Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.2.17. Історичний прогрес: версія Данилевського

У контексті власної культурно-історичної типології всесвітньо-історичного процесу Данилевський істотно переосмислює традиційне розуміння су-спільно-історичного прогресу. Не відкидаючи цього поняття взагалі, він, однак, переконаний, що "безконечний розвиток, нескінченний прогрес в одному й тому ж напрямку (а тим більше — в усіх напрямках разом) є очевидною неможливістю"49.

Адже, підкреслював він, ускладнення, яке нерозривно пов'язане з удосконаленням, неминуче ставить межу істотному прогресові в тій галузі людського знання, та й людської діяльності загалом, на якій протягом тривалого часу зосереджувалися увага й зусилля у певному напрямку. Тому, аби поступальний рух життєдіяльності всього людства не припинився взагалі, необхідно, вважав Данилевський, дійшовши в певному напрямку до певного ступеня досконалості, розпочати цей поступальний рух з нової вихідної точки й іти іншим шляхом. Тобто цей поступальний рух мають здійснювати вже нові народи, з іншими психічними особливостями, іншим складом розуму, почуттів і волі, котрими й можуть відзначатися тільки народи іншого культурно-історичного типу. Як підсумовує мислитель, прогрес "полягає не в тому, щоб іти все в одному напрямку (в такому разі він швидко б припинився), а в тому, щоб виходити все поле, що становить поприще історичної діяльності людства, в усіх напрямках. Тому жодна цивілізація не може гордитися тим, щоб вона представляла вищу точку розвитку порівняно з її попередницями чи сучасницями, в усіх напрямках розвитку"50.

Така інтерпретація особливостей розвитку різних історичних культур та й поступального руху загалом зумовлена, з одного боку, тлумаченням Данилевським змісту й форм історичної творчої діяльності, з іншого ж — сама теж зумовлює, в свою чергу, це тлумачення.

4.2.2.18. Культурно-історична діяльність; основні розряди

За Данилевським, культурно-історична, або, як він її ще називає, народна діяльність, поділяється на чотири основні розряди, причому розряди вищі, найзагальніші, які не можуть субординуватися між собою, бути підведеними один під одний. До них він відносить такі вищі категорії поділу історичної творчості:

"1. Діяльність релігійна, яка обіймає собою ставлення людини до Бога, — поняття людини про долю свою як щось моральне, невіддільне, від загальної долі людства та Всесвіту, тобто, висловлюючись загальнішими термінами: народний світогляд не як теоретичне, більш чи менш ймовірнісне знання, в усякому разі, доступне лише небагатьом, а як тверда віра" що становить живу основу всієї моральної, звичаєвої діяльності людини.

2. Діяльність культурна, у тісному значенні цього слова, що обіймає ставлення людини до зовнішнього світу, по-перше, теоретичне — наукове, по-друге, естетичне — художнє (звісно, до зовнішнього світу відноситься й сама людина як предмет дослідження, мислення та художнього відтворення) і, по-третє, технічне — промислове, тобто здобування і обробка предметів зовнішнього світу стосовно потреб людини і відповідно розуміння як цих потреб, так і зовнішнього світу, досягнутого шляхом теоретичним.

3. Діяльність політична, яка охоплює відносини людей між собою як членів одного народного цілого, і ставлення цього цілого як одиниці вищого порядку до інших народів.

4. Діяльність суспільно-економічна, що охоплює відносини людей поміж собою не безпосередньо як моральних і політичних особистостей, а опосередковано — через умови користування предметами зовнішнього світу, отже, й здобування та обробки їх"51.

Народ (народи) кожного культурно-історичного типу творять історію за всіма чотирма параметрами означеної вище культурної діяльності, однак, по-різному, з акцентом на тому чи іншому розряді цієї діяльності. Згідно з цими особливостями культурно-історичної діяльності народів різних типів Данилевський і розробив загальну класифікацію всіх культурно-історичних типів, множина яких визначає Історичне обличчя людства загалом.