Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - 7.3. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Сучасна економічна думка незалежно від її конкретного теоретичного спрямування визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже, і її право впливати на економічне життя суспільства. Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава має розробляти відповідну грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу, зображено на рис. 7.12.

Рис. 7.12. Інструменти регулювання грошового обігу

Основною метою цієї політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.

Державне регулювання грошової сфери

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Верховна Рада крім того регулярно заслуховує доповіді голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В умовах ринкової економіки всім суб'єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування.

У процесі вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу (рис. 7.13).

Рис. 7.13. Методи грошово-кредитної політики

З огляду на це можна виокремити основні цілі грошово-кредитної політики (рис. 7.14).

Рис. 7.14. Цілі грошово-кредитної політики

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що вони встановлюються на тривалі часові інтервали, протягом яких можуть бути реалізовані. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку у зв'язку зі зростанням маси грошей чи зниженням процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Характерними ознаками тактичних цілей є короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність і певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір і механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і торкається всієї макроекономіки, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів, і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання зазначених тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Для досягнення поставлених цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна поділити на чотири групи (рис. 7.15)^*179.

*179: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Рис. 7.15. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика); політика конкуренції. – заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена: в енергетиці, сільському господарстві тощо; соціальна політика – заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів^*180.

*180: { Там само.}

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит утворюється і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обігу^*181.

*181: { Демківський АЗ. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. –528 с.}

За способом і характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики можна поділити на три групи:

– фіскальної політики;

– грошово-кредитної (монетарної) політики;

– прямого впливу.

Фіскально-бюджетна політика – це сукупність методів держави у сфері оподаткування і державних витрат (рис. 7.16)^*182.

*182: { Там само.}

Рис. 7.16. Типи фіскально-бюджетної політики

Функції фіскально-бюджетної політики подані на рис. 7.17.

Залежно від господарської кон'юнктури ринку можна виокремити такі типи грошово-кредитної політики (рис. 7.18), для кожного з яких характерний свій набір інструментів і методів регулювання.

Світова практика монетарної політики набула значного досвіду використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи (рис. 7.19).

Рис. 7.17. Функції фіскально-бюджетної політики

Рис. 7.18. Типи грошово-кредитної політики залежно від кон'юнктури ринку

Рис. 7.19. Інструменти монетарної політики

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку – це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах із високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатніми розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно виявляються і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключову позицію і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в обіг відповідну суму грошей, чим збільшує спочатку банківські резерви, а потім – загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Регулювання норми обов'язкових резервів – потужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів за ними. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитоспроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну – збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитоспроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Процентна політика – один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає у тому, що центральний банк встановлює ставки процентів за позиками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

– стримує попит комерційних банків на свої позики, гальмує зростання їх надлишкових резервів і банківського кредитування економічних суб'єктів;

– стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

– сигналізує економічним суб'єктам про свій намір зробити гроші дорожчими, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Рефінансування комерційних банків – інструмент, який застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позики з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позик – зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позик тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги над процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які були б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальною ця обставина є для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

Регулювання курсу національної валюти – інструмент дуже чіткої, оперативної та потужної дії, який за характером впливу на масу грошей нагадує операції на відкритому ринку. Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і кон'юнктуру ринків досягається також за допомогою встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, "дружнього переконання" та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

За вибору грошово-кредитної політики е декілька принципових підходів, що пов'язано насамперед з неодностайністю економістів у поглядах на цю проблему. В макроекономіці, як і в кожній науці, є різні теорії. Найбільш фундаментальними з них є класична (монетаризм) та кейнсіанська теорія (кейнсіанство), що по-різному трактують низку основоположних економічних понять.