Філософія історії - Бойченко І.В. - 7.4.2.1. Синергетичний поворот

Нині гостра необхідність і потреба в інтенсифікації досліджень зазначеного напряму зумовлені не тільки екстремальною ситуацією в суспільстві, а значною мірою — й збагаченням арсеналу пізнавальних засобів глибшого розуміння історичних законів цього типу.

7.4.2.1. Синергетичний поворот

У ракурсі синергетичного підходу суспільство розглядається як система, по-перше, складна, оскільки містить принципово різні рівні — макро- і мікрорівень. Те, що на мікрорівні постає як невпорядкована сукупність суто хаотичних дій, відносин та взаємодій окремих осіб, на макрорівні викристалізовується у певну впорядкованість, закономірність. Причому слід обов'язково враховувати, що така закономірність істотно відрізняється від типу суспільних законів, що постають як закони великих чисел, тобто закони статистичні. На відміну від останніх, закони нелінійного типу не є просто порядком, що вирізняється на тлі позірного хаосу масово-індивідуальної поведінки людей.

Нелінійні закони історії — це теж фіксація певного порядку в життєдіяльності такої складної макросистеми, як суспільство. Але вони фіксують не просто порядок статистичний, а такий, що реалізується через соціальні флуктуації і точки спонтанного вибору, біфуркації. З позицій нелінійного аналізу суспільство постає як система не тільки складна, а й дисипативна. Тобто система, якій, на відміну від систем консервативних, притаманні якісні і необоротні зміни.

Ця обставина також зумовлює чималою мірою своєрідність історичних законів нелінійного типу порівняно із законами статистичного типу. Якщо останні виступають як закони ймовірнісні, то нелінійні закони реалізуються через перерви поступового плину суспільних подій, розриви ймовірнісних тенденцій, через порушення ймовірності. Саме таким чином, як правило, виникають різноманітні соціальні організми (історичні культури, цивілізації тощо), а також відбувається перехід від суспільства одного типу до суспільства іншого — розвинутішого типу.

7.4.2.2. Нелінійні закони історій типологічна специфікація

Варто, гадаємо, наголосити, що типологічні дослідження нелінійних законів історії, по суті справи, лише починають розгортатися на сучасному етапі. Праці монографічного характеру з цієї проблематики поки що відсутні, по суті, повністю. Явно бракує навіть спеціальних наукових розвідок на рівні статей чи розділів колективних монографій, хоч ця тематика за сучасних умов стає дедалі актуальнішою, її значення явно виходить за межі суто наукових інтересів і набуває практичного звучання. Причому не тільки для соціального управління і політичної сфери життєдіяльності суспільства, а й для культурного життя загалом. Тому одним з першочергових завдань не тільки філософсько-історичних, соціально-філософських, а й суспільствознавчих досліджень в цілому є осмислення досягнень у вивченні нелінійних законів на рівні загальнонаукових методологічних розробок32 та у природознавстві 33 , їх врахування в ході розробок законів історії нелінійного типу, паралельно з інтенсифікацією цих досліджень. Нелінійність таких заковів може розглядатися у двох аспектах — діахронічному і синхронічному (структурному).

7.4.2.3. Нелінійні закони історії: діахронічний і синхронічний виміри

У діахронічному зрізі нелінійність законів історичного процесу простежується через закономірності пізнання і реалізації ідеалів. Зокрема, ідеалу суспільства та ідеалу особи. У кожному з цих випадків закон постає як асимптоматична межа пізнання і практичної діяльності. Тобто межа, досяжна для ряду поколінь, але недосяжна для жодного з цих поколінь, взятого окремо. Врахування асимптотичної, нелінійної природи закономірностей процесу реалізації ідеалу наочно показує некоректність перетворення цього процесу на об'єкт політичних маніпуляцій. (Зокрема, визначення політиками конкретних строків реалізації зазначених ідеалів, як скажімо, у колишньому СРСР.)

Нелінійність притаманна історичним законам і в синхронному, структурному зрізі. Вона виявляється у певній несумірності соцієтальних законів із законами окремих сфер суспільного життя, і відповідно — у неминучому "ірраціональному залишку" за спроб безпосередньо проеціювати той чи інший закон певного ступеня загальності на процеси іншого (вищого чи нижчого) ступеня. Це допомагає враховувати своєрідність законів кожної із сфер суспільного життя, краще розуміти самоцінність цих сфер.

Наприклад, сьогодні дедалі очевиднішим стає те, що сформульовані класичним марксизмом закони, які тлумачилися законами суспільного виробництва в цілому (тобто як закони соцієтальні), насправді мають значно вужчий інтервал дієвості. У структурному зрізі вони ефективні у межах виробництва матеріальних благ і, зазвичай, не спрацьовують у сфері виробництва духовного. Наприклад, спроба науково обгрунтувати вартість витворів духовної культури, виходячи із затрат суспільно необхідного робочого часу, неспроможна і неправомірна. У генетичному ж аспекті дія цих законів, навіть у сфері суспільного матеріального виробництва, обмежена, як правило, періодом індустріального суспільства.

Інколи один і той же за формою вираження закон насправді виявляється структурно розгалуженим залежно від ступеня узагальнень, зокрема, такий закон історії, як соціальна революція. Утримуючись від оціночних характеристик революції, позитивних (типу "локомотив історії", "свято пригнічених") чи негативних (типу "соціально-історичний деструктор", "руйнівна сила історії"), слід визнати, що певну позитивну чи негативну, але закономірну, роль в історії революції відіграють.

Водночас не можна ігнорувати й того, що соціальна революція ЯК закон історії на різних рівнях узагальнень виглядає неоднаково. На філософсько-історичному вона постає як ціла епоха переходу від одного соціального організму чи суспільства до іншого; для історика-емпірика — як конкретна історична подія, обмежена чіткими датами; для політолога — як соціально-політичний переворот, що завершується із вирішенням питання про владу; на загальноісторичному рівні дія її охоплює тривалу епоху, що містить у собі цілу низку соціальних революцій. Нарешті, для синергетики революція в суспільстві є своєрідною флуктуацією з притаманними їй біфуркаціями тощо. Прагнення тлумачити цю закономірність лінійно, звести розмаїття її виявів до "спільного знаменника", утвердити один з її вимірів як правильний, а всі інші — як хибні, є, з нашого погляду, некоректним.