Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Фінансове посередництво

Проблема зайців заважає приватному ринку виробляти достатній обсяг інформації для усунення асиметричної інформації, яка веде до несприятливого вибору. Чи можуть фінансові ринки поліпшувати своє функціонування внаслідок втручання уряду? Уряд може, наприклад, надавати інформацію для допомоги інвесторам, щоб останні відрізняли добрі фірми від поганих. При цьому така інформація надається безплатно. Проте такий розв'язок може викликати розголошення урядом негативної інформації про фірми. Така практика могла б виявитися політично важкою. Друга можливість (яку використовує уряд Сполучених Штатів і більшість урядів у світі) полягає в такому регулюванні ринків цінних паперів, яке заохочує фірми надавати інформацію про себе, так що інвестори можуть визначити, наскільки добре чи погано йдуть справи фірм. У Сполучених Штатах Америки існує урядова установа - Комісія по біржах і цінних паперах. Ця комісія вимагає від усіх фірм, що продають цінні папери на відкритих ринках, дотримуватися стандартних принципів обліку і відкривати інформацію про їхній продаж, активи і доходи. Подібне регулювання існує і в інших країнах.

Таким чином, проблема асиметричної інформації і несприятливого вибору на фінансових ринках допомагає нам пояснити, чому фінансові ринки є одним з найбільш регульованих секторів економіки (загадка 5). Державне регулювання з метою збільшення інформованості інвесторів потрібне для послаблення проблеми несприятливого вибору. Для цього уряд втручається у функціонування ринків цінних паперів (акцій та облігацій).

Незважаючи на те, що державне регулювання зменшує проблему несприятливого вибору, воно не усуває її. Навіть коли фірми надають інформацію громадськості про свій продаж, активи або доходи, вони есе ще володіють більшою інформацією, ніж інвестори. Інформація про стан фірми набагато ширша, ніж інформація про продаж чи доходи. Більше того, фірми з кепським станом справ мають стимули виставляти себе в розряд добрих фірм, бо це дає змогу вторговувати вищу ціну за свої цінні папери. Тому погані фірми подаватимуть громадськості недостовірну інформацію. Таким чином, інвесторам стає складніше відрізняти фірму з добрим станом справ від фірми, що зазнає труднощів.

Фінансове посередництво

Ми уже бачили, що приватне продукування інформації і державне його регулювання з метою заохочення надання інформації не усуває проблеми несприятливого вибору на фінансових ринках. Як може тоді фінансова структура допомогти збільшити потік коштів до тих, що мають продуктивні інвестиційні можливості, коли існує асиметрична інформація? Відповідь забезпечує структура ринку вживаних автомобілів.

Важливою рисою цього ринку є те, що більшість таких автомобілів не продається безпосередньо однією особою іншій. Особа, яку цікавить купівля уживаного автомобіля, може заплатити за приватно випродукувану інформацію, передплативши такий журнал, як "Consumer Reports", щоб дізнатися, яка з марок автомобілів має добрі експлуатаційні дані. Водночас читання "Consumer Reports" не розв'язує проблеми несприятливого вибору, бо навіть коли певна модель автомобіля має добру репутацію, то реальний автомобіль, що продається, може бути мотлохом. Майбутній покупець може також привезти уживаний автомобіль до механіка для побіжного технічного огляду. Проте як бути, коли майбутній покупець не знає механіка, якому він може довіряти, або якщо механік вимагатиме високу плату за огляд автомобіля?

Через те що подібні перешкоди ускладнюють для індивіда отримання достатньої інформації про уживані автомобілі, більшість їх не продається безпосередньо однією особою іншій. Натомість такі автомобілі продаються через посередників - ділерів, які купують уживані автомобілі в одних осіб і перепродують іншим. Ділери уживаних автомобілів подають інформацію на ринку, виступаючи експертами у визначенні, чи певний уживаний автомобіль є у доброму стані, чи мотлохом. Оскільки ділери знають, що автомобіль у доброму стані, то можуть продати його з гарантією у певній формі: або письмовій, або з огляду на власну репутацію чесних торговців.

Люди ймовірніше купуватимуть уживаний автомобіль, маючи гарантію ділера. Останній зможе отримати прибуток за інформацію про стан автомобіля, продавши уживаний автомобіль за вищою ціною, ніж та, що за нього заплачена. Якщо ділер купує, а потім перепродує певний автомобіль, маючи відповідну інформацію про нього, то він уникає проблеми безплатного використання цієї інформації кимсь іншим.

Як ділери уживаних автомобілів допомагають розв'язати проблему несприятливого вибору на ринку автомобілів, так фінансові посередники відіграють подібну роль на фінансових ринках. Такий фінансовий посередник, як банк, стає експертом у продукуванні інформації про фірми. Отже, банк може відрізнити ситуацію з високим ризиком надання кредиту від ситуації з невисоким ризиком. Далі, такий банк може отримати кошти від вкладників і позичати фірмам, що мають стабільне фінансове становище. Оскільки банк може надавати позики здебільшого стабільним фірмам, то може заробляти вищий доход на надані ним позики, ніж процент, який йому доведеться сплачувати вкладникам. Як результат, банк отримує прибуток, який дає йому змогу включитися в діяльність по виробництву інформації.

Важливим наслідком спроможності банку користатися з інформації, яку він продукує, є те, що банк уникає проблеми зайців, надаючи головним чином приватні позики і купуючи цінні папери, що продаються на відкритому ринку. Оскільки приватною позикою не торгують, то інші інвестори не можуть спостерігати, що робить банк, і збільшити ціну позики такою мірою, щоб банк не отримав відшкодування за інформацію, яку випродукував. Роль банку як посередника, що надає в основному позики, які не проходять процесу купівлі-продажу, є ключем до його успіху у зменшенні асиметричної інформації на фінансових ринках.

Наш аналіз несприятливого вибору показує, що фінансові посередники в цілому і банки зокрема повинні відігравати значно більшу роль у русі коштів до корпорацій, ніж ринки цінних паперів, поза як володіють значною часткою позик, що не проходять через процес купівлі-продажу. Таким чином, наш аналіз пояснює загадки 3 і 4: чому саме непряме фінансування набагато важливіше від прямого і чому банки виступають найважливішим джерелом зовнішніх залучених коштів для фінансування підприємницької діяльності.

Наш аналіз несприятливого вибору також пояснює, які з фірм мають більше шансів отримати кошти від банків і фінансових посередників, а не від ринків цінних паперів. Що відоміша корпорація, то доступнішою є інформація про її діяльність на ринку. Отже, для інвесторів легше оцінити стан корпорації і визначити, наскільки вона надійна для вкладення коштів. Поза як інвестори мають менше клопотів з несприятливим вибором з добре відомими корпораціями, то вони готові інвестувати безпосередньо в їхні цінні папери. Таким чином, ми пояснили загадку 6: що більша і зріліша корпорація і що більше інформації про неї мають інвестори, то ймовірніше, що корпорація зможе мобілізувати кошти на ринках цінних паперів.

Застава і власний капітал

Несприятливий вибір втручається у функціонування фінансових ринків тільки тоді, якщо кредитор несе втрати, оскільки позичальник не може здійснювати платежі, і відбувається невиконання зобов'язання. Застава, що є власністю, яка обіцяна позикодавцю в разі, якщо позичальник не може повернути борг, зменшує наслідки несприятливого вибору, бо зменшує втрати позикодавця у випадку невиконання зобов'язань. Якщо позичальник не виконує зобов'язань по позичці, то кредитор може продати заставу і використати виторг для відшкодування збитків. Наприклад, якщо ви не можете здійснити платежів по вашій заставній, то позикодавець може набути право власності на ваш будинок, продати його з аукціону і використати гроші для погашення позики. Позикодавці, таким чином, охочіше надають позики, що забезпечені заставою, а позичальники згодні надавати заставу, бо зменшений ризик для позикодавця робить ймовірнішим надання їм позики і, можливо, з вигіднішим для них позичковим процентом. Отже, наявність несприятливого вибору на кредитних ринках пояснює, чому застава є важливою рисою боргових угод (загадка 7).

Власний капітал (який також називають акціонерним капіталом), тобто різниця між активами фірми (чим вона володіє або що їй винні) і пасивами (що вона винна),- може виконувати роль, подібну до застави. Якщо фірма має вагомий власний капітал, то навіть коли вона здійснює інвестиції, що можуть призвести до від'ємного прибутку і, отже, невиконання зобов'язань по її боргових платежах, то кредитор може отримати право власності на власний капітал фірми, продати його і використати виторг для відшкодування своїх збитків, пов'язаних з наданням позики. Крім того, що більший власний капітал фірми, то менша можливість невиконання зобов'язань, бо фірма має резерви активів, які може використати для виплати взятих позик.

Звідси випливає, що коли фірми з великим власним капіталом шукають кредиторів, то наслідки несприятливого вибору є менш важливі і позикодавці охочіше надаватимуть позики. Цей аналіз лежить в основі часто виголошуваної скарги: "Тільки ті, що не потребують грошей, можуть взяти їх у позичку".

Підсумки

Досі ми застосовували поняття несприятливого вибору для пояснення семи з восьми загадок фінансової структури, що сформульовані раніше. У перших чотирьох загадках акцентується на значенні фінансових посередників і відносній неспроможності ринків цінних паперів забезпечити фінансування корпорацій. П'ята загадка - про те, чому фінансові ринки - це один з найбільш регульованих секторів економіки. Шоста стверджує, що лише великі, добре відомі корпорації мають доступ до ринків цінних паперів. Сьома загадка стосується того, чому застава є важливою рисою боргових угод. У наступному параграфі ми побачимо, що інше поняття асиметричної інформації - поняття морального ризику - додатково обґрунтовує важливість фінансових посередників і відносну неспроможність ринків цінних паперів у фінансуванні корпорацій, а також необхідність державного регулювання і значення застави у боргових угодах. Крім цього, поняття морального ризику можна застосувати для пояснення нашої останньої загадки (загадка 8), чому боргові угоди - це складні юридичні документи, які накладають суттєві обмеження на поведінку позичальника.