Вступ до мовознавства - Кочерган М.П. - Кельтська група

Кельтські мови в І тисячолітті до н.е. були одними з найпоширеніших індоєвропейських мов. Користувалися ними на території сучасних Німеччини, Франції, Великобританії, Ірландії, Іспанії, Північної Італії. Пізніше територія їх поширення значно звузилася. Нині загальна кількість мовців становить 9 млн. 505 тис. осіб.

У кельтській групі мов виділяють три підгрупи: гойдельську, бриттську і галльську.

Гойдельська підгрупа.

До неї належать ірландська, шотландська і мертва менська мови.

Ірландська мова - офіційна мова Республіки Ірландія (як і англійська). Поширена також у Північній Ірландії, частково в США, Великобританії та інших країнах. Розмовляють нею майже 600 тис. осіб (більшість ірландців, загальна кількість яких 7,6 мли., користується англійською мовою). Писемність виникла в IV ст. до н.е. (огамійське письмо), з VII ст. - на латинській основі. Ірландською мовою створена багата оригінальна література.

Шотландська (гельська, гаельська, ерська) мова локалізована в північно-західній Шотландії, на Гебридських островах, а також у канадській провінції Нова Шотландія. Розмовляють нею менше 100 тис. осіб. За походженням - це діалект ірландської мови, який відокремився від неї в XI-ХНІ ст. Пам'ятки писемності з'явилися в XVI ст. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Менська мова - мертва мова, що була поширена на острові Мен в Ірландському морі.

Бриттська підгрупа.

До неї належать бретонська, валлійська і мертва корнська мови.

Бретонська мова використовується на півострові Бретань, куди в V-VII ст. переселилася частина бриттських племен із Британії. Розмовляють нею до 1 млн. осіб. Має чотири діалекти. Літературна мова сформувалася на основі ліонського діалекту, однак не набула широкого застосування. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Валлійська (уельська, кімрська) мова поширена в Уельсі (Великобританія) і в деяких частинах Аргентини. Кількість мовців становить 520 тис. Сучасна літературна мова сформувалася наприкінці XVI ст. Писемність - на основі латинської графіки.

Корнська (неправильно: корнуельська) мова - мертва мова кельтського населення півострова Корнуолл (Великобританія). Функціонувала до початку XIX ст. Збереглася література з XVI-XVIII ст. Писемність - на основі латиниці. Нині намагаються її відродити (декілька тисяч людей об'єдналися в товариство, яке поставило собі таку мету).

Галльська підгрупа.

До неї належить мертва галльська мова. Вона функціонувала з VI ст. до н.е. до V ст. н.е. в Галлії, Північній Італії, на Балканах і в Малій Азії. її витіснила латинська мова. Збереглися написи з IV ст. до н.е.

Грецька група

До грецької групи відносять новогрецьку і мертву давньогрецьку мови.

Новогрецька мова - офіційна мова Грецької Республіки (як і турецька) і Республіки Кіпр. Поширена також в Албанії, Єгипті, Південній Італії, Україні (Маріуполь й інші регіони півдня), Грузії та Вірменії. Загальна кількість мовців становить 12 млн. Є наступницею (з XV ст.) давньогрецької мови. Писемність - на основі оригінального грецького письма.

Давньогрецька мова існувала з XIV ст. до н.е. до IV ст. н.е. У IV ст. до н.е. сформувалася спільна для всієї території Греції мова койне на основі аттичного діалекту з центром в Афінах. Давньогрецькою мовою створена багата література (художня - Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан; філософська - Платон і Аристотель; риторична - Демосфен). Перші пам'ятки алфавітного грецького письма належать до VIII ст. до н.е.

Дехто як окрему мову називає середньогрецьку, або візантійську, - державну літературну мову Візантії від перших століть н.е. до XV ст.

Албанська група

До албанської групи належить лише одна албанська мова. Поширена в Албанії, Югославії (край Косово), Італії, а також у Болгарії, Румунії та Україні (Одеська область). Загальна кількість носіїв досягає 5 млн. Існує гіпотеза, що албанською мовою чи мовою, дуже близькою до албанської, розмовляли іллірійці, фракійці, фригійці та даки. Писемні пам'ятки на основі латинського алфавіту датуються XV ст.

Вірменська група

Вірменську групу представляє єдина вірменська мова - державна мова Вірменії, якою користуються також вірмени в Грузії, Азербайджані (Нагірний Карабах), Туреччині, Сирії, Лівані, Ірані, США, Франції та інших країнах. Кількість мовців становить 5 млн. 20 тис. осіб. Споріднена з грецькою, індійськими, іранськими і хетто-лувійськими мовами. Відзначається значним діалектним членуванням (понад 50 діалектів). Давня вірменська літературна мова (грабар) утворилася в V-VI ст. Нова літературна мова (ашхарабара) сформувалася в XVIII ст. Вона має два варіанти: західний - на основі константинопольського діалекту і східний - на основі араратського діалекту. Перші писемні пам'ятки належать до початку V ст. Оригінальна писемність створена просвітителем вірмен Месропом Маштоцем наприкінці IV ст.

Анатолійська (хето-лувійська) група

До анатолійської групи індоєвропейської сім'ї належать мертві хеттська, лувійська, палайська, карійська, лідійська І лікійська мови.

Хетська мова була поширена в XIX-ХП ст. до н.е. в центральній і північній частині Анатолії (Хеттське царство). Це перша в історії індоєвропейська мова з писемною фіксацією. Відкрита під час розкопок у 1906-1907 рр. у Туреччині. Близька до вірменської. Писемність - на основі клинопису.

Лувійська мова існувала не пізніше II тисячоліття до н.е. на південному заході Малої Азії. Збереглося мало відомостей про неї в клинописних пам'ятках із XIV-XIII ст. до н.е.

Карійська мова була поширена в Карії (південний захід давньої Малої Азії). Збереглося до 2000 написів, які сягають VII-III ст. до н.е., виконаних особливим карійським письмом.

Палайська мова існувала на території області Пала в першій половині II тисячоліття до н.е. Збереглися клинописні тексти, в яких зафіксовано 300 слів.

Лідійська мова була поширена на заході Малоазійського півострова в І тисячолітті до н.е. Збереглися тексти малоазійською графікою з VII-V ст. до н.е.

Лікійська мова функціонувала в І тисячолітті до н.е. на південному заході Малої Азії в області Лікія. Збереглися тексти з V-IV ст. до н.е., написані малоазійською графікою.

Тохарська група

До тохарської групи належить мертва тохарська мова. Дехто вважає, що було дві тохарські мови: тохарська А (карашарсько-турфанська) і тохарська Б (кучанська). Це мови кочових іранських племен, які осіли в східній частині Тянь-Шаню й оазисах пустелі Такла-Макан (китайський Туркестан). Пам'ятки тохарської мови (буддійські тексти) знайдені археологами в XX ст. Тохарська мова дещо споріднена з албанською, хеттською і балто-слов'янськими мовами.