Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.4.11. Виклик середовища як пусковий механізм цивілізаційної трансформації примітивного суспільства

Хоча Тойнбі пропонує власне, глибоко оригінальне розуміння цивілізацій, проблему історичного поступу людства як спільноти цивілізацій щодо майбутнього він розглядає загалом у мінорній тональності, солідаризуючись у цьому з Шпенглером. Між цими мислителями є принаймні ще одна дуже важлива точка дотику — там, де Тойнбі тлумачить цивілізацію не як синонім історичної культури на всьому протязі її існування, а вже у вужчому значенні — як етап існування певної культури вже після її надлому, тобто на стадіях деградації та дезінтеграції. Однак те, що у Тойнбі виступає як цивілізація у вузькому сенсі цього слова, у Шпенглера постає як вичерпна, єдино можлива характеристика цивілізації. В оцінці ж перспектив цивілізацій, розглянутих під таким кутом зору, обоє сходяться у тому, що перспективи ці є не дуже радісними. І це цілком природно, оскільки цивілізація у даній площині розглядається як старіюча, стареча й умираюча культура.

Щоправда, математичною границею їх майбутнього розвитку він все ж вважав утворення всеєдиної планетарної цивілізації. В цьому аспекті він ближчий вже не до Шпенглера, а до Данилевського. Але на відміну від останнього змальовує її далеко не рожевими барвами. Монадність цивілізацій і Тойнбі вбачає не в єдності їх самодостатності, замкненості, доцентровості, з одного боку, і взаємоуособлення, взаємо-відтворення, взаємовіддзеркалення — з іншого, а, по суті, лише в першій із сторін, тобто в замкненості, самодостатності.

4.2.4.10. Поняття "цивілізація": версія Тойнбі

Тойнбі пропонує власне, оригінальне тлумачення цивілізаційної проблематики, відмінне від усіх інтерпретацій, здійснених Данилевським і Шпенглером. Поняття "цивілізація" англійський історик розглядає як полісемантичне і вживає у "плаваючому режимі", актуалізуючи те чи інше значення цього поняття відповідно до потреб конкретної пізнавальної ситуації. Тому робоче визначення цивілізації він сформулював на початку роботи — як умоглядне поле дослідження, шкала значень якого, з одного боку, впирається у рамки національної держави, з іншого — людства в цілому80. Це визначення є усвідомлено аморфним, що допускає різні за обсягом, змістом і формою конфігурації. Крім того, у певних відношеннях термін "цивілізація", як вважав

Тойнбі, може збігатися з термінами "культура", "суспільство" тощо. Однак цивілізація постає не як довільне суспільство, а таке, що відмінне від суспільства первісного, примітивного.

4.2.4.11. Виклик середовища як пусковий механізм цивілізаційної трансформації примітивного суспільства

Для того, щоб здійснився поступ від первісного суспільства до цивілізації, повинен, на думку Тойнбі, порушитися усталений традиційний хід речей, середовище має кинути виклик примітивному суспільству, виклик своєрідного цивілізаційного стимулу. Останній може бути різним: стимул суворих країн, стимул нової землі, стимул ударів, стимул тиску, стимул гноблення тощо81. І лише спромагаючись на ефективну відповідь на подібний виклик, це суспільство переживає докорінну трансформацію, стає цивілізацією. Виклик при цьому має відповідати правилу "золотої середини", тобто не бути ні занадто слабким, ні занадто радикальним. Адже у першому випадку, як це підтверджує, на Його думку, приклад народу Крайньої Півночі, він пригнічує активність відповідних суспільств, надломлює їхні сили назавжди, позбавляючи їх у принципі надій на майбутнє, не залишаючи їм перспективи на цивілізаційну метаморфозу.

У Другому ж випадку, як доводить історія примітивних суспільств, що мешкають в оптимальних природних умовах, заслабкий виклик взагалі залишається непомітним для суспільств і не стає спонукою, достатньою для цивілізаційного зрушення.

Якщо ж виклик відповідає вимогам золотої середини, а суспільство спроможне відреагувати на нього належним чином — виникає цивілізація.