається, що найнадійнішим методом соціального прогнозування є експертна оцінка. Надійність і ефективність обумовлюються, по-перше, точними теоретичними уявленнями про реальний історичний процес; по-друге, добутими результатами за допомогою інших методів; по-третє, отриманими результатами у ході дослідження яким надається об'єктивна інтерпретація.

Стосовно методу екстраполяції, то його точність і ефективність різко знижуються по мірі заглиблення у таїни майбутнього. Спроба напластувати якості, властивості сучасного на майбутнє не є гарантією того, що майбутнє - це лише кількісне продовження нинішнього. Досить скромні можливості й у завбаченні майбутнього та його прогнозуванні характерні для методу історичної аналогії. Виходячи з того, що майбутнє, є, по суті, повторенням минулого (в основному), слід би стверджувати, що вся історія людства є постійним повторенням минулого у майбутньому. Насправді це не так, оскільки кожна епоха є індивідуальною, а звідси слідує, що в певну епоху можливо приймати лише ті рішення, які випливають із конкретного стану.1

Нині у дослідженні майбутнього досить актуальними є методи комп'ютерного моделювання та сценарії майбутнього. Спираючись на них, ми можемо здійснювати детальний аналіз сучасного історичного процесу. Стає можливим і віртуальне моделювання майбутнього, вибудовування віртуальних сценаріїв майбутнього розвитку тощо. Цим методам належить велике майбутнє.

В цілому слід підкреслити, що людина, спираючись на прогноз, вибудовує реальні сценарії своєї поведінки та діяльності. За одних умов вона прагне практично набути майбутнє, за інших - спостерігає виникнення майбутнього або пасивно очікує його. Тому будь-який прогноз - це, з одного боку, інформація про майбутнє і дуже добре, коли вона є достовірною і науковою, з Іншого - це стимул до дії, спонукає людину прагматично ставитися до майбутнього, вживати конкретні дії щодо нього. Прогноз змістовно включає інформаційно-пізнавальну та спонукально-прагматичну складові. їх співвідношення у соціальному передбаченні є різним. Пріоритет тієї чи іншої складової прогнозу зрозумілий лише в кінцевому рахунку. Завдячуючи спонукально-прагматичній функції прогнозу стає можливим реально співставити наскільки теоретичні передбачення відповідають реаліям майбутнього.

Тільки завдяки практиці стає можливим перевірити на істинність, вірогідність передбачуваного, а відтак - відкинути надумане.

Прогнозування - це не стільки інформаційно-теоретична діяльність задля власного задоволення, скільки соціально-історичне замовлення, конкретно-історична процедура, наслідком якої е випрацювання прогнозів. Оскільки процедура прогнозування може розповсюджуватися на всю або більшу частину природи (у вузькому розумінні), суспільства та людського духу, то відповідно у кожній з цих сфер можуть бути й прогнози.

Світ багатоманітний. Кожна з його сфер потребує науково-обґрунтованих прогнозів. Всю сукупність прогнозів, які використовуються людиною (людством), можна умовно звести до чотирьох основних видів; пошукові, нормативні, аналітичні та прогнози - застереження.

Стосовно перших, то це реалістично-дослідницькі прогнози. їх суть полягає в тому, щоб виявити, яким може бути майбутнє того чи іншого об'єкту, які реальні шляхи його розвитку. Цей тип прогнози дає відповідь на питання: в якому напрямі здійснюватиметься розвиток, який можливий стан об'єкта майбутнього?

Аналітичні прогнози ґрунтуються на методах теоретичного аналізу і спрямовані на ретельний, детальний аналіз майбутнього. Аналітичне прогнозування являє собою комплекс процедур, спрямованих на мисленне розчленування майбутнього на певні етапи та пізнання етапів майбутнього. Таким чином, на основі глибокого розуміння конкретних етапів випрацьовується синтетичне знання - прогноз майбутнього. Цей тип прогнозів забезпечує не лише наукові знання майбутнього, а й дає змогу проаналізувати й визначити пізнавальну цінність методів, які застосовуються у процесі прогнозування майбутнього.

Стосовно прогнозів - застережень, то основним їх призначенням є застереження суб'єктів життєдіяльності про можливі виклики та ризики у майбутньому. На основі такого знання стає можливим вжити конкретних дій, спрямованих на попередження або недопущення, якщо це можливо, негативних проявів розвитку в майбутньому. Таким чином, у нашому розумінні майбутнє стає прогнозованим, а його прояви керованими.

Варто зазначити, що класифікація прогнозів є відносною і, в певній мірі, умовною. В кожному з них можуть проявлятися ознаки інших. Досить часто у процесі прогнозування одночасно застосовуються декілька прогнозів, що забезпечує повноту передбачення. Процедура прогнозування потребує комплексного підходу, всебічного аналізу майбутнього, різноманітними засобами, методами та прийомами. Тільки таким чином стає можливим уникнути помилок і заблуджень стосовно майбутнього розвитку того чи іншого процесу або явища.

Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то очевидним стає принципово інший тип детермінації, в основі якого лежать фактори людської само детермінації - свідомості, вільного вибору, соціально-культурних пріоритетів тощо. Така цивілізація буде ґрунтуватися на іншій системі культурних цінностей, сповідувати етику не насильства, відмову від культу сили й панування, толерантності і консенсусу у ставленні до різних культурних традицій і народів, на принципово інших засадах у відношенні до природи, землі. Зросте цілісність і єдність людства, глобалізація життя і діяльності буває супроводжуватися розмаїттям моделей і форм культурного розвитку, його багатоваріантністю. Якісно нових ознак набуде майбутнє суспільство. Утвердиться й сформується принципово новий тип соціальних зв'язків між людьми, народами, країнами. Суспільство егоїстично налаштованих, розрізнених, атомізованих індивідів зміниться на суспільство вільних соціальних спільнот, де людина формуватиме свої зв'язки, виходячи із міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки і потреби. Кардинально зміниться матеріально-технічна база. Технологічною основою будуть принципово нові процеси й об'єкти, які класифікуватимуться як "синергетичні". Можна завбачити, що удосконалюватимуться такі об'єкти Й процеси, які здатні до самостійного розвитку. Це будуть самодостатні системи, комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси, які забезпечуватимуть продукування високоінтелектуальної продукції тощо.

Незважаючи на соціальні прогнози, науково-теоретичні докази, емпіричні прояви цих тенденцій, питання все ж залишається відкритим. Зокрема: як, яким чином, у який спосіб і в якій мірі вони реалізуватимуться? Думається, що це питання, на яке в змозі дати відповідь тільки час.