Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.4.1.3. Гегелівська концепція єдності онтогенезу й філогенезу в філософському осмисленні поступу людства

Саме системному аналізові особливостей відтворення основних історичних епох ЛЮДСЬКОГО духу в свідомості індивіда (у процесі формування його світогляду як такого, що органічно виростає до рівня сучасності через освоєні духовно й у скороченому вигляді основні історичні віхи духовного розвитку всього людства) присвячує Гегель одну з своїх основоположних праць — "Феноменологію духу", яку Маркс влучно назвав джерелом і таємницею гегелівської системи. Гегель розглядав всесвітню історію як множину індивідів, всезагальним серед яких є людство в цілому, дещо локальнішими — історичні народи (а Гегель визнавав історичними лише ті народи, які сягнули рівня власного державотворення), і, нарешті, ще дрібнішими — окремі людські особистості. Однак будучи "дрібною" тілесно, людина, завдяки тому, що вона — істота свідома, мислячий дух, — може піднестися до рівня не тільки об'єктивного духу (народ), а й духу абсолютного (його уособленням є, за Гегелем, людство в цілому). "Окремий індивід, — на думку мислителя, — є недосконалий дух, певний конкретний образ, в усьому наявному бутті котрого домінує одна визначеність, а від інших є лише розпливчаті риси. У духові, який стоїть вище іншого, нижче конкретне наявне буття зведене до непомітного моменту; те, що раніше було самою суттю справи, залишається лише у вигляді сліду; її образ затуманений і став простим відтінком. Індивід, субстанція якого — дух, розташований вище, пробігає це минуле так, як той, хто, беручись за вищу науку, оглядає підготовчі свідчення, давно ним засвоєні, щоб освіжити у пам'яті їх зміст; він згадує їх, не виявляючи до них інтересу й не затримуючись на них. Окремий індивід має і за змістом пройти ступені освіти всезагального духу, але як форми вже полишені духом, як етапи шляху, вже розробленого й вирівняного; таким чином, стосовно пізнання ми бачимо, як те, що в ранніші епохи турбувало зрілий дух мужів, зведено до пізнавань, вправ і навіть ігор хлоп'ячого віку, і в педагогічних успіхах ми впізнаємо накидану ніби у стислому начерку історію освіченості всього світу... В цьому аспекті освіта, якщо розглядати її з боку індивіда, полягає в тому, що він здобуває собі те, що знаходиться перед ним, поглинає в себе свою неорганічну природу і оволодіває нею для себе. З боку ж всезагального духу як субстанції освіта означає лише те, що ця субстанція надає собі власної самосвідомості, тобто породжує своє становлення й свою рефлексію в себе"76.

Величезна заслуга Гегеля полягає в тому, що він, по суті, вперше переконливо і докладно показав роль філософського світогляду як основоположної форми історичної самосвідомості, розкриваючи при цьому значення формування такого, відповідного рівневі й подальшим запитам сучасності світогляду, як продуктивного засобу набуття певної історичної самосвідомості суспільством в особі індивідів, що це суспільство складають. Виробляючи цю, суто історичну, як видається з першого погляду, самосвідомість, суспільство, хай найсучасніше, пізнає передусім саме себе. Адже воно є нічим іншим, як спресованим історичним шляхом людства до цього сучасного стану, представленою у "знятому" вигляді через селекцію та збереження найживучішого, в акумульованій і конденсованій формі історією як скарбничкою загальнолюдських, невмирущих культурних надбань. При цьому для індивідів попередніх епох винахід, створення чи відкриття кожного з цих історичних надбань вимагало часто-густо всього творчого життя чи його значної частини, було предметом великих, нелегких і тривалих зусиль усіх продуктивних здібностей людини. Для індивіда ж сучасного суспільства оволодіння цими надбаннями є справою вже не суспільно значущої продуктивної діяльності, а завданням навчання, освіти духу через приведення його до відповідності найвищим вимогам свого часу, через формування в собі справді сучасного світогляду, Що є водночас автентичною формою історичної самосвідомості.

Такою наукою, що веде індивіда через основні історичні феномени людського мислячого духу до його власної самосвідомості, яка є водночас і самосвідомістю його суспільства й історичною самосвідомістю, Гегель і вважав свою "Феноменологію духу". "Наука, — відзначав він, — відтворює цей освітній рух в його повноті й необхідності, а також те, що вже зведене до моменту й надбання духу в процесі формування останнього... З одного боку, потрібно витримати довжину цього шляху, бо кожний момент необхідний; з іншого боку, на кожному з них слід затриматись, бо кожний момент сам є деякою індивідуальною, цілісною формою й розглядається лиш остільки абсолютно, оскільки його визначеність розглядається як шле або конкретне, тобто оскільки ціле розглядається в своєрідності цього визначення. Оскільки субстанція індивіда, оскільки навіть світовий дух мали терпіння пройти ці форми за тривалий період часу і взяти на себе величезну роботу світової історії, в ході якої він у всілякій формі виявляв увесь свій зміст, який вона здатна вмістити, і оскільки при меншій роботі він не міг сягнути свідомості про себе, то, якщо мати на увазі суть справи, індивід не може, звісно, охопити свою субстанцію з меншою витратою праці, але разом з тим у нього труднощів менше, тому що в собі це здійснено, — зміст є вже стерта до можливості дійсність, загнуздана безпосередність, а формоутворення зведене до своєї абревіатури, до простого визначення в думці"77.