Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 6.2. Валютний ринок та валютні операції

Постійне посилення міжнародних економічних зв’язків за умови наявності в кожній країні національної валюти вимагає під час товарообмінних операцій обміну (купівлі) однієї валюти на іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.

Але значення сучасного валютного ринку не можна звести тільки до обслуговування товарообмінних операцій. Справа в тому, що на валютному ринку відображається дуже широкий спектр економічних відносин, пов’язаний не тільки з рухом товарів, а й з рухом інвестицій, наданням послуг, рухом об’єктів інтелектуальної власності тощо, а це має велике значення для функціонування суспільного виробництва в тій чи іншій країні.

Валютний ринок — це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни. При цьому об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку виступає іноземна валюта окремих країн (американський долар, англійський фунт стерлінгів, японська єна тощо), а також різні види колективних валют, наприклад, євро, СДР. Крім того, об’єктом на цьому ринку виступають різні платіжні засоби (чеки, векселі, сертифікати і т. ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміновані в іноземній валюті.

Як і будь-який ринок, валютний ринок функціонує на основі взаємодії попиту і пропозиції та наявності конкурентної боротьби між покупцями і продавцями валюти. В основі цієї боротьби лежить бажання його агентів обрати собі найліпші умови продажу (купівлі) валюти. Вирішальним мотивом дії суб’єктів валютного ринку, як і будь-якого іншого, є отримання прибутку.

Валютний ринок — це важлива складова у структурі грошового ринку, а відтак, і невід’ємний елемент ринкової економіки. В основі його функціонування й розвитку лежить саморегуляція, яка дозволяє постійно балансувати протилежні інтереси покупців і продавців валюти і задовольняти ці інтереси з урахуванням змін як в економіці конкретних країн, так і в кон’юнктурі світового ринку.

Наявність і дія механізмів саморегуляції не означає повної стихійності валютного ринку. Цей ринок має своє правове поле, особливістю якого є те, що воно визначається не тільки законодавством тієї чи іншої країни, а й міжнародними нормами. Прикладом може бути Статут МВФ, окремі статті якого містять певні норми стосовно валюти і її руху. Так, стаття VIII цього статуту передбачає скасування валютних обмежень і забезпечення конвертованості валюти країни, яка приєдналась до цієї статті Фонду. Це, звичайно, не, заперечує, а навпаки, передбачає наявність певних національних особливостей валютного ринку в тій чи іншій країні. Утім загальна тенденція розвитку національних валютних ринків відбиває загальносвітову тенденцію до інтернаціоналізації виробництва, а це означає, що такі ринки в подальшому будуть усе більше уніфікуватись.

Як і на будь-якому іншому ринку, на валютному ринку діють певні економічні суб’єкти, які продають і купують валюту. До цих суб’єктів належать юридичні й фізичні особи, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю. Серед юридичних осіб особливе місце належить суб’єктам господарювання, бо саме вони перш за все реалізують зовнішньоекономічні зв’язки. Своє місце в ролі суб’єктів посідають на цьому ринку й державні установи. Але серед діючих суб’єктів валютного ринку особливо слід виділити посередників. Справа в тому, що специфіка операцій на цьому ринку і надзвичайна його складність вимагають високого рівня професіоналізму й досвіду, якого пересічний товаровиробник, як правило, не має. До того ж прямі операції з валютою в багатьох випадках обмежені, і ліцензію на їх здійснення мають тільки спеціалізовані фінансові установи.

Валютні ринки певним чином класифікують. Найчастіше їх розрізняють за характером операцій, обсягами торгівлі та дією певних правил, і в цьому сенсі виділяють національні, регіональні та міжнародні валютні ринки.

На валютному ринку здійснюються операції купівлі-продажу валюти. Але це тільки загальне визначення його змісту. Конкретні акти купівлі-продажу відрізняються один від одного не тільки суто індивідуальними ознаками (конкретний термін, обсяг тощо), але й певними типовими умовами їх здійснення. Виділяють два основні типи валютних операцій: операції СПОТ і форвардні операції.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин. Цей час необхідний суб’єктам угоди, щоб звірити документи і здійснити поставку валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція, має назву СПОТ-курсу.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді. Ці угоди, і це є важливим принциповим моментом, обов’язкові для виконання. Зрозуміло, що курс валюти за форвардною угодою відрізнятиметься від СПОТ-курсу, який, як правило, стає певною базою для укладання форвардної угоди. При цьому форвардний курс може бути як вищим від СПОТ-курсу (у цьому разі йдеться про продаж з премією), так і нижчим — тоді йдеться про продаж валюти з дисконтом.

Валютні курси, які коливаються на валютному ринку залежно від співвідношення попиту і пропозиції, певною мірою залежать від багатьох чинників і, насамперед, від відсоткових ставок на короткострокові депозити. Залежність між форвардним курсом і відсотком за короткостроковими депозитами на валюту, яку купують, обернено пропорційна. У практиці врахування цих відсоткових змін країни, як правило, орієнтуються на відсоток на міжбанківські депозити в Лондоні, це так звана ставка ЛІБОР (London inter Bank Offered Rate).

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється за аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити (курс покупця). Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати (курс продавця). Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги немає, то валютна позиція називається відкритою. При цьому, якщо сума продажу валюти перевищила суму купівлі, така відкрита валютна позиція вважається короткою. Якщо ж купівля конкретної валюти перевищила її продаж, то це вже довга відкрита позиція. Наприклад, банк »Аваль», який мав до цього закриту валютну позицію щодо гривень і доларів, продав 100 тисяч гривень за 25 тисяч доларів, то його валютна позиція перейшла із закритої у відкриту. При цьому його позиція щодо гривні перейшла в коротку (бо продано 100 тис. грн), а щодо долара — у довгу (бо куплено 25 тис. дол.).

Валютні операції, як і операції на будь-якому ринку, супроводжуються певними ризиками. Валютний ризик — це втрати, що можуть мати місце тоді, коли курс валюти платежу зміниться на момент здійснення платежу. Цей ризик в умовах суттєвих і не завжди прогнозованих змін курсової вартості валют є дуже істотним і вимагає від суб’єктів валютного ринку відповідних дій. Вони в цілому можуть бути зведені до певних дій щодо запобігання цим ризикам та їх страхування.

Запобігання валютному ризику пов’язано з кропіткою роботою щодо його прогнозування, розрахунку його можливих розмірів стосовно до валютної операції тощо. Сюди ж входить і система заходів, спрямована на управління валютним ризиком. Але все це потребує високої кваліфікації аналітиків і значних витрат.

Більш поширеним є страхування валютних ризиків, яке має більш оперативний характер і може здійснюватись у різних формах. Перш за все таке страхування можна здійснити за допомогою банків, котрим, як наприклад в Україні, дозволено здійснювати операції зі страхування кредитного, відсоткового і валютного ризиків. Такою формою часто стають форвардні one- рації, коли валютний ризик для того, хто страхує валютну угоду, обмежується премією (як правило, у вигляді більш високого, ніж за СПОТ-угодами відсотка), яку він сплачує банку.

Поширеною формою страхування валютного ризику є укладання валютного опціону (право вибору). Згідно з цією угодою один з контрагентів (заздалегідь сплачену премію) набуває особливих прав, які полягають у його можливості придбати (опціон на купівлю — »колл») або продати (опціон на продаж — »пут») одну валюту за іншу в будь-який термін до закінчення дії опціонного контракту і за попередньо визначеним курсом. Ця форма страхування дає можливість більш оперативно, а відтак, і з меншими втратами реагувати на зміну курсу валют.

Досить часто використовується і така форма страхування від валютного ризику, як валютний СВОП. Суть цієї форми страхування полягає в тому, що сторони домовляються про обмін еквівалентної суми. Скажімо, клієнт укладає з банком угоду і купує у нього з доставкою через рік 10 тисяч доларів за 50 тисяч гривень і тут же укладає зворотну угоду про продаж тій" самої суми доларів банкові через той самий термін.

В організації страхування валютного ризику застосовується і така форма, як надання валютної позики. Ось її суть: експортер вивозить свою продукцію за кордон і ще до моменту її продажу отримує позику, яку він може повернути після реалізації своєї експортної продукції та отримання виторгу. Цю валютну позику надають за СПОТ-курсом, і її можна конвертувати в національну валюту.