Гроші та кредит - Алєксєєв I.В. - Необхідність кредиту

6.1. Кредит: необхідність, суть, теорії, форми та види

Необхідність кредиту

Унаслідок розвитку процесів обміну товарами виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибута товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва та часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів і необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів — у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, — невизначеність потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також поява потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Суть кредиту

Кредит — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості та платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

— позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами — банківські установи;

— гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

— джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

— кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об'єктом кредитних відносин є грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб'єкти кредитних відносин:

— кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій або натуральній формі іншому суб'єктові ринку на засадах поверненості, строковості й платності;

— позичальник — сторона, яка отримує позику.

Теорії кредиту

До засновників натуралістичної теорії кредиту належать англійські економісти А. Сміт (1723—1790) і Д. Рікардо (1772—1823).

Основні постулати цієї теорії:

— об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

— позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

— кредит виконує пасивну роль, а банки — це звичайні посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

— кредит не створює реального капіталу;

— кредит залежить від виробництва;

— кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворної теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671— 1729).

Згідно з його поглядами, кредит посідає місце, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Він може створювати багатство і капітал; банки є творцями капіталу, а не звичайними посередниками.

Головні положення цієї теорії використали Дж. Кейнс і його послідовники, котрі обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позичкового процента та відповідне розширення інвестицій, що приводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак — до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса були представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів — ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема, за допомогою кредиту.

Капіталотворна теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою головними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні отримують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

— комерційний (надається одним товаровиробником іншому в вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, зазвичай, оформляється векселем);

— банківський (надається банками, зазвичай, у грошовій формі; банки можуть виступати не лише кредиторами, а й позичальниками);

— державний (надається юридичними та фізичними особами державі — в особі центральних та місцевих органів влади);

— міжнародний (надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності).

Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що ґрунтується на використанні таких принципів:

— цільовий характер кредитування (передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси);

— поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

— строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;

— платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;

— забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики і заборгованістю за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Види банківського кредиту поділяють:

1. За призначенням — на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам).

2. За строками користування — короткострокові (до року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).

3. За забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові).

4. За ступенем ризику — стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні.

5. За методами надання — у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою).

6. За строками погашення — водночас, на виплату, достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).